РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 116/1155/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Берберов Д.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.
РІШЕННЯ
"11" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіГорбань В.В.
СуддівМакарчук Л.В., Павловської І.Г.
При секретаріУсеїновій Н.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у праві власності та виселення відповідачів з дітьми, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
13 березня 2012 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у праві власності та виселення відповідачів з дітьми. Вимоги мотивовані тим, вони є спадкоємцями за заповітом після смерті матері - ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 27.07.2012 року, позивачі є власниками в рівних частках житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, розташованого на присадибній земельній ділянці присадибних земель Гвардійської селищної ради Сімферопольського району та земельної ділянки за вищезазначеною адресою площею 0,1527 га. Посилаються на те, що ще за час життя мати за усною домовленістю з відповідачкою ОСОБА_8 надала останній дозвіл на вселення та проживання в належному їй на праві власності будинку. Проти цього не заперечували позивачки. Згодом до неї перейшов проживати її співмешканець ОСОБА_9 Матір позивачів прожила з ОСОБА_8, її співмешканцем ОСОБА_9 та їх малолітніми дітьми вісім місяців. Зазначають, що ОСОБА_8 не утримувала ОСОБА_10, їй не допомагала по господарству, між ними були складні відносини. Після смерті ОСОБА_10 позивачі запропонували відповідачці придбати у них будинок або на протязі шести місяців його звільнити, на що ОСОБА_8 їм повідомила, що вона не має наміру придбавати будинок, але його не звільнить і буде у подальшому в ньому проживати. Будинок знаходиться в аварійному стані, про що було повідомлено Службу у справах дітей Сімферопольської РДА, оскільки в будинку проживають малолітні діти ОСОБА_8 Представники Служби у справах дітей Сімферопольської РДА надали припис ОСОБА_8 про негайне виселення дітей з будинку. Відповідачка переселила дітей до будинку, в якому проживає її співмешканець, а сама залишилася у будинку, що належить позивачам, тим самим чинить їм перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю. Уточнивши позовні вимоги в процесі розгляду справи, просять усунути перешкоди у здійсненні позивачами права володіння, користування та розпорядження майном, шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та їх малолітніх дітей ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2 з житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належить позивачам на праві власності, зобов'язати ОСОБА_8, ОСОБА_9 не чинити позивачам перешкод у здійсненні права власності вищезазначеним житловим будинком.
Ухвалою Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Управління у справах дітей Сімферопольської РДА АР Крим.
Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2013 року позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Управління у справах дітей Сімферопольської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у праві власності та виселення відповідачів з дітьми залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення їх позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі в спірний будинок вселилися зі згоди власника будинку ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3. Після її смерті відповідачі продовжували проживати у спірному будинку та позивачі, які успадкували зазначений будинок їм в цьому не перешкоджали. Відповідачі та їх діти є тимчасовими мешканцями в розумінні ст. 98 ЖК України. При цьому визнав встановленим, що правила ч. 2 ст. 16 та ст. 391 ЦК України не містять в собі такий спосіб захисту порушеного права як виселення. Порядок та підстави виселення із житлових приміщень визначено нормами ЖК України, на які позивачі не посилалися та позовних вимог в цій частині не заявляли.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є власниками будинку АДРЕСА_1 (рівних частках - по ?), який успадкували після смерті матері ОСОБА_10 (а.с. 18-19)
Пред'являючи позов, позивачі як нові власники вищезазначеного будинку посилалися на те, що відповідачі разом з малолітніми дітьми без реєстрації проживають в спірному будинку, в який вони вселилися тимчасово зі згоди попереднього власника ОСОБА_10 та на підставі ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст. 150, 155 ЖК України просили усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним будинком шляхом виселення відповідачів разом з дітьми.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені статтями 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише на підставах, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які вселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.
Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування житлом.
Таким чином, право відповідачів, які не є власниками спірного житлового будинку, на користування ним були похідними від права колишнього власника ОСОБА_10 цього будинку, а з припиненням її права власності, припиняється й право користування житлом відповідачів та їх малолітніх дітей.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на наведене та встановивши, що відповідачі разом з дітьми вселилися та проживають у спірному житловому будинку зі згоди колишнього власника ОСОБА_10, право власності якої на будинок припинилось у зв'язку з її смертю, а з припиненням права власності ОСОБА_10 припиняється й право користування житлом відповідачів та її малолітніх дітей та враховуючи, що відповідачі не набули самостійного права на спірний житловий будинок або його частку з підстав, передбачених законом, колегія суддів вважає, що права позивачів, як власників зазначеного житлового будинку, порушені, що відповідно до правил ст. 391 ЦК України є підставою для усунення порушень прав власника, усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном за обраним ними способом захисту порушеного права.
Що стосується посилання суду першої інстанції, що правила ч. 2 ст. 16 ЦК України, яка не містить в собі такий спосіб захисту як виселення, то колегія суддів вважає його помилковим.
Так, ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З юридичного аналізу зазначеної норми закону вбачається, що зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту.
Законодавець стосовно права власності в ст. 391 ЦК України сформулював загальне правило про можливість захисту права власності шляхом пред'явлення вимоги про усунення перешкод у здійсненні не тільки права користування, а і права розпорядження майном.
Оскільки позивачі є власниками спірного житлового будинку, а відповідачі вселилися до нього та проживали в ньому зі згоди колишнього власника будинку й з припиненням права власності ОСОБА_10 на будинок відповідачі втратили право користування цим будинком, оскільки їх права похідні від прав колишнього власника будинку, то колегія суддів вважає, що порушені права позивачів як співвласників спірного житлового будинку підлягають поновленню шляхом виселення відповідачів та їх малолітніх дітей зі спірного будинку, що відповідає правилам ст.ст. 16, 391 ЦК України, які регулюють захист права власності.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 частини 1 статті 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 11 вересня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.
Усунути ОСОБА_6, ОСОБА_7 перешкоди у користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_8, ОСОБА_9 та їх малолітніх дітей: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, з житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Макарчук Л.В. Павловська І.Г.