ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 916/1530/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торгівельний порт"

на рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 р.

у справі № 916/1530/13 господарського суду Одеської області

за позовомДержавного підприємства "Одеський морський торгівельний порт"

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" стягнення 2 131 679,78 грн.

за участю представників:

ДП "Одеський морський тогівельний порт" - Кульшик К.В.;

ТОВ "УНСК" - Коротков С.О.;

в с т а н о в и л а :

Державне підприємство "Одеський морський торгівельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" 2 131 679,78 грн. штрафу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору про надання послуг № КД-4405 від 01.10.2013 р., у зв'язку з чим повинен сплатити неустойку на підставі п. 5.5. договору в редакції додаткової угоди до нього від 01.06.2011 р. (т.1 а.с.2-6).

Відповідач у справі - ТОВ "УНСК" у відзиві на позов проти задоволення заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем необгрунтовано включено до позовних вимог податок на додану вартість, нарахований на суму компенсації. При цьому, відповідач просить суд скористатись правом, наданим йому ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню, врахувавши виняткові обставини (т.1 а.с.56-60, т.2 а.с.1-9).

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р. позов задоволено частково (т.2 а.с.137-145).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договором встановлена відповідальність за порушення взятих на себе зобов'язань у вигляді неустойки, вимога про стягнення якої обґрунтовано заявлена позивачем. Між тим, позивачем необгрунтовано включено до позовних вимог податок на додану вартість, нарахований на суму компенсації. При цьому, суд першої інстанції, користуючись правом, наданим йому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню, до 400 000,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 р. рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р. залишено без змін (т.2 а.с.177-183).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням до відносин сторін норм матеріального права (т.2 а.с.192-204).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

01.10.2003 р. між сторонами у справі укладено договір про надання послуг № КД-4405, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання з виконання для відповідача робіт (надання послуг), пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи.

Укладений між сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.5 договору, у рамках пункту 1.1 договору відповідач забезпечує позивачу обсяг робіт та послуг по відношенню до фактичного вантажопотоку, залученого підприємством у відповідності до умов даного договору.

Пунктом 2.6 договору встановлено, що відповідач гарантує залучення вантажопотоку обсягом 475,4 тис. тонн на рік.

Відповідно до п. 5.5 договору, в редакції додаткової угоди від 01.06.2011 р. № КД-4405/5, у випадку невиконання відповідачем вимог п. 2.6 цього договору, останній компенсує позивачу втрати в розмірі 15,5% (без врахування ПДВ, ПДВ нараховується відповідно до діючого законодавства) від вартості комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт у відношенні відсутнього обсягу вантажу, виходячи з середньоприбуткової ставки за відпрацьований рік. Середньоприбуткова ставка розраховується як відношення доходу, отриманого від навантажувально-розвантажувальних робіт за відпрацьований рік, до загальної кількості тонн вантажу за аналогічний період. Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди встановлено, що вищевказані зміни застосовуються між сторонами з 01.10.2009 р. та діють до закінчення строку договору.

На виконання вимог договору, в 2012 році відповідачем було залучено для перевалки 340 648,16 тонн вантажу (замість запланованого обсягу в 475 400 тонн), що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача сплатити договірну санкцію, з урахуванням податку на додану вартість, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору про надання послуг щодо забезпечення належного обсягу робіт та послуг у відношенні фактичного вантажопотоку в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Договором передбачена відповідальність у випадку неналежного виконання умов договору про надання послуг щодо забезпечення належного обсягу робіт та послуг у відношенні фактичного вантажопотоку у вигляді неустойки у розмірі 15,5% (без врахування ПДВ, ПДВ нараховується відповідно до діючого законодавства) від вартості комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт у відношенні відсутнього обсягу вантажу, виходячи з середньоприбуткової ставки за відпрацьований рік (п. 5.5 договору, в редакції додаткової угоди від 01.06.2011 р.).

Враховуючи наведене, судами зроблено правильний висновок щодо обгрунтованості вимоги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі 1 776 399,82 грн.

Однак, ст. 233 ГК України надає право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Крім того, в силу ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи положення вказаних норм та встановлені судами обставини, суди правомірно застосували п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшили розмір неустойки, що підлягає стягненню, до 400 000,00 грн.

При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановив відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача суми податку на додану вартість, нарахованого на суму неустойки, передбаченої за невиконання п. 2.6. договору.

Так, відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Компенсація втрат при невиконанні об'ємів поставки не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п.14.1.185 ПК України);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п.14.1.191 ПК України).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Судами встановлено, що сума неустойки, передбачена п. 5.5 договору, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією в розумінні ст. 549 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що судами під час розгляду даної справи були повно вивчені і досліджені докази, які знаходяться у матеріалах справи, у відповідності до правил оцінки письмових доказів, за наслідками чого суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів, між тим, відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Одеської області від 30.07.2013 р., немає.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 р. у справі № 916/1530/13 господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Палій В.М.