Номер провадження № 22-ц/785/5899/13

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н.А.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О., при секретарі - Кріворучці Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013року по справі за позовом ОСОБА_2 до Одеського міського голови, Одеської міської ради, Комунальної установи «Міська лікарня №8» м. Одеси про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеського міського голови від 15.03.2007року №291/К-01р, про зобов'язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

07 жовтня 2008року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (а.с.1-3).

16 жовтня 2009року ОСОБА_2 уточнив свої позовні вимоги та просив суд поновити йому строк на звернення до суду, визнати незаконним та скасувати розпорядження Одеського міського голови від 15 березня 2007року №229/К-01р., стягнути з КУ «Міська лікарня №8» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 15 березня 2007року по день винесення судового рішення, стягнути з Одеської міської ради на його користь моральну шкоду у розмірі 50000грн. та судові витрати (а.с.109-110).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказав, що він з 20 серпня 1974року працював на посаді головного лікаря міської лікарні № 8. Розпорядженням Одеського міського голови за №291К-01р. від 15 березня 2007року його було звільнено з посади на підставі п.3 ст.40КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків.

Позивач ОСОБА_2 вважав, що він звільнений незаконно, оскільки відповідачем грубо порушено вимоги ст.148 КЗпП України, що завдало йому моральної шкоди, яку він оцінив у 50000грн.

Представники відповідачів позов не визнали, посилаючись на те, що звільнення ОСОБА_2 було проведено у відповідності до вимог законодавства.

Рішенням суду від 22 квітня 2013року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі (а.с.162,163-164).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду, з ухваленням нового рішення про задоволення його позову, з посиланням на те, що суд безпідставно і в порушені вимог матеріального і процесуального права відмовив йому у задоволені позову, не врахував належним чином усі обставини по справі, а саме, що комісія виявила недоліки в роботі інших працівників лікарні, а ні в його роботі, у розпорядженні не зазначені конкретні його порушення, судом не враховано, що посада головного лікаря лікарні № 8 не відноситься до посад публічної служби чи служби в органах місцевого самоврядування, тому у голови ради не було повноважень звільняти його з посади. Строк на звернення до суду з позовом ним не пропущений, оскільки він звертався до адміністративного суду з приводу поновлення на роботі (а.с.167-170).

Заслухавши суддю-доповідача, сторони по справі, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

На підставі ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовивши ОСОБА_2 у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом, однак суд відмовив у задоволені позову не з підстав пропуску строку звернення до суду, а у зв'язку з тим, що позивач не довів суду свої позовні вимоги і прийшов до висновку, що при звільненні ОСОБА_2 не були допущені порушення трудового законодавства.

Судова колегія, не може повністю погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає наступне.

Судом встановлено, що наказом по міській лікарні № 8 за № 132 від 21 серпня 1974р. ОСОБА_2 був прийнятий на посаду головного лікаря міської лікарні № 8 з 22серпня 1974р. за наказом міськздраввідділу за № 423 від 20 серпня 1974р. та наказом Київського РЗО за № 236 від 20 серпня 1974р. (а.с.4).

Розпорядженням міського голови за № 291/К-01р. від 15 березня 2007р. ОСОБА_2 був звільнений з посади головного лікаря КУ «Міська лікарня № 8» за систематичне невиконання без поважних причин службових обов'язків за п.3 ст.40 КЗпП України, з 16березня 2007року (а.с.76).

Звільненню передували наступні обставини.

Розпорядженням міського голови за № 1692/К-01р. головному лікарю КУ «Міська лікарня № 8» ОСОБА_2 було оголошено догану за неналежне виконання службових обов'язків, а саме за невиконання вимог чинного законодавства, наказів Міністерства охорони здоров'я та посадової інструкції головного лікаря, порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (а.с.66). Зазначене розпорядження є чинним та у встановленому порядку не визнано недійсним та не скасовано. З вказаним наказом ОСОБА_2 був ознайомлений, вважав його незаконним, але наказ не оскаржував (а.с.66зворот).

Наказом управління охорони здоров'я Одеської міської ради від 16 січня 2007р. за № 14 була створена комісія по перевірці організації та проведення профілактики ВІЛ-інфекції в лікувально-профілактичних установах міста на період з 16 січня 2007р. по 20січня 2007р. (а.с.67).

За результатами проведеної цією комісією в період з 17 по 18 січня 2007р. перевірки роботи КУ «Міська лікарня № 8» м. Одеси було складено довідку від 25 січня 2007р., в якій були висвітлені наступні порушення: організаційно-методична робота адміністрації міської лікарні № 8 проводиться недостатньо; має місце невиконання норм ст.ст.14, 30 Закону України «Про запобігання захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» в частині використання засобів індивідуального захисту, не розроблено алгоритму дій медичного персоналу та адміністрації у випадку отримання мікротравм, що може призвести до інфікування персоналу, не розроблено механізму отримання антиретровірусних препаратів, не проводяться планові заняття з питань профілактики ВІЛ-інфікування індивідуального захисту, відсутні аптечки для надання невідкладної медичної допомоги; в лікарі. використовувалися накази, які втратили чинність, в той же час не виконувалися діючі накази (а.с.68).

