Справа №0522\7992\2012 2/256/139/2013
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
11.11.2013 року Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі:
Головуючий - суддя Сватіков А.В.,
при секретарі - Клименко Д.В.,
за участю адвокатів - ОСОБА_1І,
- ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини,
В с т а н о в и в:
Позивачка – ОСОБА_3 звернулась до Калінінського районного суду м. Донецька із позовом до ОСОБА_4, третя особа Восьма Донецька державна нотаріальна контора, про продовження строку для прийняття спадщини. Ухвалою Калінінського районного суду м. Донецька до участі у справі у якості третьої особи було залучено ОСОБА_5.
В позовній заяві ОСОБА_3 зазначила, що 28 лютого 1998 року померла її мати ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02 березня 1998 року Калінінським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька. Після смерті її матері відкрилась спадщина у вигляді 1\2 частини жилого будинку за адресою м. Донецьк вул. Ульріха буд. 20, який був сумісно нажитим майном подружжя. Факт родинного зв’язку як доньки та матері між позивачкою та ОСОБА_7 підтверджується наступним. Згідно до свідоцтва про народження, виданого 06 березня 1958 року Калінінським бюро ЗАГС - матір’ю ОСОБА_8, яка народилася 21 лютого 1958 року зазначено ОСОБА_9. Згідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 07 липня 1979 року Калінінським відділом ЗАГС - ОСОБА_8 07 липня 1979 року уклала шлюб з ОСОБА_10, і після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище – ОСОБА_10. Згідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого 29.10.1984 року Калінінським відділом ЗАГС - шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було припинено 29.10.1984 року. Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 18 квітня 1995 року, виданого Калінінським відділом РАГС м. Донецька – 18 квітня 1985 року було укладено шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_11, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище – ОСОБА_1. Таким чином позивачка народилась з прізвищем ОСОБА_8, а після укладення останнього шлюбу має прізвище ОСОБА_1. Що стосується прізвища матері на момент смерті, позивачка зазначила, що 04 серпня 1956 року уклали шлюб її батьки - ОСОБА_13 та ОСОБА_14, після реєстрації шлюбу матері присвоєно прізвище - ОСОБА_13, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00009498763 від 27.09.2011 року. 22 травня 1963 року її батьки ОСОБА_13 та ОСОБА_9 шлюб розірвали, і після розірвання шлюбу матері присвоєно прізвище - ОСОБА_14, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу №00009500088 від 27.09.2011 року. 26 квітня 1967 року мати позивачки ОСОБА_14 уклала шлюб з ОСОБА_15, і після реєстрації шлюбу матері присвоєно прізвище - ОСОБА_15, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00009300320 від 02 серпня 2011 року. Тому позивачка вважає, що вона ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла 28 лютого 1998 року. 13.08.1969 року, під час шлюбу з останнім чоловіком ОСОБА_15 мати позивачки ОСОБА_6 купила жилий будинок за адресою м. Донецьк вул. Ульріха б. 20, але зареєстрували його, за згодою подружжя, на її чоловіка ОСОБА_15. Згідно до інформації наданої в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» від 05.08.2011 року №140084, право власності на жилий будинок за адресою м. Донецьк вул. Ульріха б.20 станом на 05.08.2011 року зареєстровано за ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.1969 року. Враховуючи, що зазначений будинок є спільно нажитим майном подружжя, та був зареєстрований за її вітчимом ОСОБА_15, мати позивачки при житті та вітчим домовились про те, що вітчим робить заповіт на випадок своєї смерті на позивачку. В 1997 році позивачка та її чоловік ОСОБА_12 особисто відвозили вітчима та матір до Восьмої державної нотаріальної контори для того, щоб вітчим склав заповіт, в якому визначив позивачку спадкоємицею. Позивачка, її мати, та чоловік позивачки особисто бачили цей заповіт, бо один із примірників віддали вітчиму на руки. На сьогоднішній день позивачка має копію цього заповіту. 