НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
смт. Новомиколаївка
Іменем України
РІШЕННЯ
08 листопада 2013 рокуСправа № 322/942/13-ц
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Гасанбекова С.С.,
при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Комунальної установи «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради
про: стягнення заборгованості по заробітній платі, поновлення на роботі та виплаті середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
07 жовтня 2013 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 17.05.2011 по 01.06.2011 в розмірі 653,42 грн., поновити строк для пред’явлення позовної заяви про поновлення на роботі, поновити позивача на роботі на посаді молодшої медичної сестри (санітарки палатної) та стягнути з відповідача заробіток за час вимушеного прогулу в період з 02.08.2013 по день прийняття рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивача було звільнено з посади молодшої медичної сестри (санітарки палатної) за систематичне невиконання трудових обов’язків з 02.08.2013.
01.10.2010 ОСОБА_3 працювала на посаді санітарки палатної по догляду за ліжковохворими, її напарницею була ОСОБА_4 Разом вони обслуговували корпус № 3, де знаходились ліжковохворі люди в кількості 28 чоловік. З 17.05.2011 ОСОБА_4 пішла у відпустку, а ОСОБА_3 залишилась працювати одна.
З цих підстав ОСОБА_3 вважає, що на підставі п. 3.3 Колективного договору їй повинна бути виплачена надбавка за суміщення посад в розмірі 50 % заробітної плати за час, коли вона працювала одна, тобто з 17.05.2011 по 01.06.2011, а саме 653,42 грн.
Щодо звільнення ОСОБА_3 зазначила, що у квітні до неї застосовувались заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани, оскільки як вона, так і її напарниці при прийнятті зміни недорахувалися підопічного ОСОБА_5, який втік на попередній зміні.
26.07.2013 ОСОБА_3 працювала в нічну зміну. Зранку 27.07.2013 вона прибирала в кімнаті № 9, де знаходилися підопічний ОСОБА_5 та Боярченко. В цей час підопічний ОСОБА_5 знову втік. За цим фактом ОСОБА_3 написано пояснювальну записку, в якій вона зазначила, що вважає своєю провиною лише те, що виходячи з кімнати не замкнула двері.
В посадовій інструкції молодшої медичної сестри (санітарки палатної) не зазначено, що вона повинна закривати підопічних на замок. А п. 4.3 цієї інструкції передбачено, що вона несе відповідальність за чітке та своєчасне виконання своїх обов’язків, які передбачені цією інструкцією та наказами інтернату.
На думку позивача, посадові обов’язки нею виконувалися сумлінно.
Крім цього позивач зазначає, що керівництвом Комунальної установи «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради не дотримуються приписи Закону України «Про психіатричну допомогу», а саме не створено належних умов для перебування психічнохворих людей, а також належних умов праці.
З наведених підстав позивач просила задовольнити позов у повному обсязі та підтримувала його у судових засіданнях.
Представником відповідача суду надані заперечення проти позову, обґрунтовані наступним.
На думку відповідача, ОСОБА_3 систематично не виконувала посадові обов’язки молодшої медичної сестри (санітарки палатної), зокрема п. 2.7.
Так, незважаючи на те, що 11.04.2011 ОСОБА_6 було оголошено догану за халатне відношення до своїх посадових обов’язків, у зв’язку з втечею підопічного ОСОБА_5, 27.07.2013 на її зміні підопічний ОСОБА_5 знову самовільно покинув територію інтернату, хоча лікарем інтернату зроблено доручення щодо нагляду за цим підопічним.
ОСОБА_3 своєчасно не повідомила про втечу підопічного ОСОБА_5, хоча, зважаючи на похилий вік цього підопічного та його нездатність швидко пересуватися, на думку відповідача, можливо було запобігти його втечі.
Також відповідач зазначив, що заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу у повному обсязі.
На підставі вищенаведеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі та не визнав позов у судовому засіданні.
У судовому засіданні 08.11.2013 судом було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Суд, розглянувши матеріали та з’ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
встановив:
31.07.2013 директор КУ «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради ОСОБА_2 звернувся до голови профспілкового комітету із заявою про розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_3 з займаної посади у зв’язку із систематичним невиконанням останньою своїх функціональних обов’язків згідно з посадовою інструкцією та халатним відношенням до роботи, що підтверджується наявною у матеріалах справи заявою ОСОБА_2.
Підставою для звернення став факт втечі з інтернату підопічного ОСОБА_5, а також доповідні від 29.07.2013 старшого мед брата ОСОБА_7 та сестри господарки ОСОБА_8
Як вбачається з пояснювальної ОСОБА_3 від 29.07.2013, під час ранкового прибирання нею 27.07.2013 кімнати № 9 з неї пішов підопічний ОСОБА_5 Виходячи з кімнати до вбиральні ОСОБА_3 не замкнула дверей кімнати.
