ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
28.11.06 Справа № 3/263-3472
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Гнатюк Г.М.
суддів Кравчук Н.М.
Мирутенко О.Л.
розглянув апеляційне подання заступника прокурора Тернопільської області №05/3-1418 від26.06.2006р. та апеляційну скаргу Тернопільської митниці №18/1-3146 від 22.06.06р.
на рішення господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006р.
у справі № 3/263-3472
за позовом ПП „Фірма-Інтер”, м.Тернопіль
до відповідача-1: Управління державного казначейства у Тернопільській області, м.Тернопіль
до відповідача-2: Державного казначейства України, м.Київ
до відповідача-3: Тернопільської митниці, м.Тернопіль
за участю Прокуратури Тернопільської області
Про стягнення 390000,51 грн.
за участю представників
від позивача: Бойчук В.І. –представник (довіреність)
від відповідача 1-2: не з”явився
від відповідача-3: Галіян І.М. –начальник юр. відділу (дов.
№18/1-5490 від 01.11.06р.)
від прокуратури Яворський Я.Т. –старший прокурор відділу
(посвідчення №339 від 2.11.01р.)
Права та обов’язки сторін згідно ст.22 ГПК України роз’яснено, заяв про відвід суддів та технічну фіксацію процесу не поступало.
Встановив:
Рішенням господарського суду Тернопільської області (суддя Турецький І.М.) від 15.06.2006р. по справі №3/263-3472 за позовом ПП „Фірма-Інтер”, м.Тернопіль до Управління державного казначейства у Тернопільській області, м.Тернопіль, до Державного казначейства України, м.Київ та до Тернопільської митниці, м.Тернопіль за участю Прокуратури Тернопільської області про стягнення 390000,51 грн. матеріальної та моральної шкоди, позовні вимоги задоволено.
Прокуратура Тернопільської області та Тернопільська митниця не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції звернулися із поданням та скаргою до Львівського апеляційного господарського суду про перегляд вищевказаного рішення в порядку апеляційного провадження, просять рішення скасувати, а в позові відмовити з огляду на наступні обставини і підстави:
- судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права;
- викладені в рішенні суду висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
- судом не в повному обсязі надано правову оцінку доказам, які мали значення для вирішення справи .
Наводять скаржники і інші підстави для скасування вищевказаного рішення.
Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду розгляд справи відклався з підстав викладених в ухвалах.
Прокуратура явку свого представника в засідання забезпечила, вимоги апеляційного подання повністю підтримує і просить його задоволити.
Представники скаржника-відповідач-3 в засідання суду з”явилися, повністю підтримують вимоги апеляційної скарги і наполягають на їх задоволенні.
Позивач вимоги апелянтів заперечує з підстав викладених у засіданні суду та з мотивів наведених у відзиві на апеляційну скаргу від 25.09.2006р. і вважає рішення суду першої інстанції законним і підстави для його скасування відсутні.
Розглянувши апеляційну скаргу та апеляційне подання, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення прокуратури, представників позивача та відповідача-3, колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду встановлено:
На підставі контракту №7/7 від 08.07.2002р. фірм „GePro Getjugej Protein Vertriedsgesejjschatj” на адресу ПП „Фірма-Інтер” було поставлено борошно з відходів домашньої птиці. Однак, Тернопільською митницею визначено невірно код товару і використати товар за призначенням позивач не зміг у зв”язку із спливом строку придатності, для якого термін –6 місяців.
Рішення митниці №КТ-15 від 27.12.2002року „Про визначення коду товару” Тернопільської митниці визнано господарським судом Тернопільської області недійсним, яке і залишено без змін Львівським апеляційним господарським судом і Вищим Господарським судом України.
Позивач вважає, що дії митниці у зв”язку із прийняттям рішення про невірний код товару завдали йому збитків і звернувся із позовними вимогами в суд першої інстанції про стягнення моральної і матеріальної шкоди, упущеної вигоди, реальних збитків.
Вимоги позивача про стягнення реальних збитків у зв”язку з неправомірним рішенням митниці щодо визначення коду товару становлять 36519,40 грн. Цю суму підтверджує аудиторський висновок №31 від 10.05.2006р. та акт про знищення товару. Однак, дані докази колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду не приймаються як належні докази для підтвердження завданих позивачу реальних збитків, оскільки в них відсутні будь-які посилання на те, що знищено саме продукцію, по якій було визначено митницею невірний код.
Щодо нарахувань позивачем, про відшкодування йому 50 603 грн. упущеної вигоди в рішенні суду обґрунтовується, незаконним рішенням митниці, та відмови контрагентів від виконання укладених договорів за межами погодженого строку і про що свідчать листи позивача до фірм-контрагантів.
