Справа № 784/3976/13 29.10.2013 29.10.2013 29.10.2013
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/784/559/13 Головуюча у 1-й інстанції: Андрощук В.В.
Категорія: ч.2 ст.121 КК Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого судді Хоміка І.М.
суддів: Рудяка А.В., Семенчука О.В.
при секретарі Чоботаренко Т.І.
за участю:
прокурора Іванова А.О.
засудженого ОСОБА_2
захисника ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_2 та прокурора Заводського району м. Миколаєва на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2012 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, неодружений, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, не судимий в силу ст.89 КК України,
засуджений за ч.2 ст.121 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на 5 років позбавлення волі.
Крім того, ОСОБА_2 виправданий:
- за ч.2 ст.185 КК України за відсутністю в його діях складу злочину;
- за ч.1 ст.310 КК України - за недоведеністю його вини у вчинені злочину.
Згідно вироку суду, 07 серпня 2011 року о 5 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, під час сварки з співмешканкою ОСОБА_5, знаходячись за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1, став наносити їй удари руками в область обличчя та тулуба. Після цього потерпіла ОСОБА_5 вибігла з будинку, однак ОСОБА_2 наздогнав її в приміщенні літньої кухні та продовжив наносити потерпілій чисельні удари руками і ногами в область тулуба.
Зазначеними діями засуджений ОСОБА_2 заподіяв потерпілій ОСОБА_5 тяжкі тілесні ушкодження у вигляді тупої травми живота з розривом бризжейки тонкої кишки, що ускладнилася травматичним і геморагічним шоком, від яких потерпіла померла.
Крім того, ОСОБА_2 виправдано за ч.2 ст.185 КК України за відсутністю в його діях складу злочину та за ч.1 ст.310 КК України за недоведеністю його вини у вчиненні даного злочину.
В цій частині вирок апелянтами не оспорюється.
Не погодившись з рішенням суду, прокурор подав апеляцію та до початку розгляду справи в апеляційному суді надав зміни до апеляції, в яких просить вирок суду скасувати в частині призначення ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст.121 КК України внаслідок необґрунтованого застосування ст.69 КК України та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст. 121 КК України у виді 7 років позбавлення волі.
В апеляції та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати та закрити провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Зазначає, що він з потерпілою ОСОБА_5 не сварився, будь-яких тілесних ушкоджень їй не наносив, а її смерть могла наступити від того, що потерпіла сама впала на сходах та сильно вдарилась.
Вказує, що показання свідків і понятих, які вони давали під час проведення досудового слідства, не відповідають дійсності.
Вважає, що суд безпідставно не допитав та не перевірив в судовому засіданні показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки, на його думку, їх покази є неправдивими та суперечать дійсним обставинам справи.
Також, просить не враховувати показання свідка ОСОБА_7, оскільки перевірити показання, які вона надавала під час досудового слідства, не має можливості у зв'язку з її смертю.
Ставить під сумнів висновки судово-медичної експертизи, оскільки на його думку вони ґрунтуються на показаннях свідків, які суперечать дійсним обставинам справи.
Вказує, що оскільки він страждає на психічне захворювання, то під час досудового слідства повинен був брати обов'язкову участь захисник, що фактично порушило його право на захист.
В запереченнях на апеляцію засуджений наводить аналогічні доводи, викладені в його апеляції, посилаючись на те, що він не спричиняв потерпілій тяжких тілесних ушкоджень. Вказує, що обмовив себе коли надавав показання про визнання вини під час досудового слідства, внаслідок застосування до нього незаконних методів ведення слідства.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав свою апеляцію та просив скасувати вирок і призначити ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст.121 КК України у виді 7 років позбавлення волі, пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_3, які підтримали доводи наведені в апеляції засудженого та просили скасувати вирок, перевіривши матеріали справи, провівши часткове судове слідство та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого задоволенню не підлягає, а апеляція прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Висновки суду про доведеність вини засудженого в скоєнні вказаного у вироку злочину, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.
Так, засуджений ОСОБА_2 під час досудового слідства показав, що 07 серпня 2011 року, в будинку за місцем проживання, декілька разів вдарив ОСОБА_5 кулаком в обличчя, після чого вона почала тікати. Наздогнавши її в приміщені літньої кухні, він, в присутності ОСОБА_7, декілька разів ударив ОСОБА_5 кулаками в обличчя, а також 6-7 разів - ногами по тулубу. Після чого, ОСОБА_5, скориставшись тим, що ОСОБА_7 намагалася припинити бійку, втекла до його матері (т.1, а.с.88-90).
Аналогічні показання надавав засуджений ОСОБА_2 під час відтворення обстановки та обставин події, при цьому детально розповів та показав, яким чином він заподіяв ОСОБА_5 тілесні ушкодження.
Зазначені показання засудженого ОСОБА_2 узгоджуються з іншими матеріалами справи.
Так, з показань свідка ОСОБА_7 та неповнолітнього свідка ОСОБА_8, досліджених судом вбачається, що вони були свідками заподіяння ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_5 чисельних ударів кулаками та ногами в обличчя та по тулубу, за обставинами наведеними у вироку суду (т.1 а.с. 47-48).
Колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції, з урахуванням думки спеціаліста-педагога, обґрунтовано поклав в основу вироку показання свідка ОСОБА_8, надані нею в ході досудового слідства, оскільки вони узгоджуються та співпадають з показаннями ОСОБА_2 наданими під час досудового слідства, і повністю спростовують доводи останнього про непричетність до вчиненого злочину.
Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в судовому засіданні зазначили, що будучи запрошеними в якості понятих під час відтворення обстановки та обставин події, ОСОБА_2 в їх присутності добровільно надав показання про спричинення ним ОСОБА_5 чисельних ударів руками та ногами по тулубу (т.1 а.с.64-66, т.2 а.с.154, 155-156).
Наведені докази спростовують доводи засудженого про те, що показання свідків і понятих, які вони давали під час проведення досудового слідства, є неправдивими та суперечать дійсним обставинам справи.
Що стосується тверджень апелянта про неправдивість показань ОСОБА_6, то він не був свідком нанесення потерпілій тілесних ушкоджень ОСОБА_2, і його свідчення надані під час досудового слідства не були взяті до уваги судом.
Згідно висновків судово-медичної експертизи №1479 від 05.10.2011 року, у потерпілої ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження у вигляді розриву бризжейки тонкої кішки, перелом 10 ребра зліва по задньо-пахвової лінії, чисельні садна, синці та крововиливи в області тулубу, верхніх та нижніх кінцівок.
Смерть потерпілої настала від закритої, тупої травми живота з розривом бризжейки тонкої кішки, ускладненої травматичним та геморагічним шоком.
Крововилив на передній черевній стінці, розрив бризжейки тонкої кішки, гемоперитонеум (1 л.) виникли внаслідок однократного, сильного ударного впливу тупим твердим предметом, з обмеженою поверхнею співудару, яким могла бути рука та нога.
З вказаних висновків також вбачається, що дані тілесні ушкодження у ОСОБА_5 виникли в строк та при обставинах, зазначених ОСОБА_2 при його допиті в якості підозрюваного та при проведенні відтворення обстановки та обставин події.
Зазначене спростовує доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що смерть потерпілої могла наступити від падіння зі сходів та усуває сумніви в неповноті та неправильності цих висновків експертизи, на що посилається засуджений.
Цими ж доказами спростовуються доводи ОСОБА_2 про те, що він будь-яких тілесних ушкоджень потерпілій не наносив.
Таким чином, суд першої інстанції повно та належним чином дослідив всі обставини по справі, надав вірну оцінку зібраним доказам і обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_2 в умисному тяжкому тілесному ушкодженні потерпілій ОСОБА_5, що спричинило її смерть та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.121 КК України.
Твердження засудженого про те, що показання свідка ОСОБА_7 не потрібно враховувати, оскільки перевірити показання, які вона надавала під час досудового слідства, не має можливості у зв'язку з її смертю, є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, свідок ОСОБА_7 надала показання безпосередньо після вчиненого злочину, була допитана з дотриманням вимог ст.167 КПК України (в редакції 1960 року) та її показання узгоджуються з іншими доказами по справі, в тому числі з показаннями ОСОБА_2, а тому суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку її показання надані під час досудового слідства.
Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого про порушення його права на захист, оскільки згідно висновків судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 хронічними психічними захворюваннями не страждає та, як під час вчинення злочину, так і під час досудового слідства усвідомлював свої дії і керував ними (т.1 а.с.209-212).
Крім того, під час досудового слідства при допиті ОСОБА_2 в якості підозрюваного та обвинуваченого, йому роз'яснено право на захист, але ж останній відмовився від захисника (т.1 а.с.54).
