ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року Справа № 5021/1615/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів:Глос О.І., Поляк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного агентства резерву України

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р.

у справі№5021/1615/12 господарського суду Сумської області

за позовомДержавного агентства резерву України

доДержавного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів",

третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство "Златодар",

про повернення матеріальних цінностей та стягнення 11000743,95грн.,

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Висотенко І.М. (дов. №2127/0/4-13 від 27.05.2013р.),

від відповідача: Литвин О.В. (дов. №1833 від 26.12.2012р.),

від третьої особи: Вакуленко О.М. (дов. №460 від 08.11.2013р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.02.2013р. у справі №5021/1615/12 (судді Соп'яненко О.Ю., Левченко П.І., Лугова Н.П.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. (судді Слободін М.М., Білецька А.М., Потапенко В.І.) в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Державне агентство резерву України просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. у справі №5021/1615/12 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 34, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України; ст.ст. 525, 526, 942, 943 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129; Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.2008р. №661, оскільки факт закладення матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна на зберігання підтверджується приймальними актами форми Р-16, які знаходяться в матеріалах справи, а підставою зберігання відповідачем матеріальних цінностей державного резерву є укладені між позивачем і відповідачем договори відповідального зберігання від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 (які також знаходяться в матеріалах справи), що відповідає вимогам п.п. 4, 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили законодавство, яким вони керувалися при відмові в позові, та не надали оцінки наявним у справі доказам, доводам позивача та поясненням відповідача, який підтверджував факт самовільного відчуження зерна.

Відповідно до розпорядження Секретаря другої судової палати від 08.11.2013р. №03-05/2554 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Грейц К.В. для розгляду справи №5021/1615/12 сформовано колегію суддів у складі: головуючого - судді Бакуліної С.В., суддів: Глос О.І., Поляк О.І.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

12.03.2004р. Державний комітет України з державного матеріального резерву (Комітет) та Державне підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (зберігач) уклали договір №юр-2зб/266-2004 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до п. 1.2 якого Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

Згідно з п. 7.3 зазначеного договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

14.01.2009р. між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (зберігач) укладено договір №юр-2зб/360-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до п.1.1, 1.2 якого Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16; зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) здійснюється у зерносховищах зберігача.

Згідно з п. 7.3 вказаного договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

Відповідно до приймальних актів форми Р-16 відповідачем в період з 2004р. по 2010р. були прийняті на відповідальне зберігання зернові (№9 від вересня 2004 року - передано 2000,00кг жита на суму 1200000грн.; №10 від 30.08.2005р. - передано 916200кг. пшениці на суму 467262,00грн.; №5 від 29.08.2006р. - передано 321600кг. пшениці на суму 250848,00грн.; №6 від 30.08.2006р. - передано 80200кг. пшениці на суму 62556,00грн.; №57 від 16.06.2007р. - передано пшениці врожаю 2004р. у кількості 129400кг; №4 від 28.12.2009р. - передано 111 тон жита врожаю 1999р.; №13 від 18.10.2010р. -передано 181290кг. пшениці на суму 324609,10грн.; №14 від 18.10.2010р. - передано 92780кг. пшениці на суму 171179,10грн; №16 від 01.11.2010р. - передано 332590кг. на суму 598662,00грн.; №20 від 01.11.2010р. - передано 224514кг. пшениці на суму 401880,06грн.; №18 від 04.11.2010р. - передано 132560кг. пшениці на суму 238608,00грн.; №19 від 04.11.2010р. - передано 289520кг. пшениці на суму 521514,40грн.; №22 від 10.11.2010р. - передано 300000кг. пшениці на суму 540000,00грн.; №23 від 11.11.2010р. - передано 454300кг. пшениці на суму 813197,00грн.; №30 від 03.12.2010р. - передано 600000кг. пшениці на суму 1080000,00грн.; №31 від 14.12.2010р. - передано 260000кг. пшениці на суму 468000,00грн.; №32/1 від 21.12.2010р. - передано 1081100кг. пшениці на загальну суму 1945980,00грн.).

Контрольно-ревізійним управлінням Держрезерву були проведені перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей державного резерву, які знаходяться на відповідальному зберігання відповідача, в ході яких було встановлено факти незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву на ДП "Охтирський комбінат хлібопродуктів", що зафіксовано в актах від 21.08.2009р. №0.70/18-18 та 06.08.2011р. №0.70/18-11.

