У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
20 грудня 2006 року |
|
м. Київ |
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого - Сеніна Ю.Л.,
Суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,
Романюка Я.М., Шабуніна В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Самбірської міської ради, Представництва Фонду державного майна України в м. Самборі, приватної фірми (далі - ПФ) “ПіК”, ЖЕК №2,ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійними договорів купівлі-продажу та оренди магазину, свідоцтв про право власності та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У червні 2002 року ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6. звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вони працювали продавцями у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1, 9 грудня 1993 року ПФ “ПіК” узяло в оренду приміщення магазину строком на 1 рік, вони були прийняті на роботу до ПФ “ПіК” по переводу, а 27 жовтня 1995 року між представництвом Фонду державного майна України в м. Самборі та ПФ “ПіК” було укладеного договір купівлі-продажу приміщення магазину, проте укладенням таких договорів порушено їх право на приватизацію цього приміщення , як трудового колективу магазину, і про порушення такого права вони дізнались близько двох років тому.
Позивачі просили поновити строк на звернення до суду, визнати незаконними дії по укладенню договорів оренди у грудні 1993 року та березні 1994 року, договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1995 року, визнати недійсними усі акти, видані в результаті приватизації.
Під час розгляду справи позивачі уточнили та доповнили позовні вимоги, зазначивши, що приватизація магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 проведена незаконно, оскільки після закінчення строку дії договору його оренди від 9 грудня 1993 року приміщення магазину не було повернуто трудовому колективу, зміст наступного договору оренди від 28 березня 1994 року суперечить змісту попереднього договору, до того ж укладенням договору купівлі-продажу від 27 жовтня 1995 року порушене право трудового колективу на приватизацію магазину, оскільки всупереч передбаченого законом порядку до товариства покупців їх не було включено, а безпідставно визнано покупцями засновників ПФ “ПіК” - ОСОБА_8 та ОСОБА_7.
Позивачі просили на підставі ст. 48 ЦК УРСР 1963 року визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, укладений 27 жовтня 1995 року між Представництвом Фонду державного майна України в м. Самборі та товариством покупців ПФ “ПіК”, анулювати свідоцтва про право власності на приміщення магазину, які видавались після укладення договору купівлі-продажу, зобов'язати Фонд державного майна України провести приватизацію приміщення шляхом його викупу ними, позивачами.
ОСОБА_7., ОСОБА_8 звернулися із зустрічним позовом про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що така шкода їм заподіяна безпідставним зверненням до них із позовом, і просили стягнути 10000 грн.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду від 30 грудня 2005 року в задоволенні позовів відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2006 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 скасоване і постановлене у цій частині нове рішення про задоволення такого позову; в решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ін., апеляційний суд виходив із того, що строк оренди ПФ “Пік” приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_1, як державного підприємства, сплинув у грудні 1994 року і не був продовжений, магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 як підприємство не був ліквідований, тому трудовому колективу магазину належало пріоритетне право на приватизацію магазину, однак такий колектив не був залучений до участі в приватизації у встановленому законом порядку; щодо строку позовної давності апеляційний суд зазначив, що сторони заяв про застосування позовної давності не зробили, тому суд приймає до уваги положення ч.3 ст.267 ЦК України, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу.
Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, приватизація магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 мала місце у 1995 році.
У порушення вимог ст.ст. 214, 303, 309, 313, 315 ЦПК України суд не з”ясував та в рішенні не зазначив початок перебігу строку позовної давності, чи сплинув цей строку станом на 1 січня 2004 року, поза увагою суду залишилось й те, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 заявляли про сплив позовної давності, зокрема у своїй зустрічній позовній заяві та виступу в апеляційному суді.
Крім того згідно ст. 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 року (в редакції, чинній на час укладення договору) викуп об'єктів малої приватизації працівниками цих об'єктів провадиться за умови: включення до переліків об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, створення ними товариства покупців, яке б об'єднувало не менш як 50 відсотків працюючих; подачі заяви про приватизацію не пізніш як за 15 днів з дня опублікування переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Дійшовши до висновку про наявність у позивачів, як працівників об'єкту приватизації, пріоритетного права на викуп такого об'єкта, апеляційний суд не з'ясував та не зазначив у рішенні доказів, які свідчать про вчинення ними дій, направлених на такий викуп, а також про дотримання умов, визначених ст. 11 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
За таких обставин рішення апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7., ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування в цій частині колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргуОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2006 року в частині задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Самбірської міської ради, Представництва Фонду державного майна України в м. Самборі, ПФ “ПіК”, ЖЕК №2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійними договорів купівлі-продажу та оренди магазину, свідоцтв про право власності скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий - Ю.Л.Сенін
Судді: Є.Ф.Левченко
Л.І.Охрімчук
Я.М.Романюк
В.М.Шабунін