ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2006 р. | № 11/200пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Рибака В.В., Стратієнко Л.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС |
на постанову | від 12.10.2006 р. Донецького апеляційного господарського суду |
у справі | № 11/200пд |
за позовом | ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС (надалі –Товариство) |
до | Державного виробничого підприємства по зовнішньому централізованому водопостачанню “Укрпромводчормет” в особі Часів-Ярського районного управління (надалі –Підприємство) |
про | визнання договору недійсним |
за участю представників: |
від позивача | - Вендичанський С.А., Смирнова С.В. |
від відповідача | - Макіян Г.М., Філімонов А.Ю. |
в судовому засіданні 14.12.2006 р. оголошувалась перерва
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 03.08.2006 р. (суддя Чернота Л.Ф.) позов задоволено: визнано недійсним укладений сторонами договір на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003 р.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., М’ясищев А.М.) рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2006 р. скасовано, в позові відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні 14.12.2006 р. представником відповідача заявлено клопотання про оголошення повного тексту постанови суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим судом оголошувалась перерва. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (т. 3 а. с. 202 на звороті).
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між Підприємством (постачальник) та Товариством (водокористувач) укладено договір на зовнішнє централізоване водопостачання № 7 від 15.01.2003 р. (надалі –Договір). Розбіжності, що виникли при укладенні Договору, врегульовані сторонами в протоколі розбіжностей № 1 від 22.01.2003 р. до Договору та протоколі узгодження розбіжностей від 23.01.2003 р. до Договору. Додатковою угодою від 19.12.2003 р. Договір продовжено сторонами на 2004 р., а згідно п. 9.2 Договору останній продовжує діяти на момент розгляду справи. Відповідно до положень Договору постачальник зобов’язався здійснювати поставку питної та технічної води по своїм магістральним трубопроводам водокористувачу, який зобов’язався приймати узгоджений обсяг води, раціонально її використовувати та здійснювати оплату по діючим тарифам на подачу води в строки, передбачені Договором (п. п. 1.1, 1.2 Договору). В пункті 2.3 Договору із врахуванням додаткової угоди від 19.12.2003 р. сторонами погоджені обсяги поставки технічної води, обсяги поставки питної води сторонами не визначені. У розділі 5 Договору сторонами визначені розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання, зокрема, у пункті 5.2 оспорюваного Договору зазначений тариф на поставку води технічної напірної. Тариф на поставку питної води сторонами у Договорі не узгоджений. Пункти 6.1, 6.2, 7.4 Договору містять умови про право відповідача припинити подачу води позивачу, зокрема, у випадках несвоєчасної оплати за подачу води, невстановлення позивачем приладу обліку, порушення справи про банкрутство позивача, невиконання позивачем інших умов Договору. Положення пункту 8.5 Договору містять умову про те, що по неврегульованим Договором питанням застосовуються норми Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, які затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 01.07.1994 р. № 65, Правил технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації населених пунктів України, які затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 05.07.1995 р. № 30, Закону України “Про питну воду та питне водопостачання”.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Приймаючи рішення про задоволення позову місцевий господарський суд, з посиланням на ст. ст. 1, 30, 43, 44, 46, 48, 49, 56, 59 Водного кодексу України, виходив з того що Державним управлінням екології і природних ресурсів в Донецькій області позивачу видані дозволи на спеціальне водокористування від 29.06.2000 р. та від 30.03.2006 р., якими встановлені ліміти забору та використання води, ліміти скидання забруднюючих речовин; встановлений перелік водних об'єктів, на забір води з яких надається дозвіл –річка Лугань, канал Сіверський Донець-Донбас (СДД), Вуглегірське водосховище, Миронівське водосховище. Судом досліджено, що Вуглегірська ТЕС має на балансі і використовує за цільовим призначенням водозабірні споруди та необхідне обладнання для забору води, а також отримала необхідні дозволи та ліцензії, що дають право на здійснення спеціального водокористування та централізованого водопостачання, у зв'язку із чим вона має статус первинного водокористувача у відповідності до ст. 42 Водного кодексу України. Також, позивач має ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення від 12.04.2002 р. та від 10.11.2005 р., на підставі яких у відповідності до положень ст. 59 Водного кодексу України та на підставі відповідних дозволів на спеціальне водокористування здійснює забір води безпосередньо з водних об'єктів. Позивач має відповідні споруди та технічні пристрої для здійснення забору води із використанням яких, на підставі наявних дозволів на спеціальне водокористування, відповідно до ст. 48 Водного кодексу України, починаючи з 29.06.2000 р. здійснював та здійснює по цей час спеціальне водокористування, зокрема, забір води з водних об'єктів, в тому числі із каналу СДД, а тому, згідно положень статті 42 Водного кодексу України, позивач