28.03.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797-982/2013р. Головуючий у першій
інстанції Семенуха Т.Б.
категорія 21 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 березня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Водяхіної Л.М.,
суддів - Андрейченко А.А., Зотова В.С.
при секретарі - Лашкевич Н.О.,
за участю представника
позивача - ОСОБА_3,
представника відповідачів - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5, та апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_7 та просив визнати договір дарування будинку АДРЕСА_1 недійсним, усунути перешкоди у користуванні власністю, скасувати реєстрацію відповідачів за вказаною адресою, стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_6 та обдарована ОСОБА_8 ввели позивача в оману стосовно того, що обдарована не є дружиною позивача, що для ОСОБА_5 було суттєвою умовою при укладанні договору дарування.
Ухвалою Нахімовського районного суду м.Севастополя позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні власністю, скасування реєстрації, стягнення моральної шкоди залишені без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_7 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5, та просила визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволений.
Визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить позовні вимоги задовольнити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.
Не погодившись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну мотивувальної частини рішення суду, просить виключити з мотивувальної частини обставини здійснення угоди під впливом омани, в іншій частині зазначене рішення просить залишити без змін.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що останні підлягають відхиленню з таких підстав.
Згідно п.1.ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
З матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був укладений договір дарування будинку АДРЕСА_1, згідно до умов якого дарувальник ОСОБА_5, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_10 від 09 січня 2008 року діяла ОСОБА_6, передав у власність обдаровуваної ОСОБА_8 - дружині, безоплатно жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с.15). Право власності було зареєстровано в КП БТІ та ДРОНІ за ОСОБА_8 (а.с.15 на звороті).
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач ОСОБА_5 вказує, що відповідачка ОСОБА_6, є матір`ю його дружини обдарованої ОСОБА_8, яка померла 05 січня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, ввели його в оману стосовно того, що обдарована не є дружиною позивача, що для ОСОБА_5 було суттєвою умовою при укладанні договору дарування.
Виходячи з п.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року Відповідно до ст.229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно до п.20 Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. У даному випадку позивач. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З довіреності від 09 січня 2008 року вбачається, що позивач надав повноваження ОСОБА_6 на дарування спірного будинку своєї дружині - ОСОБА_8 (а.с.34).
Але, як встановлено судом першої інстанції, шлюб між позивачем та обдарованою був розірваний 30 вересня 2001 року на підставі рішення суду, про що сторонам було достовірно відомо.
Однак як вбачається з тексту договору дарування обдарована ОСОБА_8 вказана як дружина позивача ОСОБА_5 (а.с.33), дану обставину вона не заперечувала при укладанні договору, крім того, довірена особа дарувальника ОСОБА_6 - мати обдарованої, наддала суду свідоцтво про укладення шлюбу між сторонами договору дарування.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що особа, яка діяла від імені дарувальника та обдарована навмисно замовчували обставини розірвання шлюбу між сторонами договору, оскільки якщо б про це було заявлено, укладання договору на підставі довіреності від 09 січня 2008 року було б неможливим.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що порушене право позивача не підлягає захисту в наслідок пропуску позивачем строку позовної давності, що передбачений ст.257 ЦК України, про застосування якого заявили клопотання відповідачі (а.с.23), оскільки як встановлено рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 серпня 2011 року представнику позивача ОСОБА_11 21 жовтня 2008 року було видано свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а тому з цього часу позивач знав або повинен був дізнатися про розірвання свого шлюбу.
У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України пропуск строку позовної давності є підставою для відмови в позові. Ні позивач ні представник позивача не заявляли про поновлення строку звернення до суду, оскільки вважають, що строк ними не пропущений. Доводи позивача про те, що він дізнався про розірвання шлюбу при винесенні ухвали Апеляційним судом міста Севастополя по справі №2-129/11 року, якою було залишено без змін рішення Нахімовського райсуду м.Севастополя від 16 серпня 2011 року, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи.
Після смерті ОСОБА_8, відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1, свідоцтво про право на спадщину за законом отримала її дочка - ОСОБА_7, та зареєстровано у БТІ та ДРОНІ.
З частини 2 статті 405 ЦК України вбачається, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, оскільки позивач більш року мешкає за місцем проживання зі своєю дружиною, з якою він знаходиться у шлюбі з 21 липня 2009 року (а.с.9). Крім того сам позивач при звернені до суду у 2009 році вказував своїм місцем проживання пгт Коктебель (а.с.44-47). Позивач має на праві власності інше житло у м.Севастополі (а.с.57) та у пгт Коктебель феодосійського району АРК (а.с.57).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що він дізнався про розірвання шлюбу між ним та його дружиною ОСОБА_8 тільки у листопаді 2011 року не можуть бути прийняти колегією суддів до уваги, оскільки від імені позивача діяла ОСОБА_11, якої 21 жовтня 2008 року було видано свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а тому з цього часу позивач знав або повинен був дізнатися про розірвання свого шлюбу.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 суттєвими не являються та висновків суду не спростовують.
Рішення відповідає вимогам закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить, а тому воно відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 305, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_5, та представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 16 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законну силу з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня оголошення.
Головуючий: Л.М.Водяхіна
Судді: А.А.Андрейченко
В.С.Зотов