Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 листопада 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Куштана Б.П., Панька В.Ф.

з участю секретаря : Савариної Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 від імені яких діє представник - ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду від 03 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 й ОСОБА_3 де третьою особою без самостійних вимог є: Тячівська міська рада про визнання особи членом сім'ї наймача й визнання права на користування жилим приміщенням та визнання осіб такими що втратили право на користування жилим приміщенням, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року ОСОБА_1, змінила позовні вимоги, та як на підставу своїх вимог посилалась на те, що в 2000 році на прохання та зі згоди ОСОБА_5 вселилась як член її сім'ї в квартиру АДРЕСА_1, разом зі своєю сім'єю. Інші особи в квартирі з ОСОБА_5 не проживали. У квартирі проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю, вели разом спільне господарство, мали спільний бюджет, підтримувала технічний стан квартири. Реєстрація місця проживання в цій квартирі була здійснена 20.10.2006 року. А ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла - ОСОБА_5 і після цього стала проживати зі своєю сім'єю в цій квартирі. У квартирі значаться прописаними з 22.08.1986 року - ОСОБА_2 і з 01.01.1996 року його дочка - ОСОБА_3, які в цій квартирі не проживали після її вселення. ОСОБА_2 після одруження проживав у своєї дружини в смт. Буштино, Тячівського району, а ОСОБА_3 за кордоном де працювала і проживала. Виходячи із цих обставин і просила визнати її членом сім'ї наймача та право користування жилим приміщенням, а також визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими що втратили право на користування жилим приміщенням.

Рішенням Тячівського районного суду від 03 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. А саме, визнано ОСОБА_1 членом сім'ї наймача та право користування жилим приміщенням. А у визнані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими що втратили право на користування жилим приміщенням, відмовлено.

Заперечуючи рішення суду в частині відмови у визнанні осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу. При цьому посилається на те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки суд дійшов до таких висновків помилково та в супереч матеріалів справи. Такі дії суду призвели до неправильного застосування вимог норм матеріального права та порушення норм процесуального законодавства.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині визнання особи членом сім'ї наймача та надання права на користування жилим приміщенням, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від імені яких діє представник - ОСОБА_4, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду в цій частині й ухвалити нове рішення про відмову в позові. Зазначає, що рішення ухвалено в супереч вимог норм матеріального й процесуального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу своєї довірительки, так-як судом першої інстанції неправильно дано оцінку встановленим обставинам справи. Апеляційну скаргу відповідачів заперечив, оскільки така суперечить наявним у справі доказам, що є підставою для її відхилення.

Відповідачка ОСОБА_3 і представник ОСОБА_2 в особі ОСОБА_7 підтримали свою скаргу, виходячи з тих підстав, що ОСОБА_1 не набула права на користування спірним житловим приміщенням. Дана обставина є підставою для відхилення позову. Що ж стосується апеляційної скарги позивачки то така не відповідає обставинам справи і суперечить вимогам норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, пояснення сторін та обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального й процесуального права при винесенні оспорюваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу ОСОБА_2 й ОСОБА_3 від імені яких діє представник - ОСОБА_4 такою, що підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 безпідставною за наступних мотивів.

Згідно із правилом ст. 213 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає в частині задоволеної вимоги, так-як його ухвалено в порушення вимог матеріального і процесуального закону.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 05.10.2011 року скасовано рішення Тячівського районного суду від 28.04.2010 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 15.07.2010 року.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Мотиви суду касаційної інстанції стосувались тієї обставини, що судами не було належним чином з'ясовано, хто зі сторін, коли та з яких підстав набув право користування спірною квартирою і з якого часу зареєстрований у такій. А висновки апеляційного суду, що позивачка після смерті ОСОБА_5 набула право звернення до суду із цим позовом, зроблені всупереч вимогам закону.

Задовольняючи частково змінені позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував мотивів суду касаційної інстанції, що призвело до ухвалення рішення суду в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_5 на підставі ордеру за № 52 від 27.02.1986 року надано квартиру АДРЕСА_1, сім'я якої складається з 2-х осіб.

За змістом листа № 2074 СГІРФО Тячівського РВ УМВС України в З/о від 03.08.2012 року значиться, що ОСОБА_2 з 22.08.1986 року, ОСОБА_3 з 01.01.1996 року і ОСОБА_1 з 20.10.2006 року значаться зареєстрованими по адресу - АДРЕСА_1, Т.2. а.с. 110. Дані обставини стверджуються наявністю відповідних штампів у паспортах громадян України.

Як зазначено в частинах 1 і 2 ст. 64 ЖК України - члени сім'ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають із договору найму жилого приміщення. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство.

А ст. 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають із ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Такі ж вимоги містяться і в роз'ясненні Пленуму Верховного суду України зазначеному в п. 9 постанови від 12.04.1985 року, № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", які передбачають, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Виходячи з вимог вищезазначених норм права та зважуючи на роз'яснення Пленуму Верховного суду України, колегія суддів дійшла до думки, що вимоги позивачки не відповідають зазначеним вимогам стосовно дотримання встановленого порядок при її вселенні в спірну квартиру, які полягають у наступному.

Звертаючись у суд 25.11.2008 року, ОСОБА_1 зазначала в позовній заяві, що з 2005 року як член сім'ї наймача почала проживати в спірній квартирі та 20.10.2006 року прописана в такій. А вже в позовній заяві від 27.03.2012 року щодо часткової зміни позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що в 2000 році на прохання наймача та з її згоди, вселилась разом зі своєю сім'єю в спірну квартиру. Дані обставини вказують на те, що твердження позивачки із приводу факту вселення в квартиру є необ'єктивними і такими, що свідчать про їх суперечність. А належних письмових доказів із приводу того, що проживає в квартирі з відповідної дати : 2000р. чи 2005р. не надала, окрім даних про прописку з 20.10.2006 року.

Відсутні в матеріалах справи і докази того, що з боку ОСОБА_2 і ОСОБА_3 має місце письмова згода на вселення ОСОБА_1 разом зі своєю сім'єю. А обставини справи безспірно не встановлюють, що такі висловлювали таку згоду усно або внаслідок своїх відповідних дій.

Приписка 20.10.2006 року ОСОБА_1 в квартирі пов'язана була з тим, що вона являлась власником цього жилого приміщення внаслідок договору дарування від 28.11.1995 року, який скасовано рішенням Тячівського районного суду від 14.10.2008 року.

Чи була квартира постійним місцем проживання ОСОБА_1 безспірними доказами не доведено в справі. Стосовно ведення з ОСОБА_5 спільного господарства, то із цього приводу колегія суддів не здобула доказів, окрім твердження самої позивачки про це, які не являються доказом. А свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не стверджували цієї обставини, а тільки показали, що позивачка доглядала за ОСОБА_5.

Виходячи із цього, слід зазначити, що проживання ОСОБА_1 в квартирі до виникнення спору не можна вважати тривалим не дивлячись на покази свідка ОСОБА_10, оскільки і сама позивачка не спроможна беззаперечно довести факт вселення у квартиру.

Відсутня між сторонами і відповідна угода із приводу визначення певного порядку користування спірною квартирою.

Згідно умов Договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 07.11.2008 року, такий укладено з ОСОБА_2 як членом сім'ї покійного наймача (ОСОБА_5.). Членом сім'ї нового наймача є ОСОБА_3, Т.2. а.с. 170.

Наведені обставини в їх сукупності дають підставу стверджувати, що ОСОБА_1 не дотриманий встановлений порядок при її вселенні, а звідси не набула права користування жилим приміщенням. Такі обставини, являються перепоною для визнання позивачки членом сім'ї наймача (покійної) і визнання за нею права на користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Оскільки, ОСОБА_1 не набула права на користування спірною квартирою, а звідси, її житлові права не порушені. Та за цих обставин не набула права на звернення до суду з позовом про визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Таким чином, обставини на які посилались сторони в обґрунтування своїх вимог та/або заперечень у цій частині позовних вимог не мають правового значення для сторін, через відсутність підстав у позивачки на заявлення такого позову.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував вищенаведеного та помилково вважав, що ОСОБА_1 набула права користування жилим приміщенням із дотримання встановленого порядку вселення.

За таких обставин, ухвалене у справі рішення в порядку вимог пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню в частині визнання особи членом сім'ї наймача й визнання права на користування жилим приміщенням і ухвалення нового про відмову в позові. А звідси, апеляційна скарга ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від імені яких діє представник - ОСОБА_4, підлягає задоволенню, а ОСОБА_1 відхиленню.

Зважуючи на вищезазначене та керуючись вимогами статей 10, 11, 60, 212, 309, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд -,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 й ОСОБА_3 від імені яких діє представник - ОСОБА_4 - задовольнити, а ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Тячівського районного суду від 03 червня 2013 року в частині задоволеної позовної вимоги про визнання особи членом сім'ї наймача й визнання права на користування жилим приміщенням скасувати та в задоволенні цієї вимоги відмовити.

У решті, рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Головуючий : ___________________ Судді : ____________________ ____________________