є первинним водокористувачем. При цьому, відповідно до положень ст. ст. 30, 44, 49 Водного кодексу України, позивач сплачує збір за спеціальне водокористування, тобто плату за забір води з водних об'єктів (канал СДД) та скидання в них забруднюючих речовин. Поряд із сплатою збору за спеціальне водокористування позивачем на виконання умов Договору на користь відповідача сплачувались грошові кошти. Із дотриманням вимог ст. ст. 33, 34, 35, 43 ГПК України, дослідивши обставини справи, мотивовано відхиливши висновок судової будівельно-технічної експертизи № 8088 від 12.12.2005 р. Київського НДІ судових експертиз, що була призначена Донецьким апеляційним господарським судом у іншій господарській справі № 33/13пд, спростувавши необґрунтовані посилання відповідача на Державний класифікатор будівель та споруд, затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507, Закон України “Про трубопровідний транспорт”, Інструкцію про порядок обчислення та оплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту, затверджену Наказом Мінфіну України №231/539/118/219 від 01.10.1999 р., постанову Кабінету Міністрів України № 524 від 30.05.1997 р., місцевий господарський суд встановив обставини фактичного ненадання відповідачем послуг за Договором. При цьому судом враховано, що в порушення вимог Водного кодексу України пункти 6.1, 6.2, 7.4 оспорюваного Договору містять положення, відповідно до яких відповідач має право на припинення водокористування позивача у непередбачених законодавством випадках. Судом правомірно прийнято до уваги, що Закон не передбачає обов'язку первинного водокористувача здійснювати оплату на користь суб'єкта господарювання, у користування або господарському віданні якого знаходиться водний об'єкт, а наявність витрат відповідача на утримання водного об'єкту не може бути підставою для встановлення ним плати за воду за оспорюваним Договором з урахуванням того, що відповідач не надає позивачу передбачених ним послуг. Судом також мотивовано прийняті до уваги положення ст. 30 Водного кодексу України, згідно якого збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин, а також положення ст. 46 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, згідно якого збори за використання природних ресурсів надходять до відповідних бюджетів і спрямовуються на виконання робіт по відтворенню, підтриманню цих ресурсів у належному стані. Крім цього, відносини між позивачем та відповідачем щодо здійснення позивачем відповідно до положень ст. ст. 42, 43 Водного кодексу України свого права на спеціальне водокористування не підпадають під регулювання зазначених в пункті 8.5 Договору нормативних актів.
Дослідивши обставини справи та положення законодавства, місцевий господарський суд, встановивши, що оспорюваний Договір порушує законні права позивача та не відповідає нормам законодавства України, дійшов підставних висновків про обґрунтованість заявлених вимог.
Згадані висновки господарського суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.
Приймаючи постанову про скасування рішення місцевого господарського суду та про відмову в позові, апеляційний господарський суд, належним чином не спростувавши висновки суду першої інстанції про невідповідність положень Договору вимогам законодавства та пославшись на ст. 60 ЦК УРСР помилково вказав на те, що Договір було б укладено і без включення його недійсних частин. Адже предмет Договору передбачає оплатний характер послуг з водопостачання, і вважати, що Договір було б укладено без включення положень, які є істотними умовами, про надання платних послуг водопостачання, які крім цього фактично відповідачем не надавались, правові підстави відсутні. Мотивуючи постанову обставинами, які містяться у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 8088 від 12.12.2005 р. Київського НДІ судових експертиз, апеляційний господарський суд не здійснив його оцінку із дотриманням положень ст. 43 ГПК України та не врахував, що згадана експертиза проводилась в межах іншої господарської справи, в якій ці обставини судами не брались до уваги, не встановлювались у судових рішеннях та юридична оцінка їм не надавалась. З урахуванням того, що місцевий господарський суд вірно визначив предмет доказування у справі про визнання договору недійсним та надав належну юридичну оцінку її обставинам, посилання апеляційного господарського суду на розгляд судом розбіжностей до Договору або внесення до нього змін слід визнати безпідставними. Твердження апеляційного господарського суду, в обґрунтування мотивів скасування рішення господарського суду першої інстанції, про те, що невиконання чи неналежне виконання Договору не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання його недійсним не може бути прийнято до уваги, оскільки наразі на розгляді перебуває справа про визнання Договору недійсним в порядку ст. 48 ЦК УРСР з підстав невідповідності його положень вимогам законодавства, а не з мотивів невиконання чи неналежного виконання умов Договору.
В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з’ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 із змінами та доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” в особі Вуглегірської ТЕС задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2006 р. у справі № 11/200пд скасувати.
Рішення господарського суду Донецької області від 03.08.2006 р. у даній справі залишити без змін.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: В. Рибак
Л. Стратієнко