12.11.2013 1-кп/111/175/2013
№111/3415/13-к
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2013 року смт. Леніне
Ленінський районний суд Автономної Республіки Крим у складі
головуючого судді Шувалова М.В.
при секретарі Кузнецової М.О.
за участю прокурорів Лугініна С.О., Білогрищенко О.А.
потерпілого ОСОБА_1
провівши судовий розгляд у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №1201313030001341 по обвинуваченню
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого двох неповнолітніх дітей, приватного підприємця, не судимого, зареєстрованого та проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_4,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.125 та ч.1 ст. 186 КК України, -
ВСТАНОВИВ :
14 червня 2013 року у період часу з 18 до 19 год. ОСОБА_2 біля магазину на вул. Сусліна у с. Набережне Ленінського району АР Крим у ході сварки умисно завдав один удар кулаком руки в потиличну частину голови ОСОБА_1, після якого потерпілий впав на землю, а ОСОБА_2 став наносити йому удари кулаками рук та ногами в область голови та тулубу, внаслідок чого ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження у виді забитої наскрізної рани верхньої губи зліва, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, а також синця і садни лівої половини обличчя, субконьюктивального крововиливу лівого ока, синця спинки носа, синця правої ключиці, синців поперекової області справа і зліва, саден в проекції обох ліктьових і обох колінних суглобів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров’я.
В ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_2 не визнав себе винуватим та показав, що 14 червня 2013 року увечері він зайшов випити пива біля магазину по вул. Сусліна у с. Набережне, де зустрів своїх знайомих і підсів до них за стіл. Через декілька хвилин він побачив ОСОБА_1, який підійшов до нього. Між ними виникла сварка, він виплеснув пиво зі свого бокалу в обличчя ОСОБА_1, а потерпілий вдарив його в обличчя і між ними зав’язалася бійка, в ході якої він також вдарив потерпілого, той впав і він ще декілька разів вдарив його руками по тулубу. Вину не визнає, оскільки вважає, що ОСОБА_1 сам розпочав бійку, а він лише оборонявся від його посягань.
Потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що 14 червня 2013 року увечері він випивав разом із знайомими біля магазину. Побачив ОСОБА_2 і підійшов до нього. ОСОБА_2 виплеснув пиво йому в обличчя, потім вдарив. Він впав, а ОСОБА_2 продовжував його бити ногами та руками в область голови та тулуба, коли він вже лежав на землі. Саме удари ОСОБА_2 призвели до утворення у нього тілесних ушкоджень, встановлених експертизою.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 показали суду, що увечері 14.06.2013 року на майданчику біля магазину на вул. Сусліна у с. Набережне вони спостерігали бійку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яка виникла після того, як ОСОБА_2 виплеснув пиво в обличчя ОСОБА_1, а свідок ОСОБА_6, крім того, показав, що бачив як ОСОБА_2 бив руками та ногами ОСОБА_1, який лежав на асфальті.
Згідно висновку експерта №453 громадянину ОСОБА_1 заподіяні тілесні ушкодження у виді забитої наскрізної рани верхньої губи зліва, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, а також синця і садни лівої половини обличчя, субконьюктивального крововиливу лівого ока, синця спинки носа, синця правої ключиці, синців поперекової області справа і зліва, саден в проекції обох ліктьових і обох колінних суглобів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасний розлад здоров’я.
З дослідженого судом протоколу слідчого експерименту від 26.06.2013 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_1 на досудовому слідстві показував, яким чином ОСОБА_2 виплеснув пиво йому в обличчя, як він намагався вдарити ОСОБА_2, від якого удару, нанесеного йому ОСОБА_2 він впав, яким чином ОСОБА_2 бив його руками та ногами, коли він лежав на асфальті.
Згідно протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15.06.2013 року, що був досліджений в судовому засіданні, ОСОБА_1 вказував, що 14.06.2013 року близько 18 год. на вул. Сусліна у с. Набережне Чернишов ОСОБА_2 заподіяв йому тілесні ушкодження.
Суд критично ставиться до невизнання обвинуваченим своєї вини у заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому, вважаючи це способом захисту. Суд не вбачає в діях обвинуваченого необхідної оборони. Судом встановлена наявність обоюдної бійки між обвинуваченим та потерпілим, в ході якої ОСОБА_2 навмисно заподіяв ОСОБА_1 тілесні ушкодження, що були встановлені висновком експертизи. При цьому суду беззаперечно доведено, що ОСОБА_2 наносив удари ногами та руками ОСОБА_1, який лежав на асфальті і не міг будь-яким чином посягати на обвинуваченого.