Однак, в процесі розгляду справи колегією суддів з”ясовано, позивач своїм листами від 10 жовтня 2002 р. (а.с. 161) повідомив директора філії ПП "Пуассон", з яком укладено договір, про не можливість його виконання у погоджені терміни, у зв'язку із проблемами на митниці пов'язаними із розмитненням борошна; листом від 23.10.2002 р. (а.с. 164) позивач попередив директора ПП "Мост", з яким укладено про неможливість виконання договору у строк вказаний в договорі. Своїми листами від 28.10.2002 р. (а.с. 162) та 01.11.2002 р. (а.с. 165 ) керівники вищевказаних підприємств повідомили про відмову у виконанні договору та про припинення подальшої співпраці. Проте ці відмови від співпраці із позивачем не були наслідком винесеного митницею 27 грудня 2002 р. рішення про визначення коду товару (а.с. 33), оскільки листи позивача й повідомлення про відмови передували цьому рішенню, з яким позивач пов'язує втрачену вигоду. Більше того, не могли визнаватися належними доказами та братися до уваги при дослідженні матеріалів, вищевказані листи, оскільки дане листування позивача із контрагентами відбувалося до подання позивачем митниці вантажної митної декларації від 29 листопада 2002 р. до оформлення, тобто до виникнення правовідносини між позивачем та митницею. Наведене свідчить про те, що рішення суду про наявність підстав для відшкодування втраченої вигоди є необґрунтованим. Крім того, позивач належними доказами не підтвердив свій намір про проведення оформлення товару в режимі „імпорт”, і після оформлення забезпечити виконання вимог договорів, що в даному випаду дало б змогу позивачу виконання договорів. Позивач і не звертався на митницю щодо розміщення товару у митному режимі „Імпорт” для випуску товарів у вільний обіг, картка відмови у митному оформленні товарів митницею позивачу не надавалась, тобто прийняте митницею рішення щодо визначення коду товару в режимі „митний ліцензійний склад” жодних правових наслідків для позивача не породжувало, оскільки товар перебував на митному ліцензійному складі й позивач не заявляв його до митного оформлення протягом трьох років, хоча такого права він не був позбавлений.
Отже, зважаючи на вищевикладене, дані обставини дають змогу дійти висновку, що позивачем не вживались заходи для одержання доходів, і що помилково суд першої інстанції задоволив вимоги позивача про стягнення втраченої вигоди, що суперечить ст.623 ЦК УРСР, так як при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У відповідності до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій . Потерпіла сторона має право на відшкодування збитків, які належним чином доведені незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
Підставою для відшкодування збитків є протиправна поведінка заподіювача збитків, тобто порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином.
Згідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегією суддів апеляційного господарського суду на підставі повного та всебічного дослідження поданих доказів не встановлено факт заподіяння шкоди, відсутній причиновий зв’язок між правопорушенням та збитками позивача, наявність вини відповідача.
У відповідності до вимог ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Крім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Як з”ясовано в судовому засіданні та вбачається із матеріалів справи позивачем не доведено обставин, з якими останній пов”язує підстави для відшкодування моральної шкоди, а саме відсутність доказів, що свідчать про приниження ділової репутації, підірванні довіри й пристижу зі сторони контрагентів, відсутні докази про втрату постійних замовників, які заявили відмову про співпрацю.
Твердження викладенні в суді першої інстанції, що згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача шкоди до уваги колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду в даному випадку не приймається, оскільки суд першої інстанції не встановив причинно-наслідкового зв”язку між діями митниці та приниженням ділової репутації позивача. Рішення митниці про невірний код товару прийняте після відмови контрагентів про співпрацю, листи від 28.10.2002р. та від 01.11.2002р., а рішення митниці 27.12.2002р.
Статтею 1166 ЦК України визначено загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дії чи бездіяльності особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв”язок між діями та наслідками, вина особа, яка вчинила правопорушення.
Законодавством передбачено право на відшкодування збитків, однак до відшкодування підлягають ті збитки, які належним чином доведені. Як вбачається із зібраних матеріалів справи позивач жодних належних доказів суду не представив, а суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про задоволення позову. При розгляді даного роду спорів суд першої інстанції повинен був обов”язково врахувати наявність таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв”язок між діми (бездіяльністю) і шкодою та виною відповідача. У випадку якщо із зібраних матеріалів справи неможливо встановити причинного зв”язку, то в такому випадку вимоги не можуть бути задоволені.
Крім того, для даного предмету спору має преюдиційне значення Постанова Вищого господарського суду України від 07.06.05р. по справі №3/209-1836, якою визнано недійсним рішення про визначення коду товару і стягнення збитків, між тими ж сторонами в якій вказується, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку задовільняючи позовні вимоги в частинні стягнення з митниці збитків у зв”язку з невірним визначенням коду товару про віднесення до збитків витрат позивача за зберігання товару на митному складі, транспортних витрат по перевезенню товару, закупці товару, юридичних витрат та інших, так як це суперечить ст.203 ЦК УРСР, оскільки ці витрати не мають обов”язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв”язку з діями відповідача по визначенню коду товару (а.с.14).
Щодо стягнення з митниці нарахування на збитки індексу інфляції в сумі 34848,96 грн., то в даному випадку суд першої інстанції свої підстави для задоволення вимоги в цій частині ні нормативно ні документально не підтвердив, а позивач свої вимоги належними доказами не обґрунтував, так як нарахування здійснено з листопада 2002року, а в цей час ще не винесено митницею рішення про визначення коду товару. Крім того, збитки не підтверджені, а відповідно до задоволення не підлягають судові витрати в тому числі і послуги адвоката.
Враховуючи вищевикладене, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги прийняв рішення без з”ясування всіх обставин у справі та визнав встановленими обставини, які недоведені позивачем, відповідно до чого рішення місцевого господарського суду підлягає скасування, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги віднести на позивача.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103 - 105 ГПК України, –
Львівський апеляційний господарський суд ,-
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційне подання заступника прокурора Тернопільської області №05/3-1418 від26.06.2006р. та апеляційну скаргу Тернопільської митниці №18/1-3146 від 22.06.06р. задоволити.
2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 15.06.2006 року скасувати.
3. Прийняти нове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і
може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу №3/263-3472 повернути в місцевий господарський суд Тернопільської області.
Головуючий-суддя Г.М.Гнатюк
суддя Н.М.Кравчук
суддя О.Л.Мирутенко