У зв'язку з незабезпеченням відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву Державне агентство резерву України звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" про повернення відповідачем до державного резерву відсутніх матеріальних цінностей, а саме: пшениці 2 кл. - 82,436т.; пшениці 3 кл. - 4035,141т.; пшениці 4 кл. - 787,452т; пшениці 5 кл. - 114,722т.; жита групи А - 1110,768т.; жита групи Б - 0,380т.; стягнення з відповідача 11000743,95грн. штрафних санкцій до Державного бюджету України, в тому числі 8706068,53 грн. штрафу, 2294675,42 грн. пені на підставі п.п. 10, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів закладення матеріальних цінностей до держрезерву на зберігання за договорами №юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 р. та №юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009р., оскільки: по-перше, додані до позовної заяви договори №юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004р. та №юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009р. відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву не мають специфікацій до них, у зв'язку з чим неможливо встановити, які саме цінності передавались на зберігання за цими договорами; по-друге, згідно з наданими позивачем приймальними актами форми Р-16 закладення матеріальних цінностей до державного резерву відбувалося на підставі інших договорів, ніж ті, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

Однак, зазначені висновки не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Предметом позову є повернення відповідачем до державного резерву відсутніх матеріальних цінностей, а саме: пшениці 2 кл. - 82,436т.; пшениці 3 кл. - 4035,141т.; пшениці 4 кл. - 787,452т; пшениці 5 кл. - 114,722т.; жита групи А - 1110,768т.; жита групи Б - 0,380т.; стягнення з відповідача 11000743,95грн. штрафних санкцій до Державного бюджету України, в тому числі 8706068,53 грн. штрафу, 2294675,42 грн. пені на підставі п.п. 10, 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство резерву України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. №463/2011, Державне агентство резерву України (Держрезерв України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністр); Держрезерв України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері державного матеріального резерву.

Основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування (пункт 3 положення).

Згідно з п. 4 положення Держрезерв України, зокрема, здійснює управління державним резервом; здійснює методологічне, інформаційно-аналітичне, науково-методичне забезпечення роботи з формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву; організовує виконання затверджених КМ України завдань щодо формування, зберігання, обслуговування, розміщення, відпуску, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного резерву, дотримання нормативних умов їх кількісного та якісного стану та несе відповідальність за їх виконання; провадить вибір постачальників матеріальних цінностей до державного резерву для укладення з ними державних контрактів (договорів) у порядку, визначеному законом України; організовує відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного, у тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань; здійснює відповідно до законодавства контроль за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами незалежно від форми власності зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю зазначених цінностей затвердженій номенклатурі, встановленим стандартам і технічним умовам.

Відповідно до п. 6 положення Держрезерв України для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку проводити відповідно до законодавства ревізії та перевірки обліку руху, наявності та якості матеріальних цінностей державного резерву, які зберігаються на підприємствах системи державного резерву та на підприємствах всіх форм власності, які здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву; вимагати від відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву подання: документальних даних про підсумки проведеної ними інвентаризації матеріальних цінностей державного резерву; звітів про наявність матеріальних цінностей та їх рух; пояснень стосовно виявлених у роботі з матеріальними цінностями державного резерву порушень; застосовувати фінансові санкції, передбачені статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Закон України "Про державний матеріальний резерв" визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.

Відповідно до ст. 2 вказаного закону відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; відпуск матеріальних цінностей з державного резерву - це реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку; поставка матеріальних цінностей до державного резерву - закупівля та (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, в установи і організації для їх зберігання; самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відповідальність за операції з матеріальними цінностями державного резерву, зокрема, у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей (п. 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Розмір пені, передбачений пунктом 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", обчислюється з вартості матеріальних цінностей, виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня (п. 16 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Згідно з п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою КМ України від 08.10.1997р. №1129, розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Відповідно до п. 10 вказаного Порядку, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Згідно з п.п. 4, 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" господарські суди повинні у кожному конкретному випадку з'ясовувати дійсний зміст правовідносин сторін на предмет наявності між ними договірних відносин щодо зберігання відповідних матеріальних цінностей; доказами такої наявності можуть бути, зокрема, документи, зазначені у пункті 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою КМ України від 08.10.1997р. №1129, а саме акт про приймання матеріальних цінностей та належно оформлені бухгалтерські документи складського обліку; подані позивачем (Держрезервом України) документи щодо закладення матеріальних цінностей до державного резерву і проведення ревізій і перевірок обліку наявності цих матеріальних цінностей не мають для господарського суду заздалегідь встановленої доказової сили (частина друга статті 43 ГПК). Господарський суд повинен з'ясовувати і оцінювати всі обставини, пов'язані із закладенням матеріальних цінностей до державного резерву і подальшим їх зберіганням, у тому числі: чи укладався сторонами договір зберігання матеріальних цінностей, а якщо ні, - то з яких причин і чи існують інші докази виникнення зобов'язань щодо такого зберігання, у чому конкретно полягає незабезпечення збереження матеріальних цінностей, у який спосіб та з яких підстав здійснювалося їх відпущення тощо.

Однак, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, обмежившись посиланням на відсутність специфікацій до договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 та закладення матеріальних цінностей до державного резерву на підприємстві відповідача на підставі інших договорів, ніж ті, на які посилається позивач, не встановили обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, не надали оцінки всім наявним у справі доказам і доводам позивача, викладеним як в письмових поясненнях, так і в апеляційній скарзі.

