ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2013 р. Справа №917/2053/13
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2
про стягнення грошових коштів у сумі 10000,00 грн.
Суддя Мацко О.С.
Представники у судовому засіданні 07.11.2013р.
від позивача: ОСОБА_3
від відповідача: ОСОБА_2
Представники сторін у судове засідання 12.11.2013 р. не з'явилися.
Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної в засіданні суду 07.11.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України, про що сторони були повідомлені під розписку (в матеріалах справи, а.с -19 )
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання рішення (15.11.2013 р.).
СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 10 000,00 грн. заборгованості за договором на транспортно-експедиційні перевезення №1301п від 12.03.2013 р.
Представник позивача на позовних вимогах наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема, посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортно-експедиційні перевезення №1301п від 12.03.2013 р. в частині оплати наданих послуг.
Представник відповідача в судовому засіданні 07.11.2013 р., повідомив, що не має обгрунтованих заперечень проти позову; в судове засідання 12.11.2013 року не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює неявку представників сторін у судове засідання як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив:
12.03.2013 р. між сторонами був укладений договір на транспортно- експедиційні перевезення №1301п (далі - договір, а.с. - 6-7), згідно якого відповідач (експедитор) доручає позивачу (виконавцю), а виконавець зобов'язується надати відповідачу послуги з організації та перевезення вантажів власним або найманим автомобільним транспортом, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням, в порядку та на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).
За договором виконавець зобов'язується доставити довірений відповідачем вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (п.1.2 договору).
Пунктом 4.1 договору визначено, що оплата транспортних послуг проводиться відповідачем згідно рахунку позивача, Акту про виконання послуг, податкових накладних, оригіналів товарно-транспортних документів з відмітками вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, митних органів.
Умовами договору визначено, що оплата послуг позивачу визначається в заявці (п.4.2 договору).
Даний договір є довгостроковим і вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими особами (п. 8.1 Договору).
Як вбачається з позовної заяви, позивач на виконання умов договору доставив та передав ООО "Стар Продукт" (Минский р-н, д. Новоселье, ул. Мира, 24-30 Беларусь) 22000 кг. пшона 1 сорту. Факт виконання позивачем умов договору підтверджується також міжнародною товарно-транспортною накладною А№175770 (копія в матеріалах справи, а.с. - 10), яка містить підписи та печатки відправника, перевізника та одержувача та штампи митних органів.
Як зазначає позивач, на підставі договору був складений рахунок фактура на суму 10000,00 грн. №СФ-0000074 від 14.03.2013 р. (а.с. - 8).
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2013 р. між сторонами щодо виконаної роботи було складено Акт №ОУ -0000072 здачі-прийняття робіт (надання послуг) по рахунку №СФ- 0000074 від 14.03.2013 р. (а.с. - 9).
Як вказує позивач, 18.09.2013 р. відповідачу відповідно до вимог п. 4.2 договору було відправлено заявку на оплату виконаних робіт (наданих послуг). Згідно наданих позивачем доказів (квитанції "Укрпошти", опису вкладення до цінного листа та повідомлення про вручення поштового відправлення) відповідач отримав дану заявку 23.09.2013 р., проте заборгованість за даним договором у сумі 10000,00 грн. не сплатив.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо перевезення вантажу та надав всі необхідні документи, які передбачені п. 4.1 договору для оплати транспортних послуг. Відповідач відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) послуги прийняв без зауважень, але не оплатив їх у встановлені у Договорі строки, у зв'язку з чим заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи, за даними позивача, складає 10000,00 грн. Даний факт не спростовується відповідачем.
При винесенні рішення суд виходив з наступного:
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору транспортного експедирування, за яким в силу ч. 1 ст. 929 ЦК України, одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Статтею 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
На підставі матеріалів справи, поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 10000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами (договір на транспортно-експедиційні перевезення №1301п від 12.03.2013 р., міжнародна товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг)) та підлягають задоволенню. Дані обставини відповідачем не спростовані. Усні посилання відповідача на невиконання своїх зобов"язань перед ним його контрагентами не є підставою для звільнення від виконання зобов"язання за даним договором.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог; відповідач правами, наданими йому ГПК України, не скористався, жодних заперечень проти позову не надав.
За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Судовий збір, сплачений позивачем, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.
На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 32, 33,43,49,75, 77,82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_5, Полтавське ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 331401, № свідоцтва Єдиного податку НОМЕР_6) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 АТ "Укрсиббанк", МФО 351005, № свідоцтва єдиного податку НОМЕР_4) 10000,00 грн. основного боргу та 1720,50 грн. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 15.11.2013р.
Суддя О.С. Мацко