Дослідивши сукупність наданих суду доказів, які є належними та допустимими, з точки зору достатності та взаємозв’язку, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у заподіянні потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень повністю доведена, він має бути визнаний винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, і суд кваліфікує дії ОСОБА_2 по вказаному епізоду за ч.2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачувався також у тому, що 14 червня 2013 року у період часу з 18 до 19 год., точний час не встановлений, біля магазину на вул. Сусліна у с. Набережне Ленінського району АР Крим, після завдання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, ОСОБА_2 відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого «Nokia 1616», вартістю 800 грн., після чого з місця злочину зник.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковані обвинуваченням за ч.1 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж).
В судовому засіданні ОСОБА_2 свою вину не визнав та показав, що після того як закінчилася бійка між ним та ОСОБА_1, ОСОБА_6 знайшов на полу мобільний телефон і спитав чий це телефон. ОСОБА_1 відповів, що телефон його, але він йому не повірив, оскільки знає ОСОБА_1 виключно з негативного боку і вважав, що ОСОБА_1 хоче заволодіти чужим телефоном. Він взяв цей телефон у ОСОБА_6 і сказав ОСОБА_1, що якщо той доведе, що телефон його, то він його одразу ж віддасть. Також він сказав ОСОБА_1, що той порвав його футболку і повинен відшкодувати ії вартість. Він пішов додому. Наступного дня до нього зайшов дільничний інспектор міліції і сказав, що телефон дійсно належить ОСОБА_1 і він в той же день віддав телефон ОСОБА_1. Він не мав намір викрадати цей телефон, звертати його на свою користь, продавати його, або робити з ним щось інше. Він брав цей телефон не з метою незаконного збагачення, а з метою повернути його власнику. Телефон був розряджений. Він намагався наступного дня зарядити телефон та подзвонити на будь-який номер з телефонної книги та спитати того хто відповість на дзвінок чий це телефон, після чого він би повернув телефон власнику. Він не встиг зарядити телефон, оскільки зранку від дільничного інспектора міліції дізнався про належність телефону. Якщо б ОСОБА_1 не відшкодував вартість порваної футболки, він все одно б повернув телефон законному власнику.
Потерпілий ОСОБА_1 показав суду, що після бійки ОСОБА_6 знайшов його телефон. Телефон взяв ОСОБА_2 та сказав, якщо він доведе належність телефону, то ОСОБА_2 його одразу ж поверне, а також сказав, щоб він відшкодував вартість порваної футболки. Цей телефон для нього цінності не представляє, він не знає скільки він коштує, оскільки йому цей телефон подарували. Ніяких претензій він до ОСОБА_2 не має. У серпні 2013 року його викликали до міліції, де слідчий запропонував йому підписати вже заповнений протокол про викрадення телефону, при цьому сам слідчий визначив вартість телефону, а він лише підписав там, де сказав слідчий.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що після бійки ОСОБА_2 з ОСОБА_1, він на полу знайшов телефон, підняв його. Декілька разів запитав чий це телефон. ОСОБА_2 взяв телефон у нього з руки. ОСОБА_1 сказав, що це його телефон. ОСОБА_2 щось сказав ОСОБА_1, що саме свідок не чув.
Прокурором надано суду довідку про вартість телефону «Nokia 1616» на «Семиколодязьному ринку», проте суд не може вважати цю довідку доказом вартості викраденого телефону, оскільки по-перше на довідці відсутня дата ії видачі, що робить ії недійсною, а по-друге у довідці вказана вартість нового телефону, у той час як зі слів потерпілого ОСОБА_1 телефон, який взяв обвинувачений ОСОБА_2 був не новий. Те що телефон, яким заволодів ОСОБА_2 був не новий підтверджується також протоколом огляду від 27.06.2013 року з фототаблицею, що були досліджені в судовому засіданні.