Так, господарськими судами не надано оцінки доводам позивача про те, що: по-перше, підписані відповідачем приймальні акти форми Р-16 (а.с. 11-27, т. 1) відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою КМ України від 08.10.1997р. №1129, є належними первинними документами, які підтверджують факт закладення матеріальних цінностей до державного резерву на відповідальне зберігання на підприємстві відповідача і свідчать про виникнення у відповідача зобов'язань з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву; по-друге, в приймальних актах, підписаних представниками відповідача, міститься інформація про повідомлення відповідача про те, що прийняті ним на відповідальне зберігання товари (матеріали) є державним матеріальним резервом України, які останній зобов'язується зберігати згідно з діючими правилами і інструкціями Держкомрезерву в належному кількісному та якісному стані і повному збереженні і не витрачати їх без наряду Держкомрезерву. Зберігача також повідомлено, що за самовільне використання матеріальних цінностей державного резерву або за оформлення безтоварних операцій по закладенню матеріалів і товарів до державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони знаходяться, стягується штраф в розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження або безтоварного закладення, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення (а.с. 11-27, т.1).

Крім того, слід зазначити, що обмежившись посиланням на відсутність специфікацій до договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 в підтвердження висновку про неможливість встановити які саме цінності передавались відповідачу на зберігання за цими договорами, господарські суди: по-перше, не взяли до уваги, що умовами договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 передбачено приймання зберігачем матеріальних цінностей у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16, а згідно з матеріалами справи вказані акти містять інформацію про найменування і адресу відповідального зберігача, посаду керівника та найменування підприємства, матеріально-відповідальну особу, які приймають до державного резерву матеріальні цінності із зазначенням їх найменування, виду, сорту, марки, дати прийняття, кількості товару, ваги, вартості та інших показників; по-друге, не встановили, скільки всього договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву між позивачем і відповідачем діяло у спірний період, зокрема, з березня 2004р. до 14.01.2009р., та з 14.01.2009р. по грудень 2010р., хоч відповідачем в підтвердження позовних вимог надано 2 договори відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, укладені між позивачем і відповідачем: договір від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 і надано пояснення, згідно з якими у кожний відповідний період діяв лише один договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

З огляду на викладене, висновки господарських судів про неможливість встановити які саме цінності передавалися відповідачу на відповідальне зберігання за поданими ним договорами відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009 зроблено при неповно встановлених обставинах справи.

Що стосується висновків господарських судів про прийняття відповідачем на зберігання матеріальних цінностей до державного резерву згідно з поданими позивачем приймальними актами форми Р-16 на підставі інших договорів, ніж ті, які подані позивачем в підтвердження позовних вимог, слід зазначити, що господарськими судами не надано оцінки доводам позивача про те, що в поданих позивачем приймальних актах форми Р-16 зазначено не номер і дату договору відповідального зберігання матеріальних цінностей, а вказано, від якого підприємства надійшли до державного резерву зернові та на підставі якого договору про закупівлю товарів за державні кошти для закладення до державного резерву вказаним підприємством було закладено матеріальні цінності на зберігання до держрезерву (а.с. 129, т. 3, а.с. 11-27, т.1); при цьому копії таких договорів позивачем було надано до господарського суду (а.с. 118-129, т. 2).

Щодо висновків господарського суду першої інстанції про недоведення актами перевірок від 21.08.2009р. №0.70/18-18 та 06.08.2011р. №0.70/18-11 фактів недостачі зерна, слід зазначити наступне.

Господарські суди, обмежившись посиланням на недоведення позивачем факту закладення матеріальних цінностей до Державного резерву за договорами відповідального зберігання від 12.03.2004р. №юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009р. №юр-2зб/360-2009, не надали оцінки поясненням відповідача до акту перевірки, в яких він визнавав факт самовільного відчуження зерна (а.с. 47, т.1).

Не надано господарськими судами оцінки і поясненням відповідача, викладеним в запереченнях проти позовної заяви (а.с. 105-107, т. 1), в яких відповідач визнає факт недостачі пшениці, одержаної відповідачем на зберігання за приймальними актами №19 від 04.11.2010р., №32/1 від 21.12.2010р., №31 від 14.12.2010р., №16 від 01.11.2010р., №18 від 04.11.2010р., №22 від 10.11.2010р., №23 від 11.11.2010р., №30 від 03.12.2010р., і переданої в подальшому на зберігання на ДП "Златодар" на підставі договору №10-9 від 28.10.2010р. відповідального зберігання, укладеного між відповідачем і ДП "Златодар". При цьому відповідач, визнаючи факт недостачі пшениці, вважає, що вимоги про зобов'язання повернути зерно та стягнення штрафних санкцій мають бути пред'явлені не до відповідача, а до ДП "Златодар".

Однак, господарськими судами не взято до уваги, що відповідно до ч. 3 ст. 943 Цивільного кодексу України у разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства резерву України на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. у справі №5021/1615/12 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2013р. та рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2013р. у справі №5021/1615/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Головуючий С. Бакуліна

Судді О. Глос

О. Поляк