РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4381/13-ц

провадження у справі № 2/0285/1220/13

30 жовтня 2013 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…………....ОСОБА_1

при секретарі………………. .ОСОБА_2

з участю: позивача………………...........ОСОБА_3

представника позивача……...ОСОБА_4

відповідача…….......................ОСОБА_5

представника відповідача…..ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_5

ІІІ особа орган опіки та піклування Новоград-Волинської міської ради

про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2013 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати її такою, що втратила право користуватися житлом в належній йому на праві приватної власності квартирі АДРЕСА_1 (далі – Квартира) та зобов’язати її знятися з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що йому на праві власності належить Квартира, в якій також зареєстрована його колишня дружина, відповідач по справі. Починаючи з 31.05.2012 року, відповідач забрала з Квартири все своє особисте майно та частину речей домашнього вжитку і переїхала жити до своїх батьків. З цього часу відповідач в Квартирі не проживає, при цьому продовжує перебувати на реєстраційному обліку і добровільно не бажає знятися з реєстрації, чим порушує його права та перешкоджає вільному розпорядженню майном.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Додатково пояснили, що відповідач з квартири пішла добровільно, де їй ніхто не перешкоджав у проживанні. Крім того, їх спільна донька завжди безперешкодно потрапляла до Квартири, маючи свої власні ключі.

Відповідач та її представник, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, не заперечили факту не проживання відповідача у Квартирі понад один рік, однак з поважних причин, оскільки позивач чинить їй перешкоди в користуванні житлом, зокрема змінив замки. Зазначали, що іншого житла у відповідача не має, а в Квартирі вона не має змоги проживати внаслідок неправомірної поведінки позивача. З приводу усунення перешкод в користуванні житлом відповідач зверталась до суду з позовом до ОСОБА_3, позивача по справі, про визнання за нею права власності на ? частину Квартири та до органу опіки та піклування з приводу питань щодо виховання їх спільної дитини.

Представник ІІІ особи в судове засідання не прибула. В минулому судовому засіданні від 22.10.2013 року проти задоволення позову заперечувала, пояснювала, що з приводу питань виховання спільної доньки сторін, відповідач зверталась до них в грудні 2012 року.

Заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши матеріали справи і надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 09.08.1997 року по 18.02.2013 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі /а.с.19, 29/.

На підставі договору дарування від 07.12.2004 року позивачу на праві власності належить Квартира /а.с.3-5/, в якій також зареєстрована відповідач та спільна донька сторін ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.6,9, 37/.

З 31.05.2012 року відповідач у спірній Квартирі не проживає, особистих речей не зберігає, добровільно виїхала на інше місце проживання, що в судовому засіданні будо підтверджено свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також актом депутата Новоград-Волинської міської ради від 16.09.2013 року /а.сю12/ та актом обстеження матеріально-побутових умов від 16.11.2012 року /а.с.13/. З останнього та копій позовних заяв відповідача до позивача /а.с.15, 16/, зокрема, вбачається, що відповідач разом з донькою проживає у своїх батьків по вул. Сосюри, 10 в м. Новоград-Волинський.

Даний факт сторонами не оспорюються та визнається.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України «Про власність»).

Права власника квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад 1 рік.

Наявність конфліктних стосунків між сторонами, як колишнім подружжям, не є переконливим свідченням поважності причин не проживання відповідача в спірній Квартирі більше одного року.

Голослівними є також і твердження останньої про те, що позивач перешкоджав їй користуватись Квартирою, так як цього належними та допустимими доказами нею не доведено. Акт ОСББ «Наш дім» від 22.06.2013 року про неможливість відповідачем відчинити верхній замок вхідних дверей Квартири, не підтверджує факту його заміни. Крім того, слід відмітити, що спільна донька сторін, мала власний ключ від Квартири та періодично безперешкодно за його допомогою відчиняла вхідні двері. Даний факт не заперечила сама відповідач в судовому засіданні, а також ту обставину, що могла разом з донькою прийти до Квартири або взяти у неї ключ, однак не робила цього з етичних міркувань.

Посилання відповідача на ту обставину, що з приводу усунення перешкод в користуванні житлом вона зверталась в червні 2012 року до суду з позовом до ОСОБА_3, позивача по справі, про визнання за нею права власності на ? частину Квартири та в грудні 2012 року до органу опіки та піклування, суд до уваги не бере, оскільки від вказаного позову відповідач 08.11.2012 року відмовилась, а предметом розгляду в службі у справах дітей Новоград-Волинської міської ради було питання виховання дитини, а не житлові проблеми, що склались у сім’ї.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні, Квартира належить позивачу, ОСОБА_5 – колишня дружина позивача та відповідач по справі, 31.05.2012 року добровільно забрала з Квартири свої особисті речі та речі домашнього вжитку і переїхала в інше місце проживання. З того часу, тобто понад 1 рік, в Квартирі не проживає, житловою площею не користується, однак продовжує перебувати на реєстраційному обліку за вищезазначеною адресою, чим порушує права позивача, як власника, в тому числі, можливості на свій розсуд вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача в частині визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню.

Вимога про зобов’язання відповідача знятися з реєстрації є безпідставною, оскільки таке зняття проводиться органом реєстрації на підставі судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, на думку суду, не буде порушенням прав її неповнолітньої дитини, яка рішенням суду залишена на вихованні з матір’ю, оскільки згідно ст. 29 ЦК України особа може мати кілька місць проживання, а місцем проживання дитини у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України суд –

ВИРІШИВ:

Визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування квартирою № 43 по вул. Соборності, 3 в м. Новоград-Волинський Житомирської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуюча                     О.О. Літвин