У х в а л а

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 14 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього.

               Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області від 27 грудня 2005 року

                                            ОСОБА_1, не судимого,

засуджено:

- за ст. 246 КК України  до  штрафу в розмірі 850 гривень;

- за ч. 3 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу

  в розмірі 1000 гривень;

- за ч. 1 ст. 366 КК України до штрафу в розмірі 510 гривень.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання - 1000 гривень штрафу.

            Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23 березня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

            ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду ІНФОРМАЦІЯ_1, у 2001-2002 роках вчинив незаконні порубки лісу в селищі Недригайлів, Сумської області.

         Як зазначено у вироку, всього за вказаний період, за розпорядженням ОСОБА_1 було зрубано 70 сосен, а державі заподіяна шкода на суму 10064,89 гривень

             Крім того, ОСОБА_1 вніс в офіційний документ завідомо неправдиві відомості, склавши заднім числом акт обстеження зелених насаджень.

           У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 зазначає про свою непричетність до вчинення інкримінованих йому злочинів, вказує на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу - закрити.

           Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав свою касаційну скаргу, міркування прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни, перевіривши  матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

           Відповідно до ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

         Виходячи зі змісту вказаної норми закону, у вироку, крім іншого, має бути наведене мотивування суду щодо кваліфікації злочину, яке полягає у співставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого кримінальним законом, і в формулюванні висновків про їх відповідність.  

         Проте судом першої інстанції ці вимоги закону дотримані не були, оскільки вирок  взагалі не містить мотивування висновків щодо кваліфікації злочинів, у вчиненні яких ОСОБА_1 визнано винним.

         Крім того, предметом інкримінованого ОСОБА_1 злочину є дерева і чагарники у лісах, захисних чи інших лісових насадженнях, проте суд кваліфікував дії ОСОБА_1, як незаконну порубку дерев, що само по собі не утворює складу злочину, передбаченого ст. 246 КК України.

         Відповідно до  ст. 334 КПК України, у мотивувальній частині вироку має бути наведена й оцінка доводів підсудного, на які він послався на свій захист.

         Як убачається з протоколу судового засідання, ОСОБА_1 під час його допиту як підсудного зазначав, що згідно з матеріалами останнього лісовпорядкування, яке було проведено у 1996 році, насадження у с. Недригайлів не були віднесені до лісового фонду. ОСОБА_1 також стверджував, що земельна ділянка, на якій були вирубані дерева, використовується як кладовище, що зрубані дерева належали до зелених насаджень і не могли бути предметом злочину, передбаченого ст. 246 КК України.

         На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 посилався на довідки Недригайлівського районного та Сумського обласного управління земельних ресурсів, відділу містобудування і архітектури, картографічні матеріали селища Недригайлів, дані статистичної звітності.

         Проте належної оцінки цим доводам підсудного та доказам,  на які він послався на свій захист,  суд у вироку не навів, а лише зазначив, що Недригайлівський районний відділ земельних ресурсів безпідставно включив до категорії зелених насаджень загального користування сосновий масив, на території якого за вказівкою ОСОБА_1 були вирубані дерева. У той же час суд належним чином не з'ясував, чи було скасоване в установленому законом порядку це рішення відділу земельних ресурсів, чи було відомо підсудному про незаконність цього рішення на момент вчинення інкримінованих йому дій та дійшов передчасного висновку про наявність у ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 246 КК України.             

Апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінально-процесуального закону, які колегія суддів вважає істотними,  уваги не звернув та залишив вирок місцевого суду без зміни.          

         За таких обставин колегія суддів вважає, що постановлені в справі судові рішення щодо ОСОБА_1  підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно ретельно дослідити  зібрані у справі докази, дати їм належну оцінку та постановити рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

           Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

у х в а л и л а :

           касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 27 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23 березня 2006 року щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий судовий розгляд.

    судді:

     Кравченко К.Т.                          Кривенда О.В.                   Мороз М.А.