ОСОБА_2 на вказану довідку надав письмові пояснення на ім'я начальника управління охорони здоров'я Одеського міського виконкому Якименко О.О. про часткову згоду з виявленими порушеннями та їх виправленням (а.с.69).

Згідно рішення колегії управління охорони здоров'я Одеської міської ради за №2/1(2) від 09 лютого 2007р. роботу міської лікарні № 8 по організації питань профілактики ВІЛ-інфекції, виконанню постанов КМ, наказів МЗ, МУЗО, регламентуючих діяльність установ по профілактиці ВІЛ-інфекціі визнано незадовільною; зазначено підготувати подання Одеському міському голові про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника КУ «Міська лікарня № 8» ОСОБА_2 в зв'язку з неналежною організацією роботи установи (а.с.70-72).

В період з 27 лютого по 09 березня 2007року ОСОБА_2 знаходився на лікарняному (а.с.73).

12 березня 2007р. ОСОБА_2 приступив до виконання своїх службових обов'язків, про що довів начальнику міського управління охорони здоров'я рапортом (а.с.74).

13 березня 2007р. начальником управління охорони здоров'ї Одеської міськради було складена доповідна записка на ім'я Одеського міського голови про звільнення з займаної посади головного лікаря КУ «Міська лікарня № 8» ОСОБА_2 у зв'язку з систематичним неналежним виконанням своїх посадових обов'язків (а.с.75).

15 березня 2007р. Одеським міським головою, на підставі подання начальника управлінні охорони здоров'я Одеської міської ради від 13 березня 2007р., рішення колегії управління охорони здоров'я Одеської міськради від 09 лютого 2007р. № 2/1(2) та пояснень ОСОБА_2, з урахуванням того, що на ОСОБА_2 в грудні 2006р. було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани за неналежне виконанням своїх службових обов'язків, та відповідно до ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування» було видано розпорядження № 291/К-01р, згідно з яким ОСОБА_2 було звільнено з посади головного лікаря КУ «Міська лікарня № 8» за систематична невиконання без поважних причин службових обов'язків, що виразилося у відсутності контролю з боку керівника установи за дотриманням протиепідемічних норм та профілактики ВІЛ-інфікування як серед працівників так серед мешканців міста та невиконання вимог чинного законодавства, наказів Міністерства охорони здоров'я, управління охорони здоров'я Одеської міських ради та посадової інструкції, за п.3 ст.40 КЗпП України з 16 березня 2007р. (а.с.76).

16 березня 2007р. ОСОБА_2 був ознайомлений з вищевказаним розпорядженням Одеського міського голови від 15 березня 2007р. № 291/К-01р, про що розписався (а.с.76)..

20 березня 2007р. ОСОБА_2 через свого уповноваженого представника отримав трудову книжку з записом про звільнення (а.с.79,80).

З тексту розпорядження Одеського міського голови від 15 березня 2007року вбачається, що в роботі Комунальної установи „Міська лікарня № 8" мали місце недоліки з питань дотримання протиепідемічних норм та профілактики ВІЛ-інфікування, але не приводяться будь-які конкретні порушення, допущені саме ОСОБА_2, як головним лікарем установи.

На неодноразові вимоги судової колегії надати конкретні дані які саме недоліки були допущені з боку ОСОБА_2, представники відповідачів таких даних не надали.

Судова колега, вважає, що вказані в довідці недоліки в роботі КУ «Міська лікарня № 8» свідчили тільки про відсутність контролю з боку керівника установи за дотриманням протиепідемічних норм та профілактики ВІЛ - інфікування, тобто недоліки були допущені не з вини головного лікаря, а з вини інших працівників.

Судова колегія прийшла до висновку, що працівник не може бути звільнений на підставі неконкретних звинувачень у невиконанні своїх службових обов'язків, претензії до працівника повинні бути пред'явлені відносно невиконання конкретного обов'язку з посиланням на дату скоєного порушення, інакше разом з ОСОБА_2 по результатам перевірки роботи Комунальної установи „Міська лікарня № 8" можливим було звільнення з роботи будь-кого з керівництва Управління охорони здоров'я Одеської міської ради, бо на кожного з них також покладені обов'язки по контролю за дотриманням протиепідемічних норм та профілактики ВІЛ - інфікування.

В якості підстав для звільнення ОСОБА_2 в розпорядженні міського голови зазначені подання начальника управління охорони здоров'я, рішення колегії, пояснення ОСОБА_2, що не в повній мірі відповідає дійсності, так як із наданого до суду акту вбачається, що керівництвом Управління охорони здоров'я Одеської міської ради ОСОБА_2 було запропоновано надати письмові пояснення, він обіцяв зробити це до 26 лютого 2007 року, але письмові пояснення так і не надав. Надані ОСОБА_2 пояснення до довідки на колегію ГУЗО на 09 лютого 2007року, на думку суду, не можуть бути визнані відповідними письмовими поясненнями, які потрібно отримати від порушника трудової дисципліни під час звільнення відповідно до вимог ст.149 КЗпП України (а.с.69).

Судова колегія, не погоджується з висновком суду першої інстанції, що при звільненні ОСОБА_2 не були допущені порушення вимог ст. 148 КЗпП України.

Відповідно до статті 148 КЗпП дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. При цьому дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку.

З тексту довідки про результати перевірки, проведеної в період з 17 по 18 січня 2007р., вбачається, що перевірка проведена і довідка складена для розгляду її на засіданні колегії Управління охорони здоров'я Одеської міської ради, призначеного на 25 січня 2007р.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що керівнику Управління охорони здоров'я Одеської міської ради, за ініціативою якого Одеський міський голова видав розпорядження від 15 березня 2007р. №2291/К-01р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2» стало відомо не пізніше 25 січня 2007р. про недоліки в роботі комунальної установи «Міська лікарня № 8», пов'язані з відсутністю контролю з боку керівника установи за дотриманням протиепідемічних норм та профілактики ВІЛ - інфікування. Тому саме з 25 січня 2007р. розпочався місячний строк для можливого притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності і ОСОБА_2 міг бути звільнений не пізніше 24 лютого 2007року, а ні з 09 лютого 2007р., як вважають представники відповідачів, коли було проведено колегію Управлінням охорони здоров'я Одеської міської ради, до компетенції якої не відноситься питання про звільнення з посади ОСОБА_2

Судова колегія, вважає, що при звільненні ОСОБА_2 безпідставно не було прийнято до уваги той факт що до нього до часу звільнення ніколи з боку керівництва Управління охорони здоров'я Одеської міської ради претензій не було, за успіхи в роботі він неодноразово нагороджувався грамотами, отримував премії, був нагороджений нагрудним знаком «Відмінник цивільної оборони СРСР», медаллю «Ветеран праці». За видатні заслуги в роботі ОСОБА_2 був представлений до високої державної нагороди і Указом Президента України йому за активне впровадження нових методів діагностики і лікування, високу професійну майстерність присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

На підставі вищевикладеного, судова колегія, прийшла до висновку, що ОСОБА_2 був звільнений з порушенням норм трудового законодавства і його слід було би поновити на роботі, але йому необхідно відмовити у задоволені позову у зв'язку з пропуском строку для звернення до суду з вказаним позовом, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.233, ст.234 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з роботи - в місячний строк з дня вручення йому наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992року № 6 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Проте оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску стоку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

На підставі вищевикладеного позов ОСОБА_2 є обґрунтованим, але йому слід відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду.

Так, позивач ОСОБА_2 звернувшись з проханням поновити йому строк для звернення до суду з вказаним позовом, вказав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки він своєчасно в березні 2007року звернувся до суду з вказаним позовом в порядку адміністративного судочинства та постановою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2007року його позов був задоволений і він був поновлений на роботі, але в подальшому вказана постанова суду була скасована ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2008року, провадження закрито у зв'язку з тим, що вказаний спір не підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.5-7, 8-10). Не погодившись з ухвалою від 09 вересня 2008року він оскаржив її, але ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 31 січня 2012року його касаційна скарга була залишена без задоволення, а ухвалу суду від 09 вересня 2008року - без змін (а.с.130-131).

Частиною 1 ст.233, ст.234 КЗпП України чітко передбачені строки для звернення з заявою у справах про звільнення з роботи, а саме в місячний строк з дня вручення працівнику наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а ОСОБА_2 16березня 2007р. був ознайомлений з розпорядженням Одеського міського голови від 15березня 2007р. № 291/К-01р. про звільнення та 20 березня 2007р. через свого уповноваженого представника отримав трудову книжку з записом про звільнення (а.с.76, 79,80). Тому строк для звернення до суду для нього був до 16 квітня 2007року, а ні до 07жовтня 2008року.

Звернення ОСОБА_2 з вказаним позовом в порядку адміністративного судочинства не може бути визнано поважною причину пропуску строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності, що передбачено ст.68 Конституції України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку, що доводи позивача стосовно того, що він пропустив, встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України строк для звернення до суду з даним позовом з поважних причин, є безпідставними, але суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку, що позивачу ОСОБА_2 слід відмовити у задоволені позову у зв'язку з тим, що він не довів суду свої позовні вимоги.

З урахуванням вищевказаних обставин, у задоволені позову ОСОБА_2 слід відмовити з підстав пропуску строку для звернення з позовом без поважних причин.

Керуючись ст.ст.304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2013року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Є.С.Сєвєрова

С.О.Погорєлова