Згідно з протоколом засідання профспілкового комітету Любицького психоневрологічного інтернату від 01.08.2013, профспілковим комітетом надано згоду на звільнення ОСОБА_3
02.08.2013 ОСОБА_3 – молодшу медичну сестру (санітарку палатну) було звільнено з роботи за згодою профспілкового комітету за систематичне невиконання обов’язків, покладених на неї трудовим договором, на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується наказом директора КУ «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради № 23 К від 02.08.2013.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову в цій частині суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Згідно зі ст. 43 КЗпП України звільнення за вказаною підставою може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Отже, з наведеного вбачається, що відповідачем було дотримано передбачений законом порядок звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Наказом директора КУ «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради № 28 від 11.04.2013 позивачу було оголошено догану за халатне відношення до своїх обов’язків. З пояснювальної ОСОБА_3 від 10.04.2013 вбачається, що 09.04.2013 вона прийшовши на роботу прийняла зміну, проте не перерахувала підопічних, чим порушено п. 2.3 її посадової інструкції, а пізніше, під час вечері з’ясувалось, що підопічний ОСОБА_5 відсутній.
Відповідно до п. 1.1 посадової інструкції молодшої медичної сестри (санітарки палатної) одним з головних завдань цього працівника є нагляд за підопічними при погіршенні психотичного стану. Пунктом 2.7 цієї інструкції до функціональних обов’язків працівника віднесено ведення суворого обліку підопічних, нагляд за збудженими та схильними до втечі підопічними. Безпосереднім керівником молодшої медичної сестри (санітарки палатної), відповідно до п. 1.2 посадової інструкції, є сестра господарка.
Отриманими у судовому засіданні показаннями свідків старшого мед брата ОСОБА_7 та сестри господарки ОСОБА_8 підтверджується те, що ОСОБА_3 надавалось усне розпорядження про необхідність здійснення нагляду за схильним до втечі підопічним ОСОБА_5
Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_3 було систематично, тобто двічі протягом року порушено вимоги посадової інструкції без поважних причин. За перше порушення, а саме недотримання п. 2.3 посадової інструкції, позивачу було оголошено догану.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
До того ж, як зазначає позивач, ним було пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України. У судовому засіданні було встановлено, що з наказом про звільнення ОСОБА_3 була ознайомлена у день його видання, 02.08.2013, та у цей же день вона отримала трудову книжку. Згідно зі ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Проте, наведені позивачем посилання на її необізнаність про відсутність у головного державного інспектора праці повноважень поновити її на роботі, не є поважними причинами для поновлення строку звернення до суду. При цьому, представником відповідача не було заявлено про застосування передбачених ст. 267 ЦК України наслідків спливу позовної давності.
Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати суд зазначає наступне.
Відповідачем визнано допущене ним порушення п. 3.3 колективного договору на 2011 рік, нараховано та виплачено позивачу заборгованість із заробітної плати, а саме надбавка у розмірі 30% від заробітної плати позивача за період з 17.05.2011 по 31.05.2011, в розмірі 364,71 грн., що підтверджується розрахунковим листком за жовтень 2013 року та листом відповідача від 31.10.2013 № 03-09/310. Позивачем під час судового розгляду визнано факт отримання зазначеної суми.
Разом з цим, позивачем заявлено вимогу про нарахування їй надбавки в розмірі 50% від заробітної плати.
Проте, пунктом 3.3 колективного договору на 2011 рік передбачено встановлення надбавки в розмірі до 50% посадового окладу, а не заробітної плати.
З розрахункового листка за травень 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 у цьому місяці відпрацювала 136,80 годин. Наданими відповідачем тарифними ставками підтверджується, що розмір посадового окладу ОСОБА_3, на той час – молодшої медичної сестри по догляду за ліжковохворими, становив 1364,45 грн. ОСОБА_3 у травні 2011 року працювала без ОСОБА_4 68 годин, що не заперечується представниками сторін. Таким чином, максимально можливий розмір надбавки позивача на підставі п. 3.3 колективного договору на 2011 рік становить: 1364,45 грн./136,80год.=9,97грн.(посадовий оклад за годину)*68год. = 677,96 грн.(посадовий оклад за 68 годин)*50% = 338,98 грн.
Отже, відповідач на момент розгляду справи добровільно сплатив позивачу зазначену надбавку у максимальному розмірі, що передбачений колективним договором на 2011 рік, а відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 – 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до Комунальної установи «Любицький психоневрологічний інтернат» Запорізької обласної ради в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя С.С. Гасанбеков