Справа № 22 - 1021/2006                                         Головуючий І інстанції Міроненко І.П.

Категорія ЗО                                                               Доповідач Песоцька Л.І.

УХВАЛА Іменем України

9 листопада 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого   Песоцької Л.І.

суддів Дяченка В.М., Власенко Л.І.

при секретарі Стрілецькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення та відшкодування шкоди і за зустрічним позовом про визнання права користування жилим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 10 серпня 2006 року,

встановила:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду Донецької області від 10 серпня 2006 року ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми виселена з квартири АДРЕСА_1. В задоволені позовів ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди і ОСОБА_2 про визнання права користуванні квартирою відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду, як незаконного та необгрунтованого, і задоволення її позову, посилаючись на те, що судом не враховано, що вона проживала у спірній квартирі в якості члена сім'ї власника і придбала право користування квартирою.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка просила задовольнити її скаргу, скасувати рішення суду і визнати за нею право користування спірною квартирою, представника ОСОБА_1 ОСОБА_3, яка просила рішення залишити без зміни, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 за договором дарування, укладеним між ним та його колишньою дружиною ОСОБА_4 (а.с.6). З серпня 2001 року ОСОБА_2, з якою ОСОБА_1 підтримував фактичні шлюбні відносини до березня 2005 року, проживає в зазначеній квартирі.

До 27 вересня 2005 року ОСОБА_2 була зареєстрована АДРЕСА_2, а з 27 вересня 2005 року зареєстрована з неповнолітніми дітьми АДРЕСА_3 (а.с.36). На праві приватної власності їй належав будинокАДРЕСА_2, з 15 грудня 2004 року за договором його обміну належала квартира АДРЕСА_4, яку вона продала 25 травня 2005 року і з 15 вересня 2005 року їй та її доньці ОСОБА_5 належить в рівних частках квартира АДРЕСА_3.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд вказав на те  що позивачка не придбала самостійного права користування спірним житлом. Цей висновок суду підтверджується матеріалами справи.

Згідно з ч.І ст.156 ЖК України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

З пояснень самої позивачки ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 відмовив їй у реєстрації за адресою спірної квартири і у придбанні права користування цією квартирою, у зв'язку з чим вона зберігата своє житло АДРЕСА_4, а після припинення фактичних шлюбних відносин за домовленістю вони з ОСОБА_1 придбали їй з дітьми квартиру АДРЕСА_3.

Ці обставини підтверджуються поясненнями представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 та матеріалами справи.

Оскільки встановлено, що власник спірної квартири ОСОБА_1 не визнавав за ОСОБА_2 самостійне право користування квартирою і за такою угодою вселив її у квартиру, суд законно та обгрунтовано відмовив у позові про визнання за нею права користування цією квартирою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 і в апеляційній скарзі посилається на те, що з самого початку сумісного проживання ОСОБА_1 ставив її у таке положення, що їй приходилося мати своє житло, квартиру АДРЕСА_3 вона придбала, оскільки розуміла, що не має права на спірну квартиру.

її проживання з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах, на що позивачка посилається і в апеляційній скарзі, саме по собі не є підставою для визнання права користування цим житлом.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не придбала право користування спірною квартирою, суд правильно дійшов висновку про те, що вона за вимогою власника підлягає виселенню із спірної квартири з неповнолітніми дітьми без надання іншого житла.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд вийшов за межі позову, безпідставні. Із справи вбачається, що ОСОБА_1, не визнаючи позовні вимоги ОСОБА_2, просив виселити її з неповнолітніми дітьми, про це заявляла його представник в судовому засіданні. ОСОБА_2 проживає з неповнолітніми доньками, у тому числі з донвкою ОСОБА_5, батьком якої є позивач, отримує на неї аліменти, тому суд правильно прийняв рішення про виселення ОСОБА_2 з членами її сім'ї - неповнолітніми дітьми.

Посилання ОСОБА_2 на те, що квартира, яку вона придбала АДРЕСА_3, не придатна до проживання, спростовуються даними акту обстеження квартири (а.с.77) і не мають правового значення для даної справи.

Рішення суду постановлене з дотриманням вимог ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України і на підставі ст.ст. 156, 150, 98 ЖК України, ст.ст.2,3,48 Закону України „Про власність". Підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзєвського районного суду міста Маріуполя від 10 серпня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржена в касаційному суду України.