У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 грудня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 7 вересня 2004 року, яким

ОСОБА_1, уродженця м. Києва,

без постійного місця проживання,

раніше двічі судимого,

засуджено:

            за ст. 185 ч. 4 КК України на 6 років позбавлення волі;

            за ст. 185 ч. 2 КК України на 3 роки позбавлення волі;

            за ст. 395 КК України до арешту строком на 6 місяців.

            На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено покарання на 6 років позбавлення волі.

            Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1, залишено без зміни.

            ОСОБА_1. засуджено за вчинення ряду злочинів за наступних обставин.

            Так, 10 жовтня 2002 року Бережанським міськсудом Київської області було винесено постанову про встановлення щодо ОСОБА_1. адміністративного нагляду строком на 1 рік, відповідно до якої останньому були встановлені обмеження: проходити реєстрацію в територіальних органах внутрішніх справ, заборонено виїзд по службових чи особистих справах за межі району без дозволу органів внутрішніх справ, а також заборонено залишати своє місце проживання з 21 години до 5 години наступного дня. В той же день ОСОБА_1 був ознайомлений з даною постановою та направлений до вибраного місця проживання, однак останній до вказаного місця проживання не прибув та не став на облік, тим самим порушив правила встановленого щодо нього адміністративного нагляду.

Крім того, ОСОБА_1 1 листопада 2003 року, близько 15 години, знаходячись у приміщенні гральних автоматів “Джокер”, що по АДРЕСА_1, таємно викрав майно ОСОБА_2. на загальну суму 5077 гривень 28 копійок.

Він же 18 січня 2004 року, близько 12 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у квартирі АДРЕСА_2, таємно викрав майно ОСОБА_3 на загальну суму 877 гривень.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи доведеність та правильність кваліфікації його дій за ст.ст. 185 ч. 2, 395 КК України, просить перекваліфікувати його дії зі ст. 185 ч. 4 КК України на ст. 185 ч. 2 КК України та відповідно пом'якшити призначене покарання. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що сума викраденого майна у потерпілого ОСОБА_2. не відповідає дійсності і є занадто завищеною. Крім того, вважає, що з вступом в дію Закону України “Про податок з фізичних осіб” його дії по даному епізоду необхідно було кваліфікувати на ст. 185 ч. 2 КК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1. у вчиненні інкримінованих йому злочинів, за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів.

Так, потерпілий ОСОБА_2, як під час досудового так і судового слідства стверджував, що коли він зі своїм товаришем у приміщенні гральних автоматів грали у більярд, то у нього викрали барсетку, в якій знаходилися гроші в сумі 3500 гривень, 40 дол. США та мобільний телефон.

Суд обґрунтовано поклав дані показання потерпілого в основу вироку, оскільки вони є достовірними і підтверджуються іншими зібраними по справі доказами.

Що стосується доводів скарги щодо необхідності перекваліфікації дій засудженого зі ст. 185 ч. 4 КК України на ст. 185 ч. 2 КК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 року №9 “Про деякі питання застосування судами законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб “, для вирішення питання про наявність в діях особи складу злочинів, які були вчиненні до 1 січня 2004 року, а також для їх кваліфікації положення цього Закону не застосовується. Також не можна вважати зазначений закон таким, що має зворотну дію в часі, оскільки він по суті регулює правовідносини в економічній сфері життя держави і не є законом про кримінальну відповідальність, як це передбачено ст. 5 КК України.

Суд повно дослідив обставини справи, дав зібраним доказам належну оцінку і правильно застосував матеріальний закон.

            Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону по справі не встановлено.

            Призначене судом покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним щодо особи засудженого.

            Підстав для призначення справи до касаційного розгляду з повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України, немає.

            Виходячи з наведеного, керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Верховного Суду України,

                                                у х в а л и л а :

            Відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженому ОСОБА_1.

                                                       Судді :