У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Гордійчук С.О., Шимківа С.С.,

секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 27 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Демидівського районного суду Рівненської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 181 469 грн. 91 коп..

Стягнуто з ОСОБА_1 1 814 грн. 69 коп. судового збору в дохід держави.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, недослідженно ряд обставин справи та невраховано подані суду докази.

Зазначає, що він повернув позивачу частину отриманих у позику коштів в сумі 65000,00 грн. через систему РгіvatMonеу, згідно інформації наданої ПАТ КБ «Приватбанк» щодо грошових переказів на період з червня 2011 року по листопад 2011 року (лист від 22.07.2013 року № 20.1.0.0.0/7-130703/342). Однак судом першої інстанції під час розгляду справи дані обставини та докази до уваги не бралися, в зв'язку з тим, що кошти перераховувалися на ім'я дружини ОСОБА_3 - ОСОБА_4, яка немає довіреності на їх отримання, згідно договору позики. При цьому, при встановленні даних обставин справи, судом

_____________________________________________________________________________________________

Провадження № 22ц-787/1970/2013 Головуючий у суді 1 інстанції: Лободзінський А.С.

Доповідач : Демянчук С.В.

не викликалась ОСОБА_4 для надання пояснень.

Вказує, що позивач - ОСОБА_2 на момент надання коштів відповідачу, перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, що стверджується даним рішенням суду, тобто фактично йому у позику передавалися спільні кошти подружжя ОСОБА_4, які відповідач повинен був повернути подружжю. Дані обставини судом першої інстанції не розглядалися та не знайшли свого відображення в рішенні суду, що є суттєвим порушенням його прав та інтересів.

Тому зазначає, що частину отриманих грошових коштів в розмірі 65000,00 грн. він повернув сім'ї ОСОБА_4, згідно договору позики та заборгованість по розписці на момент винесення рішення суду становить 110 000,00 грн..

Просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково.

У судовому засіданні ОСОБА_1, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.

ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із положень ч. 2 ст. 527 ЦК України, відповідно до яких кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою.

Відповідно до вимог ст. 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Ст. 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку та правильно виходив з того, що ОСОБА_1 видав розписку ОСОБА_2 як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань. Зокрема, ОСОБА_1 зобов'язувався повернути борг, а ОСОБА_2 - прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором.

Крім того, відхиляючи доводи відповідача про отримання частини боргу дружиною позивача, суд зазначав про недоведеність право ОСОБА_4 отримати грошові кошти за договором позики з написанням відповідної розписки про це. Передаючи кошти особі, яка не є стороною договору позики, відповідач не скористався своїм правом на затримання виконання зобов'язання до повернення боргового документа та не звертався з такою вимогою безпосередньо до позивача.

Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція, оскільки такий висновок суду ґрунтується на вимогах закону та здобутих доказах.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 175 000 грн. 00 коп., які зобов'язувався повернути до 01 грудня 2011 року, про що написав відповідну розписку (а.с. 5). Факт передачі позивачем грошових коштів ОСОБА_1 в якості позики та прийняття цих коштів останнім сторонами не заперечувалось.

Вбачається, що відповідач позику не повернув, так як борговий документ, тобто оригінал розписки ОСОБА_1 про отримання ним 175 000 грн. знаходиться у ОСОБА_2, яка було оглянута в судовому засіданні та є неналежно виконаним борговим зобов"язанням.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підисаний стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст. 11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/ покладено на сторони.

Однак, будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу, які є належними і допустимими, спростовуючих висновки апеляційного суду, ОСОБА_1 суду не надав.

Покликання апелянта про неправильність, як висновків суду зводяться до переоцінки доказів, та незгоди апелянта з висновками суду по їх оцінці.

Зокрема, окрім того, що є неспростованими висновки суду про належне отримання боргу дружиною позивача, не є беззаперечними та послідовними і твердження апелянта про перерахунок дружині позивача частини коштів на повернення боргових зобов"язань, оскільки початок перерахування коштів здійснювалось з 16 червня 2011 року до 27 жовтня 2011 року /а.с. 13-15/, тобто до укладення договору позики та до закінчення настання строку його виконання.

Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Демидівського районного суду Рівненської області від 27 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : С.О. Гордійчук

С.С. Шимків