Справа № 22-1608/06 головуючий у 1 інстанції: Назаров П.О.
Категорія-24 доповідач: Чужа Ю.Г.
УХВАЛА
іменем України
30 листопада 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі: головуючого Чужі Ю.Г., суддів: Кожух О.А., Власова CO., при секретарі Шпонтак В.В., з участю апелянта ОСОБА_1, представника апелянта ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Виноградівського районного суду від 13 вересня 2006 року, -
в стано вила:
ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку рішення Виноградівського районного суду від 13 вересня 2006 року, яким відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_3 про одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1ОСОБА_5та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна (АДРЕСА_1)
Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, апелянт у скарзі ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
В суді апеляційної інстанції апелянт та його представник підтримали скаргу в повному обсязі та наполягають на її задоволенні.
Сторона відповідача скаргу вважають безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 (який приходиться позивачу братом, а відповідачу батьком) відкрилася спадщина. При житті спадкодавець заповіту не склав. До спадкового майна належало АДРЕСА_1 Протягом шести місяців з часу відкриття спадщини сторони її прийняли шляхом подачі до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, (а.с. 6,7,36,37,41,44,50).
Дані правовідносини виникли та закінчилися до набрання чинності ЦК України (1 січня 2004 року), а тому до них повинні застосовуватися норми ЦК України 1963 року.
ЦК України 1963 року передбачалося дві черги спадкоємців за законом. Спадкоємцями першої черги визнавалися діти, дружина і батьки померлого (ст.529), а при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті, ними спадщини, а також в разі, коли спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, спадкове майно успадковують у рівних частках брати і сестри померлого, а також дід і баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (ст. 5 30).
З вищенаведеного випливає, що позивач, як особа, що віднесена законом до спадкоємців другої черги, міг закликатися до спадкування за померлим братом лише за умови відсутності спадкоємців першої черги, тобто відсутності у померлого дітей.
Діюче на той час законодавство чітко визначало коло спадкоємців, які закликалися до спадкування і зовсім не передбачало право суду надавати спадкоємцям за законом наступних черг право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.
Така норма права була введена ст.1259 ЦК України з 1 січня 2004 року і на ^ані правовідносини не поширюється.
Відповідно до ч.1,2 ст.5 ЦК України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та нормативно-правових актів) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Згідно ч, 4 та 5 прикінцевих та перехідних положень ЦК України даний Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК Кодексу (спадкове право) застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
За таких обставин слід визнати, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі колегія суддів вважає, що з висновком суду першої інстанції про безпідставність позову слід погодитися.
Разом з тим слід зазначити, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору і постановленні по суті правильного рішення помилково послався на норми права, які не поширюються на дані правовідносини (ст. 1258,1261,1269-1270 ЦК України.
Колегія вважає дані порушення формальними і такими, що не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і справедливого рішення суду (ч.2 ст.308 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді даної справи вірно встановив фактичні обставини справи, дотримався процедури розгляду справи та постановив законне та обгрунтоване рішення.
Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не
можуть.
Керуючись ст.ст. 209, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а рішення Вйноградівеького районного суду від 13 вересня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.