ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - судді Сіроша М.В.
Суддів - Фадєєвої Н.М., Харченко В.В., Шкляр Л.Т., Чалого С.Я.
при секретарі Мельник І.М.
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року у справі за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 25816/17-2 від 22.12.2003 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Справа №К-8251/08
Доповідач Фадєєва Н.М.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, СПД ОСОБА_1) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 25816/17-2 від 22.12.2003 року.
Постановою господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року, в позові СПД ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СПД ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судами попередніх інстанції встановлено, що відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 25816/17-2 від 22.12.2003 року, яким до позивача застосовано штрафні фінансові санкції по податку на додану вартість в сумі 323 943,91 грн. Передумовою донарахування позивачу штрафних санкції з ПДВ став акт № 000140/52/17-2/278 від 24.11.2003 року, складений ДПІ за результатами проведення перевірки дотримання СПД ОСОБА_1 вимог законодавства України про оподаткування за період з 01.01.2000 року по 31.12.2002 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з вимог статей 1, 4, 5, 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та пунктів 2.1, 2.3, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», досліджених у справі доказів, відповідно до яких застосування ДПІ до позивача штрафних фінансових санкцій по податку на додану вартість є правомірним. Суди зазначають, що позивач неправомірно в 2000-2002 роках перебував на спрощеній системі оподаткування та звітності, оскільки ним перевищено обсяг операцій, визначений у статті 1 указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», допустимий для здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Крім того, позивач здійснював торгівлю паливно-мастильними матеріалами, що взагалі виключає можливість застосування спрощеної системи оподаткування та звітності.
Поряд з цим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 1 указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.
Приписами абзацу 5 цієї ж статті передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Статтею 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» передбачено, що у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Згідно висновку судово-бухгалтерської експертизи № 3213 від 30.03.2007 року, який міститься в матеріалах справи та досліджено судами попередніх інстанцій, не встановлено перевищення СПД ОСОБА_1 в 2001-2002 роках допустимих для здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування та звітності обсягів виручки від реалізації товарів.
Банківські документи та книги обліку доходів та витрат, які покладені в основу доказової бази судами попередніх інстанцій, зазначені вище обставини не спростовують.
Крім того, судова колегія не погоджується з висновком судів попередніх інстанції про здійснення позивачем торгівлі поливно-мастильними матеріалами, що виключає можливість застосування спрощеної системи оподаткування та звітності, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 7 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», дія цього Указу не поширюється на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.
Виручка від реалізації паливно-мастильних матеріалів вважається одержаною на загальній системі оподаткування і враховується при визначенні податку на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у 2000-2002 роках здійснював торгівлю оливами (маслами) мінеральними та синтетичними, що, на думку судів, відповідно до ДСТУ 3437-96 «Нафтопродукти», Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97, затвердженого наказом Держстандарту України № 822 від 30.12.1997 року, є торгівлею паливно-мастильними матеріалами.
Натомість, згідно з Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) від 01.05.1992 року до товарної позиції № 2710 в поняття нафта та нафтопродукти, а таким чином масла мастильні та інші, включаються продукти в разі, якщо нафта та нафтопродукти отримані з бітумінозних порід (за виключенням сирих); а також масла, які складаються головним чином із змішаних ненасичених углеводородів, отриманих будь-яким способом, при умові, що вага неароматичних складових частин перевищує вагу ароматичних. В це поняття не включаються синтетичні поліфеліни, менш 60% об'єму яких перероблюється при температурі 300 градусів Цельсія та тиску 1013 мілібар методом дистиляції під низьким тиском. Матеріали мастильні також відносяться до групи 34 (крім засобів, які місять не менше 70% мас нафти та нафтопродуктів, отриманих з бітумних порід).
Визначення терміну «масла та мастила» наведено в Інструкції про порядок складання звітного загального енергетичного балансу за 1995 рік по формі N 1-ЗЕБ, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 17.08.1995 року № 213 «Про розробку паливно-енергетичного балансу України на 1995 рік». Так, відповідно до абзацу 26 Додатку № 1 до зазначеної Інструкції масла та мастила - в'язкі вуглеводні речовини, що мають великий вміст парафіну і дистилюються при температурі від 380 градусів Цельсія до 500 градусів Цельсія при вакуумній перегонці нафтових залишків після атмосферної перегонки нафти, у тому числі мастила немінерального походження.
Згідно Номенклатури товарів народного споживання, які враховуються в оптовій та роздрібній торгівлі, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 12 від 14.01.1994 року, до групи «нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали» відносяться масла мастильні нафтові, а масла моторні мінеральні та синтетичні відносяться до групи «товари побутової хімії».
Відповідно до сертифікатів якості, які містяться в матеріалах справи та досліджено судами попередніх інстанцій, СПД ОСОБА_1 здійснював торгівлю оливами моторними мінеральними та синтетичними.
Накладні та банківські виписки про рух коштів на рахунку позивача, лист Державного комітету стандартизації , метрології та сертифікації України від 26.02.2002 року № 2-6/7-1592, які покладено судами попередніх інстанцій в основу доказової бази факту здійснення позивачем торгівлі паливно-мастильними матеріалами, зазначені вище обставини не спростовують.
З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що позивач не здійснював торгівлю паливно-мастильними матеріалами, отже, правомірно знаходився на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що підставами для визнання нечинним рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав це рішення. Обов'язковою умовою визнання нечинним рішення є порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Таким чином, оскільки колегією суддів Вищого адміністративного суду України на підставі досліджених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі встановлено невідповідність податкового повідомлення-рішення № 25816/17-2 від 22.12.2003 року вимогам чинного законодавства та встановлено у зв'язку з його винесенням факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, позовні вимоги СПД ОСОБА_1 про визнання нечинним цього податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлено повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлено обставини справи, але судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Виходячи з викладеного, вимоги касаційної скарги СПД ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а постанова господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог СПД ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 на постанову господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року у справі № 5/228-2/26А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року у справі № 22-а-626/08 задовольнити.
Постанову господарського суду Львівської області від 03.07.2007 року у справі № 5/228-2/26А та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2008 року у справі № 22-а-626/08 скасувати.
Постановити нове рішення, яким позов суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова задовольнити повністю.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова № 25816/17-2 від 22.12.2003 року про сплату 323 943,91 грн. податку на додану вартість.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді