АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

25 грудня 2007 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого                                        Рулякова В.І.

суддів                                                   Станковської Г. А.

Струбіцької О.М.

за участю прокурора                           Іліки Д.І.

адвокатів                                               ОСОБА_1  ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вирок Першотравневого районного суду м.  Чернівців від 14 вересня 2007 року.

Цим вироком                                ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1

року народження,  уродженець та мешканецьАДРЕСА_1,  українець,

громадянин України,  з вищою освітою, розлучений,  тимчасово непрацюючий,  раніше не судимий, 

засуджений за  ст.   ст.  162 ч.2,  296 ч.1 КК України і йому призначено покарання:

-         за  ст.  296 ч. 1 КК України у виді 2-х (двох) років обмеження волі;

На підставі  ст.  49 ч.1 п.1 КК України,  ОСОБА_3. звільнено від призначеного йому покарання за  ст.  296 ч.1 КК України,  у зв'язку із закінченням строків давності.

-         за  ст.  162 ч.2 КК України у виді 2-х (двох) років позбавлення волі.

На підставі  ст.  ст.  75,  76 КК України,  ОСОБА_3. звільнено від відбування покарання з випробуванням з річним іспитовим строком і зобов'язано протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання

Справа № 11-416/2007р.                                                       Головуючий у І інстанції

Категорія: спи  ст.  296 ч. 1,                                                               Марчук В. Т.

162 4.2 КК     України                                                 Доповідач:  Станковська Г.А.

 

2

без дозволу органу кримінально-виконавчої системи,  повідомляти ці органи про зміну місця проживання,  роботи,  періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнаний винуватим та засуджений за те,  що він 15 травня 2004 року,  перебуваючи у неприязних стосунках із своєю колишньою дружиною ОСОБА_4 ,  з метою з'ясування між ними стосунків,  підійшов до квартири АДРЕСА_2  де проживала ОСОБА_4

На вимогу ОСОБА_3відчинити йому двері та впустити його в квартиру,  ОСОБА_4  йому відмовила. Тоді ОСОБА_3,  грубо порушуючи громадський порядок,  з мотивів явної неповаги до суспільства та,  усвідомлюючи,  що власником АДРЕСА_2 є батьки колишньої його дружини,  з метою незаконного проникнення у житло сім'ї ОСОБА_5 та із хуліганських спонукань,  гучно висловлюючись в присутності сторонніх осіб нецензурними словами на адресу колишньої дружини ОСОБА_4. ,  став наносити удари ногою та плечем у вхідні АДРЕСА_2. Після цього,  умисно,  зламавши вхідні двері цієї квартири,  незаконно проник в житло сім'ї ОСОБА_5,  де,  продовжуючи ображати ОСОБА_4.  нецензурними словами в присутності мешканців цього будинку,  проявляючи особливу зухвалість,  схопив потерпілу за одяг і волосся та став бити її головою об дерев'яну шафу.

На вимогу сусідів потерпілої припинити неправомірні дії,  які тривали протягом години,  порушуючи громадський порядок та спокій громадян,  які проживають в цьому будинку,  ОСОБА_3 не реагував.

Внаслідок хуліганських дій засудженого,  потерпілій ОСОБА_4.  (в даний час ОСОБА_4. ) були спричинені тілесні ушкодження,  які відносяться до легких тілесних ушкоджень,  що призвели до короткочасного розладу здоров'я.

На вказаний вирок надійшла апеляція засудженого ОСОБА_3в якій він просить вирок Першотравневого районного суду м.  Чернівців від 14 вересня 2007 року скасувати,  а справу щодо нього закрити на підставі  ст.  6 п.2 КПК України,  у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованих йому злочинів.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим,  що вирок суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим у зв'язку з неправильним застосуванням закону,  однобічність і неповноту досудового та судового слідства,  а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Вважає,  що обвинувачення у вчиненні ним злочинів,  передбачених  ст.  ст.  162 ч.2,  296 ч.1 КК України,  викладене у вироку,  базується на припущеннях,  на неперевірених даних,  а також на неправдивих показаннях потерпілої ОСОБА_4. ,  її батька - ОСОБА_5 та друзів.

Крім того,  у вироку не вказано,  що 15 травня 2004 року ОСОБА_4  була у нетверезому стані та агресивна,  про що підтвердив свідок - лікар ОСОБА_6

 

3

 а суд навпаки посилається на показання свідка як на доказ його вини.

Суд,  посилаючись у вироку на показання свідків ОСОБА_7  та ОСОБА_8  дав їм невірну юридичну оцінку,  а їх показання,  які вказували,  на його умисел,  тобто на переживання за дружину,  взагалі залишив без уваги і відповідного аналізу.

Також судом було проігноровано їх показання і про те,  що коли він зайшов у квартиру,  то ОСОБА_4  накинулась на нього і в присутності вказаних свідків стала наносити йому удари в обличчя.