Не знайшли підтвердження і доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що він надавав показання на досудовому слідстві про вчинення ним злочину під тиском.
Судом першої інстанції було призначено перевірку заяви ОСОБА_2 з приводу застосування у відношенні нього незаконних методів слідства. 19.10.2012 року прокурором була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки вказані ним факти не знайшли свого підтвердження (т.2 а.с.120).
Зазначена постанова прокурора засудженим не оскаржувалась.
Таким чином, виходячи з наведеного, колегія судів вважає, що підстав для задоволення апеляції засудженого ОСОБА_2, немає.
Разом з тим, доводи прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону внаслідок безпідставного застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_2, є обґрунтованими.
Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, на підставі ч.1 ст.69 КК України є можливим лише за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
При призначенні ОСОБА_2 покарання суд зазначив, що вчинений злочин відноситься до тяжких, а також послався на дані про особу винного, який не судимий, дільничним інспектором характеризується негативно, а сусідами за місцем проживання - позитивно.
В якості обставин, які пом'якшують покарання суд врахував наявність у ОСОБА_2 батьків похилого віку та його поганий стан здоров'я.
З цими висновками колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції безпідставно застосовані вимоги ст.69 КК України і призначено більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, через відсутність обставин, які пом'якшують покарання та у зв'язку із недостатнім врахуванням даних про особу засудженого.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 сусідами за місцем проживання характеризується позитивно (т.2 а.с. 121).
Між тим, дільничним інспектором Бобров Г.В. характеризується з негативного боку, як особа, яка тривалий час не працює, зловживає спиртними напоями, вживає наркотичні засоби та підтримує зв'язки з особами схильними до вчинення правопорушень (т.1 а.с. 204).
Зазначена характеристика підтверджується об'єктивними даними наявними в матеріалах справи, а саме: довідкою обласного наркологічного диспансеру та актом медичної комісії, з яких вбачається, що ОСОБА_2 вживає канабіноїди та алкоголь, та перебуває на обліку в наркологічному диспансері з 2002 року з діагнозом: "синдром залежності від опіатів" (т.1 а.с. 199, 206).
Згідно ч. 2 ст. 66 КК України та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті. Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
Враховуючи наведене не можна вважати вірним посилання суду на обставину, що пом'якшує покарання, наявність у ОСОБА_2 батьків похилого віку, оскільки згідно матеріалів справи, він не працює, не має офіційного заробітку, у справі відсутні дані про здійснення засудженим будь-якої допомоги батькам, що свідчить про фактичне утримання ОСОБА_2 батьками.
Крім того, безпідставно враховано судом в якості обставини, яка пом'якшує покарання, поганий стан здоров'я ОСОБА_2, оскільки такі дані в матеріалах справи відсутні.
Не надано будь-яких даних щодо поганого стану здоров'я ОСОБА_2 і до суду апеляційного інстанції.
Таким чином, при апеляційному розглядів справи встановлено, що обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_2 та на які послався у вироку суд - відсутні.
Більш того, встановлено, що ОСОБА_2 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання та яку не було враховано.
З огляду на наведене, призначене ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст. 121 КК України є занадто м'яким у зв'язку із застосуванням закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст.69 КК України, та таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Тому вирок у відношенні ОСОБА_2 підлягає скасуванню в частині призначеного покарання, з постановленням нового вироку відповідно до п.2 ч.1 ст.378 КПК України (в редакції 1960 року).
Призначаючи покарання ОСОБА_2 колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу винного, який не судимий, характеризується негативно дільничним інспектором, та позитивно сусідами.
Як обставину, яка обтяжує покарання, суд враховує вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Обставини, які пом'якшують покарання, відсутні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за можливе призначити ОСОБА_2 покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч.2 ст.121 КК України.
За таких обставин, апеляція прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового вироку.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів,
ЗАСУДИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а апеляцію прокурора - задовольнити.
Вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2012 року у відношенні ОСОБА_2 в частині призначеного покарання за ч.2 ст.121 КК України - скасувати.
ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.
Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишити той же - тримання під вартою.
Строк відбування покарання рахувати з 08 серпня 2011 року.
В іншій частині зазначений вирок суду першої інстанції у відношенні ОСОБА_2 залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржений в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через апеляційний суд Миколаївської області протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим - в той же строк ж моменту вручення копії вироку.
Головуючий
Судді