28 лютого 1998 року, коли померла мати позивачки - ОСОБА_6, позивачка не зверталась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини тому, що знала, що будинок за адресою м. Донецьк вул. Ульріха б.20 (та долю матері в цьому будинку), вона отримає у спадок тільки після смерті вітчима, на підставі заповіту. 22 червня 2011 року помер вітчим позивачки - ОСОБА_15, і позивачка через незначний час (наприкінці липня 2011 року) дізналась від відповідачки, що вітчим зробив у 2002 році новий заповіт на свою дружину ОСОБА_4, з якою одружився зразу після смерті матері позивачки. Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №27981884 від 06.09.2011 року - дійсно ОСОБА_15 16.05.2002 року склав новий заповіт. Позивачка вважає, що строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 вона пропустила з поважних причин, а саме тому, що вітчим порушив домовленість між ним та її матір’ю, помінявши заповіт, ошукав позивачку. Позивачка не претендує на весь будинок, але вона вважає, що має повне право успадкувати половину будинку – частину матері у спільно нажитому майні подружжя, і якщо б вітчим попередив позивачку про те, що він буде заповідати свою долю іншій особі, позивачка в свою чергу зразу після смерті матері звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, тому позивачка просила суд продовжити строк для прийняття спадщини. Згідно до ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР (в реакції 1963 року зі змінами) - визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном: 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно до вимог ст. 550 ЦК Української РСР (в реакції від 1963 року зі змінами) - строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Після смерті матері в березні 1998 року позивачка фактично вступила в володіння спадковим майном, яке складається з двох православних ікон та картини. Картина до сьогодні має навіть надпис, який свідчить про те, що її було подаровано матері позивачки на день народження в 1992 році 29 вересня. З цих підстав позивачка просила суд визнати причину пропуску строку для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлої 28 лютого 1998 року поважною, та продовжити позивачці строк для прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6, померлої 28 лютого 1998 року.
Представник третьої особи - ОСОБА_5, адвокат ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення в яких зазначив, що третя особа вважає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги на припущенні про те, що спірний житловий будинок, розташований за адресою м. Донецьк вул. Ульріха 20 на момент смерті її матері належав її вітчиму ОСОБА_15 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, при цьому позивачка ці доводи не підтвердила документально. Третя особа вважає, що зазначений будинок було придбано 13.08.1969 року ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу, за даними КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк» до 2011 року включно право власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_15 Позивачка обґрунтовуючи свої вимоги про наявність у ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на зазначений будинок посилається на норми Кодексу законів про шлюб та сім’ю Української РСР. При цьому позивачем не враховано, що положення КОБС щодо встановлення інституту спільної сумісної власності набули чинності лише з 01.01.1970 року, оскільки КОБС було затверджено та введено в дію Законом УРСР від 20.06.1969 року №2006-УІІ «Про затвердження Кодексу про шлюб та сім’ю УРСР». У ст. 1 вказаного Закону зазначено: «Затвердити Кодекс законів про шлюб та сім’ю Української РСР та надати йому чинності з 01.01.1970 року». Таким чином станом на 13.08.1969 року КОБС не діяв, а положення про право власності регулювалися лише Конституцією УРСР та Цивільним кодексом Української РСР. Згідно ст. 10 Конституції УРСР право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предмети хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності громадян — охороняються законом. Згідно ч. 4 ст. 86 ЦК УРСР власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Згідно ч. ч.1, 2 ст. 101 ЦК УРСР в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Отже, на думку представника третьої особи, чинним станом на момент придбання зазначеного будинку законодавством не було передбачено такого особливого різновиду