У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2003 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитину, які викликані особливими обставинами, - хворобою дитини.

Зазначала, що з 15 березня 1996 року по 28 травня 2001 перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу має сина - ОСОБА_3, який є інвалідом дитинства.

Посилаючись на те, що в період з вересня по листопад 2002 року нею на придбання ліків та лікування сина було витрачено 2 370 грн. 64 коп., просила стягнути з відповідача половину вказаних витрат у розмірі 1 185 грн. 32 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від                20 травня 2004 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: стягнуто з ОСОБА_2 на її користь 645 грн. 05 коп. додаткових витрат, пов'язаних із хворобою дитини.

Ухвалою апеляційного Дніпропетровської області від 28 липня 2004 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від             20 травня 2004 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 645 грн. 05 коп. додаткових витрат, пов'язаних із хворобою дитини скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зокрема, - не перевірені доводи позивачки про понесені нею витрати на лікування дитини у визначеному розмірі та необхідність придбання зазначених лікарських препаратів.

При цьому апеляційний суд вважав, що з'ясування зазначених обставин, перешкоджає апеляційному суду дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Статтею 307 ЦПК України (1963 року), діючої на час розгляду справи в апеляційному суді, визначено вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду в апеляційному порядку й передачі справи на новий розгляд.

Таких підстав в ухвалі апеляційного суду не зазначено.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України (1963 року) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права визначено як підстави для скасування рішення й ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

При цьому, апеляційний суд в порушення вимог ч. 2 ст. 301 ЦПК України (1963 року), не врахував, що суд апеляційної інстанції міг встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які на думку осіб, що беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з порушенням цим Кодексом порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому ухвала підлягає скасуванню, з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного Дніпропетровської області від 28 липня 2004 року скасувати, а справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.