125/1179/13-к

1-кп/125/36/13

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2013 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.,

секретаря Тісецької А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12013010080000539, про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Крушинівка Бершадського району Вінницької області, мешкає за адресою: АДРЕСА_1, пенсіонера, з професійно-технічною освітою, одруженого, українця, громадянина України, у силу ст. 89 КК є таким, що не має судимості, за ч. 2 ст. 125 КК України, -

за участі: прокурора Вараниці В.М.,

потерпілої ОСОБА_2, представника потерпілої ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_4, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2013 близько 12.00 год. у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 під час сварки, що виникла на ґрунті неприязних стосунків через непорозуміння з побутових питань, з ОСОБА_2 вихопив у неї з рук металеву миску, якою умисно наніс удар в область голови, внаслідок чого спричинив їй легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Встановлені судом обставини підтверджуються показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є сусідами обвинуваченого та потерпілої, свідка ОСОБА_7, показаннями експерта ОСОБА_8, частково показаннями свідка ОСОБА_9, який працює лікарем амбулаторії, та свідка - дільничного міліціонера ОСОБА_10

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненні кримінального правопорушення, що йому інкриміновано, не визнав. Пояснив суду, що за два тижні до 15.02.2013 чоловік потерпілої привів вівчарку з цуценятами, яку поселив у котельні у дворі будику, де живуть обвинувачений та потерпіла. ОСОБА_1 робив зауваження ОСОБА_7, щоб зробили для собак вольєр, оскільки він тримає курей, яких доводиться закривати через те, що на подвір'ї живуть собаки. 15.02.2013 ОСОБА_1 побачив, що ОСОБА_2 ходила годувати собак, та вирішив знову зробити зауваження, підійшов до ОСОБА_2, сказав, щоб та не годувала собак, на що потерпіла відповіла у грубій формі та штовхнула у груди обвинуваченого мискою, у якій носила їжу собакам. Дії потерпілої образили ОСОБА_1, він вирішив провчити потерпілу за те, що вона не поважає старших та покласти їй на голову миску, для чого вирвав у неї з рук миску та намагався покласти її на голову потерпілій, однак остання ухиляючись, сіла на сніг. Після чого обвинувачений нахилився до неї та сказав, що вона невихована та неправильно себе поводить і пішов. Їх розмова була у спокійному тоні та тривала близько 2 хвилин. Обвинувачений упевнений, що їх ніхто не бачив. Біля під'їзду гуляла з маленькою дитиною ОСОБА_5, однак на подвір'ї стоїть трактор, тож остання не могла їх бачити. Зауважив, що мискою потерпілу не бив, а тільки хотів за її зухвалий вчинок, хотів одягти їй миску на голову, однак не зробив цього, бо потерпіла ухилилася. Припустив, що тілесні ушкодження, що виявлені у потерпілої, спричинив її чоловік, оскільки ОСОБА_1 було відомо, що за кілька днів до 15.02.2013 між ними була сварка.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що 15.02.2013 близько 12.00 год. у АДРЕСА_1 ОСОБА_1 під час сварки, що виникла на ґрунті неприязних стосунків через непорозуміння з побутових питань, вихопив у неї з рук металеву миску, якою умисно наніс удар в область голови, внаслідок чого вона впала, а він не даючи їй встати наносив їй удари по різних частинах тіла та штовхав.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показала, що 15.02.2013 близько 12.00 год. у АДРЕСА_1 вона гуляла з дитиною. Чула, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 була сварка, бо вони голосно сперечалися, що між ними відбувалось свідок не бачила, оскільки їй заважала техніка, що знаходилась на подвір'ї. Після сварки до під'їзду підійшла ОСОБА_2, на волоссі у неї були залишки їжі, остання пояснила, що ОСОБА_1 її вдарив.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що 15.02.2013 близько 12.00 год. у АДРЕСА_1 він займався справами по господарству. Почув, що ОСОБА_1 з ОСОБА_2 сперечаються, далі свідок побачив, що ОСОБА_1 вдарив ОСОБА_2 і вона впала, а ОСОБА_1 не давав їй встати. Тоді свідок вирішив піти допомогти ОСОБА_2, однак знаходився на відстані близько 30 м, то коли підійшов, то ОСОБА_2 вже встала і йшла до під'їзду, а ОСОБА_1 продовжував кричати.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що є чоловіком потерпілої, про події 15.02.2013 знає лише зі слів дружини. Пояснив, що у дружини погіршився стан здоров'я, у неї був струс мозку, їй довелося лікуватися.

Допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_8 підтвердив висновки, яких дійшов за результатом проведення експертиз. Пояснив, що при проведенні експертизи повністю оглядав потерпілу, крім того, для дослідження надавалася амбулаторна картка ОСОБА_2

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що працює лікарем амбулаторії у с. Попівці. 15.02.2013 до нього звернулася ОСОБА_2, яка була схвильована, пригнічена, скаржилася на головний біль, запаморочення. За клінічною картиною свідком було постановлено попередній діагноз - струс головного мозку. Також пояснив, що на голові у ОСОБА_2 він виявив гіперемовану ділянку шкіри, у верхній частині її голови, що свідчить про забій.

Частково приймаючи показання лікаря амбулаторії ОСОБА_9, суд виходить з такого. У судовому засіданні ОСОБА_9 пояснив, що під час огляду 15.02.2013 у ОСОБА_2 було виявлено гіперемовану ділянку шкіри у верхній частині її голови, однак суд не приймає показання даного свідка у цій частині, оскільки вони спростовуються показаннями експерта ОСОБА_8, даними висновків експерта №20 від 18.02.2013, №32 від 13.03.2013, №51 від 22.04.2013. Також судом звернуто увагу, що місце розташування гематоми на голові у потерпілої не було зафіксовано свідком - лікарем ОСОБА_9 у медичній карті ОСОБА_2, що була оглянута судом, тому свідок міг забути де саме була розміщена гематома, тому, дану розбіжність суд не вважає суттєвою та такою, що тягне за собою визнання доказу недопустимим. У іншій частині показання даного свідка підтверджують встановлені судом обставини справи та повністю узгоджуються з іншими доказами.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав, що працює дільничним інспектором. 15.02.2013 до нього звернулася ОСОБА_2 із заявою про те, що її побив ОСОБА_1 У подальшому свідок за дорученням начальника СДІМ Барського РВ УМВС України у Вінницькій області 18.02.2013 проводив допит ОСОБА_2 у якості потерпілої.

Частково приймаючи показання свідка ОСОБА_10, суд виходить з наступного. Свідок ОСОБА_10 був допитаний у якості додаткового свідка, за клопотанням захисника обвинуваченого, який висловив сумніви, що висновок експерта №20 від 18.02.2013 є допустимим доказом, оскільки, як вказано на титульній сторінці висновку експерта, експертизу розпочато 18.02.2013 о 10.10 год. У той же час, на що зауважив захисник обвинуваченого, у приміщенні сільської ради с. Попівці дільничним інспектором міліції ОСОБА_10 було відібрано показання у потерпілої ОСОБА_2, що підтверджується відміткою на відповідному протоколі від 18.02.2013. У судовому засіданні свідок пояснив, що у протоколі допиту потерпілої вказав години, коли відбирав показання у потерпілої, коли саме це відбувалося не пам'ятає. Оцінюючи дані показання, суд виходив з того, що від дня подій минуло дев'ять місяців, тому, з огляду на властивості пам'яті людини, природно, що працівник міліції деякі деталі, зокрема, точний час, коли почато допит потерпілої, міг забути. Разом з тим, у судовому засіданні експерт пояснив, що відповідно до правил оформлення висновків судово-медичних експертиз відсутній обов'язок експерта вказувати години проведення експертизи, відтак проставлення годин початку експертизи не було предметом пильної уваги експерта.

Оскільки у судовому засіданні на підставі показань експерта ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_2, дільничного інспектора ОСОБА_10 було встановлено, що потерпіла приймала участь у проведенні експертизи 18.02.2013, була оглянута експертом, та надавала показання з приводу кримінального провадження, відтак суд не вважає розбіжність щодо вказівки на години проведення даних слідчих дій суттєвою та такою, що тягне визнання доказів недопустимими.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та обставини вчинення злочину, крім показань потерпілої, свідків, експерта підтверджуються письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення та дослідженими під час судового розгляду, а саме, даними:

- заяви ОСОБА_2 від 15.02.2013, у якій вона просить прийняти міри до ОСОБА_1, який наніс їй тілесні ушкодження;

- витягу з кримінального провадження №12013010080000167;

- висновку експерта №20 від 18.02.2013, відповідно до якого у ОСОБА_2 виявлено підшкірну гематому на потилиці дещо справа; садно по зовнішній поверхні лівої кисті у ділянці 5-ї п'ясткової кістки, вказані ушкодження виникли не менше, ніж від двох дій тупого твердого предмету, можливо і 15.02.2013 та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- протоколу огляду місця події від 28.02.2013 з фототаблицями, що проведений за участі потерпілої, у присутності понятих, відповідно до якого оглянуто місце нанесення тілесних ушкоджень - двір багатоквартирного будинку АДРЕСА_1. Суд не приймає зауваження захисника обвинуваченого щодо проведення огляду місця події за участі потерпілої, що надає даній слідчій дії ознаки іншої слідчої дії - слідчого експерименту, оскільки запрошення для участі у проведенні огляду місця події потерпілого, підозрюваного та ін., повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 237 КПК України;

- висновку експерта №32 від 13.03.2013, за результатами додаткової судово-медичної експертизи за медичною картою №79 амбулаторної хворої ОСОБА_2, відповідно до якого у ОСОБА_2 мало місце: струс головного мозку; підшкірна гематома на потилиці дещо справа; садно по зовнішній поверхні лівої кисті у ділянці 5-ї п'ясткової кістки, крім того, експерт дійшов висновку, що вказані тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності;

- протоколу огляду предмету від 18.04.2013, що проведений за участі потерпілої, у присутності понятих, та постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання, відповідно до якої металеву миску, визнано речовим доказом та передано потерпілій;

- висновку експерта №51 від 22.04.2013, за результатами додаткової судово-медичної експертизи, відповідно до якого, з урахуванням даних первинної та додаткової судово-медичних експертиз, у ОСОБА_2 мало місце: струс головного мозку; підшкірна гематома на потилиці дещо справа; садно по зовнішній поверхні лівої кисті у ділянці 5-ї п'ясткової кістки, вказані тілесні ушкодження виникли не менше, ніж від двох дій тупого твердого предмету, яким могла бути і металева миска, що узгоджується з матеріалами кримінального провадження, та відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності. У судовому засіданні експерт уточнив, що у висновку вказав вид тілесних ушкоджень за відповідними правилами, однак, якщо виходити з конкретних обставин даної справи, то тілесні ушкодження, що були виявлені у ОСОБА_2, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

У судовому засіданні було оглянуто речовий доказ - металеву миску. Обвинувачений ОСОБА_1 зауважив, що миска, з якою була 15.02.2013 потерпіла була кольорова, а не така, як представлена для огляду, хоча вага миски така сама. Захисник ОСОБА_4 зауважив, що миска має дуже малу вагу, тому нею неможливо спричинити тілесні ушкодження. Суд не приймає висловлені зауваження обвинуваченого, що миска була іншою, оскільки такі пояснення повністю спростовуються показаннями потерпілої, свідка ОСОБА_6, даними письмових доказів, зокрема, протоколу огляду предмету та постанови про визнання речовими доказами. Зауваження захисника суд також не приймає як доказ невинуватості обвинуваченого та недопустимості доказів, оскільки такі зауваження спростовуються показаннями експерта, потерпілої та свідка ОСОБА_6

Суд не приймає показання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо непричетності до нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 15.02.2013, як доказ його невинуватості, оскільки його показання спростовуються показаннями потерпілої, свідків, які у свою чергу повністю кореспондуються з доказами, зібраними у ході досудового розслідування, та дослідженими під час судового розгляду. Крім того, до усіх доказів, що були досліджені у ході судового розгляду, було надано доступ обвинуваченому 26.04.2013, що підтверджується відповідним протоколом.

Дослідивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 повністю доведена i його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Обвинувачений ОСОБА_1 підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

При обранні міри покарання обвинуваченому, суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину - злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, є злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого - ОСОБА_1 у силу ст. 89 КК України, є таким, що не має судимості, що підтверджується Вимогою ІЦ від 19.04.2013, копією вироку Барського районного суду Вінницької області від 25.04.2007; копією постанови Барського районного суду Вінницької області від 08.06.2010 про звільнення ОСОБА_1 від покарання; посередньо характеризується за місцем проживання, що підтверджується характеристикою №60 від 18.02.2013, виданою виконавчим комітетом Поповецької сільської ради Барського району Вінницької області.

Обставин, передбачених ст.ст. 66, 67 КК України, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суд вважає, що покаранням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вирішуючи питання чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, якщо так, то на чию користь та у якому розмірі, суд виходить із доведеності підстав і розміру позову.

Потерпілим у кримінальному провадженні було заявлено позов, відповідно до якого, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просила стягнути на її користь з обвинуваченого 8000 грн моральної шкоди, 829,10 грн у відшкодування матеріальної шкоди, та 1500 грн витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника потерпілого.

У судовому засіданні потерпілий та представник потерпілого цивільний позов підтримали з підстав, викладених у ньому, та просили його задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні цивільний позов підтримав, просив його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1, захисник ОСОБА_4 заявлений цивільний позов не визнали повністю, оскільки вважають, що ОСОБА_1 кримінального правопорушення не вчиняв, відтак обов'язку відшкодовувати шкоду у нього нема. Одночасно захисник обвинуваченого висловив зауваження щодо достовірності довідки від 27.05.2013, виданої лікарем амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Попівці ОСОБА_9, оскільки довідка містить дописки. Крім того, зауважив, що вказана довідка не доводить факту придбання ліків потерпілою.

Суд, заслухавши пояснення потерпілого, представника потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого, дослідивши позовну заяву, докази, надані в обґрунтування позовних вимог, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Визначаючись щодо розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню, суд виходить з принципів розумності та справедливості, характеру злочину, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, та інших обставин, що мають істотне значення, таких як ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, його матеріальний стан, що передбачено ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відтак, вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди потерпілому, суд виходить із такого. Під час заподіяння тілесних ушкоджень обвинуваченим, потерпіла терпіла значний фізичний біль, була принижена, у зв'язку з отриманою травмою була вимушена лікуватися, таким чином порушився її звичайний нормальний спосіб життя. Потерпіла перебуває у відпустці по догляду за дитиною (а.с. 25), однак, через погіршення стану здоров'я, у зв'язку з діями ОСОБА_1, не могла надавати належну увагу дитині та повноцінно вести домашнє господарство. Отже, очевидним є те, що ОСОБА_2 завдано моральної шкоди вчиненим ОСОБА_1 кримінальним правопорушенням. З огляду на наведені обставини, суд вважає, що розумним та справедливим відшкодуванням моральної шкоди ОСОБА_2 є 1000 грн.

Визначаючись щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд виходить з наступного. Як вказує потерпілий та представник потерпілого, матеріальна шкода, заподіяна кримінальним правопорушенням, полягає у тому, що потерпіла понесла витрати на придбання ліків, що складають 829,10 грн. Однак, потерпілим не було надано суду доказів понесення останньою зазначених витрат. Довідка від 27.05.2013, видана лікарем амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Попівці ОСОБА_9, що містить перелік медичних препаратів, довідка від 09.09.2013 аптеки «Ленокс» про вартість певних медичних препаратів та копія амбулаторної картки потерпілої (а.с. 25-31) не є доказами придбання таких препаратів потерпілою. Крім того, довідка, видана лікарем амбулаторії загальної практики - сімейної медицини с. Попівці ОСОБА_9, містить дописки, дану обставину у судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_9, відтак даний документ є недопустимим доказом. Оскільки у порядку відшкодування матеріальної шкоди, мають бути стягненні понесені витрати, позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Визначаючись щодо позовної вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника потерпілого, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, витрати на правову допомогу є процесуальними витратами.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з обвинуваченого на користь потерпілого слід стягнути понесені останнім витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, у розмірі 1500 грн, що підтверджується відповідними квитанціями.

З огляду на викладене, вимоги цивільного позову про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу є обґрунтованими та документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню, вимога цивільного позову про стягнення матеріальної шкоди є необґрунтованою, тому у її задоволенні слід відмовити.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 не обирався, витрати на залучення експерта відсутні, тому судом дані питання не вирішувалися.

Речовий доказ у кримінальному провадженні - металеву миску, що передана на зберігання потерпілому, необхідно вважати повернутим власнику.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 368, 370, 374, 376 КПК України та ст. 65 КК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) гривень у відшкодування моральної шкоди та 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень у відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою допомоги представника потерпілого.

У решті позовних вимог відмовити.

Речовий доказ у кримінальному провадженні - металеву миску, вважати після вступу вироку в законну силу повернутим законному власнику та дозволити використовувати його за призначенням.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: