Справа №442/5140/13-ц

Провадження №2/442/1779/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2013 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді:                                                            Коваль Р.Г.;

при секретарі          :                                                                      Леськів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить розірвати шлюб, який був зареєстрований 04.11.1972 року у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 227, від якого у них народився син – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовної заяви позивач покликається на те, що відповідач офіційно не працевлаштований та час від часу зловживає спиртними напоями, часто відлучається з сім’ї на при цьому вдома не ночує. Відповідач частково приймає участь у матеріальному забезпеченні дитини. На даний час, вони не ведуть спільного господарства та не підтримують подружніх відносин, що свідчить про відсутність подружніх стосунків між ними. Вона твердо переконана, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, збереження сім’ї є не можливим, а тому вирішила звернутися до суду з даним позовом.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги повністю, покликаючись на викладені в позовній заяві обставини, зазначила, що після розірвання шлюбу бажає залишити прізвище – ОСОБА_3.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про час і місце слухання справи, на виклик суду не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про можливість розгляду справи у його відсутність не подавав, тому суд відповідно до ст. 169 ч. 4 ЦПК України розглянув справу за його відсутності на підставі наявних у ній доказів, постановивши заочне рішення, проти чого не заперечив і представник позивача.

Перевіривши матеріали справи, суд дав оцінку зібраним доказам, вважає, що позов слід задовольнити, оскільки є підстави для ухвалення рішення про задоволення позову, так як вимоги позивача є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах.

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб 04.11.1972 року у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 227, що стверджується свідоцтвом про шлюб.

Від даного шлюбу у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачкою, та після розірвання шлюбу залишиться з нею.

Беззаперечно встановлено той факт, що сім’я позивачки та відповідача фактично розпалася та існує тільки формально, тривалий час вони спільно не проживають, не ведуть спільного господарства, позивачка твердо переконана, що міцної сім’ї у них не буде, примирення між ними неможливе оскільки втратила до чоловіка почуття поваги та любові.

Згідно із ст. 24 СК України, шлюб має ґрунтуватись на вільній згоді жінки та чоловіка. При цьому, відповідно до ч. 3 та 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України, суд може розірвати шлюб за позовом одного із подружжя.

У відповідності із положеннями ст. 112 ч. 2 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Аналізуючи наведені докази, встановивши дійсні мотиви розлучення та з’ясувавши фактичні взаємини подружжя, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим і недоцільним, суперечило б інтересам сторін та інтересам їхньої дитини, а тому позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст., ст. 10, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст., ст. 105, 110, 112 Сімейного кодексу України, суд. -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 04.11.1972 року у відділі реєстрації актів цивільного стану м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області, актовий запис № 227.

Після розірвання шлюбу за позивачкою залишити прізвище - ОСОБА_2.

Рішення суду, після набрання ним чинності, направити відділу РАЦСу м. Дрогобича Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області для реєстрації факту розірвання шлюбу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії, або може бути оскаржене у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя:                                                   Р.Г. Коваль