Вважає,  що невірним є посилання суду як в доказ його вини на свідоцтво про розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4 ,  оскільки вказане свідоцтво потерпіла отримала 14 липня 2004 року,  а це свідчить про те,  що станом на 15 травня 2004 року ОСОБА_4  носила його прізвище і сама його попросила,  щоб він зайшов до неї.

Суд першої інстанції розглядаючи дану справу не прийняв до уваги,  що суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. Однак в його діях ця сторона складу злочину відсутня,  оскільки між ним та його дружиною була тільки сімейна суперечка.

В обґрунтування своєї апеляції посилається і на те,  що під час розгляду справи,  суд не задовольнив його клопотання,  які мали суттєве значення для об'єктивного розгляду справи,  не встановив дані відносини,  між ним та його колишньою дружиною станом на 15 травня 2004 року,  не прийняв до уваги той факт,  що він прийшов у квартиру по її дзвінку,  оскільки переживав за неї та її здоров'я,  а також те,  що станом на 15.05.2004 року він мав вільний доступ до АДРЕСА_2 де він проживав певний час і мав ключі від цієї квартири.

Таким чином,  суд першої інстанції,  розглядаючи дану справу,  не взяв до уваги суб'єктивну сторону інкримінованих йому злочинів,  оскільки вважає,  що у нього не було умислу ні на вчинення ним хуліганства,  а також і на порушення недоторканості житла.

Заслухавши доповідача,  засудженого та його адвоката ОСОБА_1  які підтримали апеляцію,  думку потерпілої ОСОБА_4. ( раніше ОСОБА_4. ) та її представника - адвоката ОСОБА_2 і міркування прокурора про те,  що вирок суду грунтується на вимогах закону і по справі діям ОСОБА_3дана правильна юридична оцінка,  а отже апеляція останнього не підлягає задоволенню,  перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції,  колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи і зроблений обґрунтований висновок про доведеність винності ОСОБА_3у вчинені злочинів. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому порядку і перевірених судом доказів.

 

4

Сам ОСОБА_3 не заперечував того факту,  що в загальному приміщенні перед дверима потерпілої ОСОБА_4.  вчинив сімейну суперечку,  яка в подальшому,  після вибиття ним вхідних дверей до квартири його бувших родичів ОСОБА_5ів,  переросла в бійку з дружиною ОСОБА_4  Разом з тим,  в своїх показах наполягає на тому,  що не він бив потерпілу,  а навпаки,  вона його.

Однак,  як вбачається з висновку експерта № 1240 екс від 20.05.2004 року (а.с. 52-53 т.1) саме у потерпілій ОСОБА_4.  були виявлена такі тілесні ушкодження,  як забійна рана чола,  синці обличчя,  верхніх кінцівок і вона знаходилася на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні вузлової клінічної лікарні  ст.  Чернівці з 16.05.2004 року з діагнозом струс головного мозку. Забійна рана чола. Вказані тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень,  що призвели до короткочасного розладу здоров'я. Не виключена можливість виникнення тілесних ушкоджень у гр. ОСОБА_4.  в результаті оборони чи самооборони.

Свідок ОСОБА_6  на покази якого посилається в своїй апеляції апелянт,  підтвердив той факт,  що надавав медичну допомогу потерпілій ОСОБА_4.  у якої була забійна рана лобної ділянки з ліва. Зі слів хворої йому стало відомо,  що її побив колишній чоловік. Вона була у збудженому стані,  агресивна і в неї був запах алкоголю з рота,  тобто легкий стан алкогольного сп'яніння. В квартиру до потерпілої вони приїхали за викликом 15.05.2004 року після 20 години,  (а.с. 5-6 т.2).

Органом досудового слідства ставилося в вину ОСОБА_3. і це було встановлено судом,  що хуліганські дії з порушенням недоторканості житла відбувалися саме 15.05.2004 року приблизно о 19 г. 45 хвилин.  

З роздруківки телефонних дзвінків з телефону підсудногб ОСОБА_3.,  вбачається,  що з квартири потерпілої ОСОБА_4.  лише о 15 годині 16 хвилин 15.05.2004 року був зроблений дзвінок на мобільний телефон підсудного. В подальшому тільки він телефонував на домашній телефон потерпілої в період часу з 15 г. 23 хвлн. по 15 г. 33 хвлн. коли ним було зроблено 4 виклики та в період часу з 19 години 18 хвилин по 19 годину 49 хвилин 15.05.2004 року він телефонував 17 разів (а.с. 79-81 т.2),  що спростовує покази підсудного в тій частині,  що колишня дружина просила його про допомогу. Свідки ОСОБА_7 ,  ОСОБА_8  ОСОБА_9,  ОСОБА_10  показам яких суд дав належну оцінку,  показували,  що потерпіла ОСОБА_4  відмовлялася відчинити двері підсудному,  на що він висловлювався нецензурною лайкою в присутності інших мешканців будинку та з розбігу плечем навалився на вхідні двері квартири АДРЕСА_1 і виламавши їх зайшов до квартири,  (а.с.  30,  33,  54-56,  57-59,  440-444,  446-448,  456 т.2).

Колегія суддів вважає,  що в ситуації яка виникла між підсудним та потерпілою в період часу з 19 години до 20 години 15.05.2004 року ОСОБА_3 вийшов за межі особистих стосунків,  бо вчинив галас в загальному коридорі житлового будинку поза межами квартири в якій знаходилася потерпіла. На

 

5

шум стали збиратися інші сусіди,  мешканці вказаного будинку. В присутності сторонніх осіб він висловлювався нецензурною лайкою на адресу потерпілої. Такі неправомірні дії підсудного тривали біля години і закінчилися нанесенням тілесних ушкоджень потерпілій у її квартирі,  що у своїй сукупності свідчить про наявність складу злочину передбаченого  ст.  296 ч.1 КК України.

Матеріалами кримінальної справи також спростовуються і доводи ОСОБА_3,  що він не мав умислу на недоторканість житла інших осіб,  оскільки ще перебував у шлюбі з потерпілою ОСОБА_4  та мав ключі від квартири АДРЕСА_1

Під час огляду місця події злочину з участю понятих,  а саме квартири АДРЕСА_1 було встановлено,  що вхідні двері мають пошкодження на відміну від інших дверей,  які розташовані у квартирі і на кухні та шафі в коридорі є плями крові (а.с.  17-20 т.1).

Факт виломлювання вхідних дверей у квартиру АДРЕСА_1 підтверджується і рапортом працівника міліції,  який виїжджав на виклик з цього приводу до місця події 15.05.2004 року (а.с. 21 т.1) та висновком службового розслідування ЮС ВРП УМВС України в Чернівецькій області від 22.05.2004 року негідної поведінки в побуті 15.05.2004 року о/у ВКР Першотравневого РВ УМВС ОСОБА_3. (а.с. 80-82 т.1).

Згідно свідоцтва про право власності на житло квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності з 04.07.1996 року громадянам ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14  і в цій квартирі тільки вони і зареєстровані (а.с. 77, 78 т.2).

З рішення Першотравневого районного суду м.  Чернівці від 14.04.2004 року вбачається,  що відповідач - підсудний ОСОБА_3  не заперечував проти розлучення,  оскільки сімейні відношення з ОСОБА_4  не підтримують з липня 2003 року та не ведуть спільного господарства і спільного бюджету. Шлюб який був зареєстрований 16.09.2001 року між ними був розірваний (а.с. 102,  103 т.1).

Цим рішенням також підтверджуються свідчення потерпілої ОСОБА_4. ,  які були послідовні під час досудового та судового слідства,  що сімейні відношення між ними були припиненні ще влітку 2003 року і з того часу вони проживали по різним адресам.  Під час сімейного життя тільки на початку жили у її батьків на вул.  Руській,  а потім за іншими адресами,  зокрема і у батьків підсудного. Ключів та доступу до вказаної квартири у підсудного не було (а.с. 35-37 т.1,  430-431 т.2).

Аналогічні покази дав і потерпілий ОСОБА_12 (а.с. 448-450 т.2).

Про те,  що потерпіла ОСОБА_4  відмовлялася відчинити двері і впустити до квартири підсудного показували і свідки ОСОБА_9,  ОСОБА_8  ОСОБА_7 ,  ( а.с.  30, 55,  58, 440-444, 446-448,  456 т.2).

Отже,  підсудний ОСОБА_3 свідомо порушив недоторканість житла,  тобто без дозволу власників житла відкрито проник у квартиру АДРЕСА_1

 

Наявність ключів від вказаної квартири,  на які посилається ОСОБА_3 у своїй апеляції не давав йому право на проникнення у житло потерпілої.

Таким чином,  доводи апеляції ОСОБА_3. про не винуватість у вчиненні злочинів спростовані матеріалами справи і є безпідставними.

Кваліфікація дій засудженого за  ст.  ст.  162 ч.2. 296 ч.1 КК України є правильно.

Міру покарання ОСОБА_3 суд обрав вірно,  з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених злочинів,  обставин їх скоєння,  усіх даних про особу засудженого та обставин справи,  які обтяжують та пом'якшують його відповідальність.

Одночасно суд прийняв правильне рішення про звільнення ОСОБА_3. від призначеного йому покарання по  ст.  296 ч.1 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

Не вбачаючи підстав для скасування вироку,  колегія суддів,  керуючись  ст.  ст.  362,  365,  366,  379 КПК,  -

 

ухвалила:

 

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення,  а вирок Першотравневого районного суду від 14 вересня 2007 року щодо ОСОБА_3 - без змін.