права спільної власності як право спільної сумісної власності подружжя, яке б давало позивачу змогу обґрунтовано стверджувати про виникнення у ОСОБА_6 права власності на 1\2 частину будинку після його придбання ОСОБА_15 під час шлюбу. Таким чином на думку представника третьої особи, позивач хибно стверджує, про наявність у ОСОБА_6 права власності на 1\2 частину зазначеного будинку. З огляду на фактичні обставини справи та чинне станом на 13.08.1969 року законодавство право власності на зазначений будинок виникло виключно у покупця за договором ОСОБА_15 Також представник третьої особи вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими навіть якщо не зважати на відсутність у ОСОБА_6 права власності на 1\2 частину зазначеного будинку. Якщо припустити наявність у ОСОБА_6 права власності на 1\2 частину зазначеного будинку, то виходить що ОСОБА_15 міг заповісти лише належну йому 1\2 частину зазначеного будинку, а належну ОСОБА_6 1\2 частину будинку потрібно було після її смерті спадкувати за законом за відсутності заповіту. За таких обставин є повністю нелогічними, безпідставними та суперечливими посилання ОСОБА_3 в обґрунтування поважності причини пропуску строку на прийняття спадщини у вигляді 1\2 частині будинку на наявність заповіту ОСОБА_15, після смерті якого ОСОБА_3 нібито планувала успадкувати на законних підставах весь зазначений будинок. Навіть якщо ОСОБА_15 за життя не скасував би свій заповіт в частині зазначеного будинку на користь ОСОБА_3, то за цим заповітом ОСОБА_3 змогла б успадкувати максимум 1\2 частину будинку за відсутності у ОСОБА_15 спадкоємців з правом на обов’язкову частку у спадщині. З позовної заяви прямо вбачається, що ОСОБА_3 давала собі раду на момент смерті ОСОБА_6 та вважає і на сьогодні, що її мати мала право власності на 1\2 частину будинку, а отже з викладених вище підстав безпідставне сподівання на отримання за заповітом ОСОБА_15 після його смерті у власність усього будинку не може вважатися поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 На думку представника третьої особи ОСОБА_3 не вказала на реальні причини неможливості прийняття нею спадщини протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_6, крім того ОСОБА_3 стверджує, що дізналася про новий заповіт ОСОБА_15 наприкінці липня 2011 року, а до суду з позовною заявою ОСОБА_3 звернулася лише у жовтні 2012 року, тобто із значним пропуском шестимісячного строку на прийняття спадщини навіть після липня 2011 року. З цих підстав представник третьої особи просив суд у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.
Позивачка по справі ОСОБА_3 в судовому засіданні свої позовні вимоги до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, підтримала у повному обсязі, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві і просила суд задовольнити її позовні вимоги.
Відповідачка по справі ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 до неї, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, не визнала і суду пояснила, що з померлим чоловіком вона познайомилась на шахті, шлюб вони уклали восени 1998 року, після смерті матері позивачки. На придбання будинку по вулиці Ульріха 20 гроші дала мати померлого чоловіка. Про заповіт їй нічого не було відомо, її чоловік самостійно склав цей заповіт. Після смерті чоловіка, вона належним чином прийняла спадщину та оформила будинок на себе. 18 січня 2012 року у будинку сталась пожежа і будинок згорів. 28 серпня 2012 року вона продала цей будинок ОСОБА_5. Відповідачка вважає, що немає підстав для поновлення позивачці строку для прийняття спадщини.
Представник третьої особи – Восьмої Донецької державної нотаріальної контори в судове засідання не прибув, але надав до суду письмову заяву в якій просив суд розглядати справу у відсутність представника Восьмої Донецької державної нотаріальної контори, тому суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог ст. ст. 158, 169 ЦПК України.
Третя особа - ОСОБА_5 в судове засідання не прибув, але надав до суду письмову заяву в якій просив суд розглядати справу у його відсутність, тому суд вважає можливим розглянути справу у відсутність третьої особи, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог ст. ст. 158, 169 ЦПК України.
Представник третьої особи ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_2, в судовому засіданні позовні вимити ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, не визнав, надав суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмових поясненнях, і просив суд у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 суду пояснив, що він познайомився із позивачкою у 1974 році, і на той момент вона у спірному будинку вже не проживала. Коли вона виїхала з цього будинку свідок пояснити не зміг. У спірному будинку залишились проживати мати та вітчим позивачки. Коли захворіла мати позивачки, свідок ОСОБА_12 особисто відвозив її до нотаріальної контори, де вони склали заповіт. Після того, як померла мати позивачки, він на її поминах допоміг забрати зі спірного будинку ікони та картини.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_16 суду пояснила, що вона знала батьків позивачки. Мати позивачки познайомилась з ОСОБА_17 (вітчим позивачки), і вони прожили разом рік у матері позивачки. Потім вони вирішили купити будинок по вул. Ульріха 20. Грошей на покупку будинку у них не вистачало, тому вони позичили гроші в борг у батьків свідка. Позивачка проживала разом з ними у цьому будинку. До смерті матері позивачка переїхала на нове місце проживання, та стали проживати зі своєю сім’єю. Мати позивачки показувала заповіт, 2 картини та 2 ікони, які згодом повинні були перейти до позивачки. Після смерті матері позивачки, вітчим позивачки привів жити до будинку нову жінку.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_18 суду пояснила, що раніше вона була сусідкою позивачки. Мати позивачки разом із батьком купили спірний будинок. Коли позивачка переїхала із цього будинку вона не пам’ятає. На поминах матері позивачки, вітчим власноручно зняв картини та ікони і віддав їх позивачці.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_19 суду пояснила, що вона підтримує зв’язок з позивачкою. У спірному будинку спочатку проживали мати позивачки, її вітчим та сама позивачка. До смерті матері позивачка виїхала з цього будинку. У спірному будинку залишились жити її мати та вітчим. Після того, як померла мати позивачки, вона була запрошена на її помини. Саме на поминах, позивачка попросила вітчима віддати їй картини та ікони. Вітчим власноручно зняв картини та ікони і віддав їх позивачці. Пройшло небагато часу після смерті матері позивачки і вітчим почав разом проживати з відповідачкою по справі.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_20 суду пояснив, що відповідачка є його матір’ю, в 2000-2001 роках, він у зв’язку із тяжким фінансовим станом деякий час проживав у матері у спірному будинку по вул. Ульріха 20. На той час його мати вже проживала приблизно 2-3 роки з ОСОБА_15 разом у цьому будинку. В 2000- 2001 році у цьому будинку робився ремонт, він також приймав участь у ремонті, а саме допомагав щось піднести, перенести та інше. Він пам’ятає що у той час 2000-2001 роках, вони віддавали старі речі, в тому числі він пам’ятає, що вони віддавали старі речі які були у будинку позивачці, а саме вони їй віддавали картини, ікони, трельяж. Які саме віддавали картини та ікони він пам’ятає, тому що пройшло багато часу.
Вислухавши пояснення позивачки, відповідачки, представника третьої особи, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено що 26 квітня 1967 року ОСОБА_14 уклала шлюб з ОСОБА_15, і після реєстрації шлюбу їй було присвоєно прізвище - ОСОБА_15, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00009300320 від 02 серпня 2011 року.
Під час подружнього життя 13.08.1969 року ОСОБА_15 та ОСОБА_6 був куплений жилий будинок за адресою м. Донецьк вул. Ульріха б. 20, і цей будинок був зареєстрований на ОСОБА_15. Згідно даних отриманих з КП «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» від 05.08.2011 року №140084, право власності на жилий будинок за адресою м. Донецьк вул. Ульріха б.20 станом на 05.08.2011 року зареєстровано за ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу від 13.08.1969 року.
20.07.1991 року на підставі договору дарування ОСОБА_3 стала власником житлового будинку №116 по вул. Тавричеській м. Донецька, де вона була зареєстрована з 06 вересня 1991 року і де вона проживає по теперішній час, що підтверджено копією паспорту позивачки з відміткою про реєстрацію за вказаною адресою.
28 лютого 1998 року померла мати позивачки - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02 березня 1998 року Калінінським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Донецька. Родинний зв’язок між позивачкою ОСОБА_3 та її матір’ю ОСОБА_6, сторонами не оспорюється.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина у вигляді 1\2 частини житлового будинку за адресою м. Донецьк вул. Ульріха буд. 20, який був сумісно нажитим майном подружжя.
Виходячи з вимог ст. 524 ЦК України в редакції 1963 року (яка діяла на момент відкриття спадщини), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом, спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Згідно вимог ст. 529 ЦК України, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках діти, чоловік і батьки померлого.
Статтею 548 ЦК України передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець його прийняв.
У відповідності зі статтею 549 ЦК України визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Виходячи із вимог ст. 550 ЦК України строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.
В судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_15 після смерті жінки ОСОБА_6, фактично прийняв спадщину, тому що він на момент смерті спадкодавця – жінки, проживав і був зареєстрований у спірному будинку, розташованому за адресою м. Донецьк вул. Ульріха буд. 20, він володів цим домоволодінням і оплачував всі витрати по його утриманню. Крім того ОСОБА_15 у передбачений законом строк звернувся до Восьмої Державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у вигляді акцій, після смерті жінки, і отримав свідоцтво про право на спадщину, що підтверджено копією спадкової справи.
27.07.1998 року ОСОБА_15 уклав шлюб з ОСОБА_4, і остання стала проживати у зазначеному будинку.
ОСОБА_3 після смерті матері - ОСОБА_6 у шестимісячний строк не зверталась до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, спадщину після смерті матері у вигляді домоволодіння вона фактично не приймала, тому що вона не проживала у зазначеному будинку на момент смерті спадкодавця, не мала реєстрації за вказаною адресою, (з 1991 року вона проживала за іншою адресою, що підтверджено її реєстрацією). Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_3 не вчиняла жодної дії, які перелічені у ст. 549 ЦК України, які свідчать про прийняття нею спадщини.
Доводи позивачки, що вона прийняла спадщину шляхом передачі їй ікон та картин, які належали матері, судом не можуть бути прийняти до уваги, тому що на думку суду, ці дії не свідчать про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном – 1\2 частини житлового будинку за адресою м. Донецьк вул. Ульріха буд. 20.
22 червня 2011 року помер ОСОБА_15, що підтверджено свідоцтвом про смерть. На підставі заповіту складеного ОСОБА_15 16.05.2002 року, його дружина ОСОБА_4 у Восьмій Донецькій державній нотаріальній конторі 22 червня 2012 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, на все спадкове майно, а сааме на домоволодіння розташоване за адресою м. Донецьк вул. Ульріха буд. 20.
ОСОБА_3 тільки 09.12.2011 року подала заяву до Восьмої Донецької нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_6, яка померла 28 лютого 1998 року, пославшись на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2011 року.
Відповідно до рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2011 року ОСОБА_3 було надано додатковий строк у п’ять місяців для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6, померлої 28 лютого 1998 року. Але рішенням Апеляційного суду Донецької області від 07 березня 2012 року рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 25 листопада 2011 року було скасовано, і у задоволені позову ОСОБА_3 було відмовлено, а у рішенні було зазначено, що ОСОБА_3 необхідно було звертались до суду із позовом в порядку ст. 550 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на момент відкриття спадщини.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що ОСОБА_3, після смерті ОСОБА_6, яка померла 28 лютого 1998 року пропустила строк для прийняття спадщини, встановлений ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, і вона не вчиняла жодної дії, які перелічені у ст. 549 ЦК України, які свідчать про прийняття нею спадщини.
Обговорюючи питання, про можливість продовження судом строку для прийняття спадщини, встановленого ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, суд враховує фактичний час, який пропустила позивачка при подачі заяви для прийняття спадщини – більше 12 років, враховує доводи позивачки про поважність причин пропуску цього строку.
Так, позивачка вважає, що строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 вона пропустила з поважних причин, а саме тому, що вітчим порушив домовленість між нею та її матір’ю, помінявши заповіт, ошукавши її, але суд ці доводи не приймає до уваги, тому що наявність чи відсутність заповіту від ОСОБА_15 на позивачку, жодним чином не відміняє вимоги ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, і дозволяв позивачці виконати любі дії перелічені в цій статті для прийняття спадщини після смерті матері.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 в судовому засіданні не зазначено жодної поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла 28 лютого 1998 року, встановленого ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, суд вважає що підстав для продовження строку на прийняття спадщини немає, а тому у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 524 – 550 ЦК України в редакції 1963 року, ст. ст. 57, 60, 61, 88, 130, 131, 158, 169, 209, 212, 213-215, 216, 218 ЦПК України суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Восьма Донецька державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про продовження строку для прийняття спадщини, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в Апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.
СУДДЯ СВАТІКОВ А.В.
15.11.2013