Справа №0907/2-3468/2011

Провадження №22-ц/779/2745/2013

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Бойчук О.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.

секретаря Драганчук У.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТзОВ «Торговий дім «Пластпайп», про визнання договору поруки припиненим за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

В жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору поруки припиненим.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2011 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено ТзОВ «Торговий дім «Пластпайп».

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2013 року позов задоволено. Визнано припиненим договір поручительства № 1, укладений 04 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». Вирішено питання розподілу судових витрат.

На дане рішення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неправильно витлумачив як п.п. 2.2., 4.4 Договору поручительства, так і п. 3.1 кредитного договору, в результаті чого дійшов до помилкового висновку про порушення банком вимог ч.1 ст. 559 ЦК України. Відсоткова ставка 36% , встановлена в п.3.1 кредитного договору не є зміною кредитних зобов'язань, а однією з основних і суттєвих його умов. В той же час підвищеними відсотками у розумінні умов п.2.2 договору поручительства є підвищення таких шляхом укладення додаткових угод з позичальником без додаткового погодження на це поручителя, оскільки поручитель таку згоду вже попередньо дав і така його згода зафіксована у вказаному договорі (п.2.2 договору поручительства).

Також судом не взято до уваги, що визнання в судовому порядку договору припиненим у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя законодавством України не передбачено.

Крім того, інших підстав для припинення договору поручительства судом не встановлено, не зважаючи на те, що представник позивача вважав порушеними банком вимоги ще й ч.4 ст.559 ЦК України.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.

Представник ОСОБА_2 доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Постановляючи дане рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок підписання 07.07. та 28.10.2008 року додаткових угод та внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя ОСОБА_2 змінились умови основного зобов'язання, зокрема, зміна процентної ставки в бік збільшення, які призвели до збільшення обсягу його відповідальності. Тому з цих підстав порука є припиненою.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Як правильно встановлено судом 04 вересня 2007 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ТзОВ Торговий Дім «Пластпайп» укладено кредитний договір №64-01-07, згідно якого позичальник отримав в кредит кошти в розмірі 5 250 000,00 грн. зі сплатою 18 % річних за користування кредитними коштами на період до 03.09.2010 року. За користування кредитом в період з 03 вересня 2010 року до дня фактичного погашення позичкової (основної) заборгованості, сторонами обумовлено сплату процентів в підвищеному розмірі - 36% (а.с.8-10).

З метою забезпечення виконання цього зобов'язання 04 вересня 2007 р. між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 та ТзОВ Торговий Дім «Пластпайп» укладено договір поручительства №1, п.2.2 якого передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором в тому ж об'ємі, що і боржник, у тому числі по основному боргу, оплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійної винагороди, оплаті неустойки по основному боргу і процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків. Також п.4.4. вказаного договору обумовлено неможливість внесення змін і доповнень в кредитний договір, внаслідок чого збільшується об'єм відповідальності поручителя без згоди останнього (а.с.11-12).

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ Торговий Дім «Пластпайп» належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 02 жовтня 2009 року утворилась загальна заборгованість по кредитному договору в сумі 7 184 757,40 грн. Наведена обставина послужила зверненню банку в жовтні 2009 року до суду з позовом про стягнення в солідарному порядку вказаної заборгованості з боржника та поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, спір з приводу чого знаходиться на розгляді в Івано-Франківському міському суді.

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Крім того, як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 22 постанови Пленуму №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Встановлено, що 07 липня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ТзОВ Торговий Дім «Пластпайп» укладено додаткову угоду №1, якою п.3.1. розділу 3 кредитного договору викладено в новій редакції та обумовлено інші розміри процентів за користування кредитом. Зокрема, з дня видачі кредиту до 06 липня 2008 року позичальник сплачує 18 % річних за користування кредитом, з 07 липня 2008 року до терміну повернення кредиту, вказаного в п.2.4 кредитного договору, 20% річних, а за період з 03 вересня 2010 року до дня фактичного погашення позичкової (основної) заборгованості 30 % річних.

Також 28 жовтня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» і ТзОВ Торговий Дім «Пластпайп» укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої встановлено інші процентні ставки за користування кредитом. Зокрема, 18% річних - з дня видачі кредиту до 06 липня 2008 року, 20% річних - з 07 липня 2008 року до 27 жовтня 2008 року, 23% річних -з 28 жовтня 2008 року до терміну повернення кредиту, вказаного в п.2.2. даного договору, 34,5% річних - за кожний день користування кредитними коштами понад установлений строк користування кредитом за період з 03 вересня 2010 року та 34,5% річних -у випадку порушення позичальником термінів погашення відповідно до графіка (Додаток 1 до даного договору) від суми невиконаного вчасно зобов'язання по кредиту відповідно до вищевказаного графіка, за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення даної позичкової (основної) заборгованості.

В той же час ніяких змін та доповнень щодо збільшення об'єму відповідальності поручителя на підставі вказаних змін та доповнень до кредитного договору сторонами до договору поручительства №1 не вносилось.

З врахуванням наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що внаслідок підписання додаткових угод та внесення змін до кредитного договору без згоди поручителя ОСОБА_2 змінились умови основного зобов'язання, які призвели до збільшення обсягу відповідальності його як поручителя, зокрема, зміна процентної ставки в бік збільшення. Що є відповідно підставою для припинення поруки.

При цьому не заслуговує на увагу твердження апелянта, що згідно п.п.2.2. договору поручительства позивач взяв на себе обов'язок відповідати перед кредитором, в т. ч. і по оплаті підвищених процентів, що і виключає в подальшому необхідність погодження з ним збільшення об'єму відповідальності.

Наведена обставина спростовується умовами п.4.4 вказаного договору, яким обумовлено неможливість внесення змін і доповнень в кредитний договір, внаслідок чого збільшується об'єм відповідальності поручителя без згоди останнього.

Встановлено, що за умовами договору процентна ставка кредиту становила 18%, а підвищений розмір процентів - 36% встановлювався у випадку порушення кінцевого строку повернення кредиту - з 03.09.2010 року до дня фактичного погашення позичкової (основної) заборгованості. Тоді як додатковими угодами було передбачено інші розміри як і процентної ставки за користування кредитом, так і різні періоди, на які вони встановлювались, аналогічно як і інші підвищені розміри процентів та різний підхід для їх застосування.

Тому враховуючи, що можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя п.4.4. договору поручительства заборонена, посилання апелянта на п.2.2. цього договору як результат домовленості сторін на зміну основного зобов'язання є безпідставним.

Надуманими є також і доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для визнання в судовому порядку договору припиненим у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, оскільки такий спосіб захисту законодавством України не передбачений.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України.

За змістом п. 1 ч. 2, ч. 3 цієї статті одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч.ч. 2- 5 ст. 13 цього Кодексу.

Зі змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України вбачається, що припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Таким чином за положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

При цьому колегія суддів враховує також положення ст.ст.308, 309 ЦПК України щодо неможливості скасування правильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формальних міркувань та скасування або зміни рішення за наявності порушення норм процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення спору.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Г.П. Мелінишин

Судді: Р.Й. Матківський

В.Д.Фединяк