АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
№ 22-ц/796/14318/2013 Головуючий в І інстанції: Сіромашенко Н.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 листопада 2013 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Качана В.Я.
МазурикО.Ф.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю «Ліра-2000» про визнання договору недійсним, -
в с т а н о в и в :
У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ «Ліра-2000» про визнання договору недійсним.
Просила визнати Договір №1 про просте товариство від 11 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ТОВ «Ліра-2000», недійсним; визнати грошові кошти, що сплачені відповідачем ОСОБА_5 на виконання зобов'язання за Договором № 1 про просте товариство від 11 липня 2007 року, спільною сумісною власністю подружжя; зобов'язати ОСОБА_5 сплатити належну ОСОБА_3 частину коштів спільного майна подружжя, сплачених відповідачем за договором від 11 липня 2007 року, пропорційно від вартості 47,5% загальної житлової площі житлово-офісної будівлі за адресою: АДРЕСА_1, отриманої за Договором №1 про просте товариство від 11 липня 2007 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову вжиті згідно ухвал Шевченківського районного суду міста Києві від 11 жовтня 2011 року та
21 червня 2012 року.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, апелянт посилається на ті обставини, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо того, що укладення ОСОБА_5 Договору простого товариства від 11 липня 2007 року № 1 не потребує згоди ОСОБА_3, як дружини, відповідно до ст. 65 СК України, оскільки вказана норма регулює відносини, які стосуються розпорядження майном, що є в спільній власності подружжя, і не стосується права одного з подружжя на укладення даної цивільно-правової угоди, оскільки така угода створює права та обов'язки лише для відповідачів по справі, сторін Договору простого товариства.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та представник ТОВ «Ліра-2000» - Тимошенко К.О. проти апеляційної скарги заперечували, просили суд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 рокузалишити без змін.
Інші учасники розгляду справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у їх відсутність.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із наступного.
При розгляді справи судом встановлено, що 17 березня 2007 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 399 від 17 березня 2007 року, що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, видане Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї.
10 листопада 2009 року вказаний шлюб розірваний, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції, актовий запис № 650 від 10 листопада 2009 року.
Також судом встановлено, що 11 липня 2007 року ОСОБА_5 уклав з відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ТОВ «Ліра-2000» Договір № 1 про просте товариство, предметом якого є сумісна діяльність для досягнення спільної мети - будівництва житлово-офісної будівлі з паркінгом за адресою: АДРЕСА_1.
Економічний результат спільної діяльності досягається сторонами договору у вигляді розподілу та оформлення у власність відповідних частин площі збудованого комплексу, де частка відповідача ОСОБА_5 складає 47,5% загальної житлової площі у Спільному проекті.
27 травня 2007 року ОСОБА_5 уклав кредитний договір з АКІБ «УкрСиббанк» № 11346097000, відповідно до якого позичальник отримав кошти, цільове призначення яких - для його особистих потреб, для здійснення внеску відповідно до умов Договору №1 про просте товариство від 11 липня 2007 року з метою будівництва будівлі по АДРЕСА_1.
19 травня 2008 року позивач ОСОБА_3 надала свою згоду чоловіку ОСОБА_5 на отримання кредитних коштів, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою від 19 травня 2008 року.
10 квітня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали шлюбний договір, яким врегулювали свої майнові відносини та визначили правовий режим майна, домовилися з приводу грошових коштів, що знаходяться в банківських рахунках чи у користуванні подружжя, зобов'язань по власних кредитах, позиках, інших боргових зобов'язаннях, які за взаємною домовленістю відповідно є їх особистою приватною власністю та особистими зобов'язаннями, не належать до спільної сумісної власності подружжя. Згідно п.2.1.1 Шлюбного договору чоловікові із майна буде належати на праві особистої приватної власності, що належним чином зареєстровано на його ім'я, в тому числі право сторони за Договором № 1 простого товариства від 11 липня 2007 року на отримання частки у розмірі 47,5% загальної житлової площі у проекті будівництва житлово-офісної будівлі з паркінгом за адресою: АДРЕСА_1.
12 травня 2010 року складено акт розподілу площі у житлово - офісній будівлі за адресою: АДРЕСА_1, де ОСОБА_9 отримує у власність вказану частину житлової площі будівлі.
07 червня 2010 року ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності у КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обґєкти нерухомого майна» на квартиру № 1 та квартиру АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності САЕ № 052652 від 26 травня 2010 року, виданого Головним управління житлового забезпечення згідно Наказу № 702-СКІ від 26 травня 2010 року, а також свідоцтва про право власності САЕ № 052655 від 26 травня 2010 року, виданого Головним управління житлового забезпечення згідно Наказу № 702-СКІ від 26 травня 2010 року, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру від 07 червня 2010 року.
Грошові кошти, які отримані за кредитним договором від 27 травня 2008 року відповідачем ОСОБА_5 з цільовим призначенням для будівництва будівлі по АДРЕСА_1, не є спільним майном подружжя, оскільки зі змісту кредитного договору убачається, що договір укладений, кредитні кошти отримані та використані в інтересах простого товариства, а не в інтересах сімґї, що може створювати обовґязки для другого з подружжя відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України. Фінансування внесків до простого товариства здійснювалося не за рахунок коштів сімейного бюджету, що знаходить підтвердження у п.1.4 Договору про надання споживчого кредиту № 11346097000 від 27 травня 2008 року, укладеному між Акціонерним комерційним іноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_5, згода на укладення вказаного договору також надавалася позивачкою ОСОБА_3, що підтверджується її нотаріально посвідченою заявою від 19 травня 2008 року. При цьому позивачкою не доведено ті обставини, що ОСОБА_5 на виконання зобов'язань за договором про просте товариство вносилися кошти із сімейного бюджету, які є спільною сумісною власністю подружжя.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для визнання грошових коштів, що сплачені ОСОБА_5 на виконання зобов'язань за договором про просте товариство від 11 липня 2007 року, спільною сумісною власністю подружжя відповідно до ст. 61 СК України.
Крім того, право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1вфдповідачем набуто після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Також слід звернути увагу на ту обставину, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_5 врегулювали свої майнові відносини та визначили правовий режим майна, домовилися з приводу грошових коштів, що знаходяться в банківських рахунках чи у користуванні подружжя, зобов'язань по власних кредитах, позиках, інших боргових зобов'язаннях, права чоловіка - ОСОБА_5 як сторони простого товариства від 11 липня 2007 року на частку у розмірі 47,5% загальної житлової площі в проекті будівництва за адресою: АДРЕСА_1, які за взаємною домовленістю відповідно до ст. 97 СК України, є їх особистою приватною власністю та особистими зобов'язаннями, не належать до спільної сумісної власності подружжя, що підтверджується змістом п.2.1.1.; 2.5 укладеного між особами Шлюбного договору від 10 квітня 2009 року.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Аналізуючи викладене, зібрані по справі докази та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог є законними та належним чином обґрунтовані.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що, що укладання Договору простого товариства потребує згоди позивача як дружини відповідно до ст. 65 СК Україниколегією суддів не приймаються, враховуючи, що таким доводам судом першої інстанції дана належна правова оцінка, а тому вони не впливають на правильність його висновків.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
З огляду на викладене та у зв'язку із тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права апеляційна скарга має бути відхилена.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 вересня 2013 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : В.Я. Качан
О.Ф.Мазурик