Протоколи прийняття у потерпілого заяв про вчинення кримінальних правопорушень від 15.06.2013 року та від 07.08.2013 року, а також рапорт працівника міліції від 14.06.2013 року, що були досліджені судом, суд не може розцінити як доказ вчиненого грабежу, оскільки викладена в них інформація записана робітниками міліції і не підтверджена потерпілим в судовому засіданні, який претензій до ОСОБА_2 з приводу того, що останній після бійки взяв його телефон, не має, та показав, що телефон, сам по собі, цінності для нього не представляє, а представляє цінність лише сім-карта, яка находилася у вказаному телефоні.
Таким чином з досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_2 має до ОСОБА_1 тривале неприязне ставлення, вважаючи потерпілого нечесною людиною. Після заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, тобто вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_6 мобільний телефон «Nokia 1616», який останній підібрав на підлозі після бійки. ОСОБА_7, в силу негативного ставлення до особи ОСОБА_1, не повірив, що телефон належить потерпілому, і залишив телефон собі, запропонувавши потерпілому переконати його в належності вищевказаного телефону.
Довід обвинувачення про те, що ОСОБА_7, привласнюючи мобільний телефон ОСОБА_8 мав корисний мотив, що, на думку прокурора, підтверджується тим, що обвинувачений сказав ОСОБА_1 відшкодувати шкоду за порвану футболку, є надуманими та таким, що не може вважатися підтвердженням винуватості ОСОБА_2 у грабежі, оскільки, як встановлено судом, єдиним доводом для повернення телефону ОСОБА_1 була доведеність його належності саме потерпілому. Вимога відшкодувати вартість порваної футболки, що була висунута обвинуваченим потерпілому, є окремою вимогою і ніяк не пов’язана з умовами повернення мобільного телефону потерпілому.
Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_2А не мав на мету причинити матеріальну шкоду потерпілому, відкрито взяв у ОСОБА_6 телефон потерпілого, який не представляє для ОСОБА_1 матеріальної цінності, не з метою незаконного збагачення, або привласнення телефону, а з метою повернення телефону законному власнику, тобто суду не доведено корисного мотиву заволодіння ОСОБА_2 майном потерпілого. Відсутність корисного мотиву підтверджується також подальшими діями обвинуваченого, який наступного дня дізнавшись про належність цього телефону потерпілому, одразу ж повернув його ОСОБА_1
Склад злочину – це сукупність юридичних ознак (об’єктивних та суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
Ознаками складу любого злочину є об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона. Відсутність будь-якої ознаки злочину виключає наявність складу злочину.
З суб’єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел, тобто особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, відкрито викрадає чуже майно, на яке вона не має ніякого права і бажає спричинити матеріальну шкоду в певному розмірі, а також корисливий мотив (спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна) та корисливу мету (збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлена винна особа).
Суду не доведено наявність прямого умислу, корисливого мотиву та корисливої мети в діянні ОСОБА_2 при заволодінні їм мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_1, тобто суду не доведено, що в діянні ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України, у зв’язку з чим за ч.1 ст. 186 КК України у відповідності до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України його необхідно виправдати.
При визначенні виду та міри покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, суд враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
ОСОБА_2 винуватий у вчиненні злочину невеликої тяжкості, не судимий, характеризується посередньо, приватний підприємець, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має сім’ю та двох неповнолітніх дітей, офіційно перебуває та зареєстрований на території України.
Обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, суд не вбачає.
Приймаючи до уваги обставини вчиненого злочину та особу обвинуваченого, відсутність претензій з боку потерпілого, суд вважає, що ОСОБА_2 не становить суспільної небезпеки і його виправлення можливо без ізоляції від суспільства з призначенням покарання у виді громадських робіт. На думку суду саме таке покарання відповідно до ч.2 ст. 50 та ч.2 ст. 65 КК України є не тільки карою за вчинений злочин, а буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і в більшої мірі буде сприяти виправленню ОСОБА_2, чим відбування ним будь-якого іншого покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 125 КК України.
Цивільний позов не заявлений. Речові докази суду не надавалися. Запобіжний захід у виді особистого зобов’язання закінчив дію 30.08.2013 року, клопотань про обрання нового запобіжного заходу в ході розгляду справи не заявлено. Процесуальних витрат у справі не має.
На підставі викладеного, керуючись ст. 368, ч.2 ст. 371, п.3 ч.1 ст.373, ч.2 ст. 373, ст. 374 КПК України, -
ЗАСУДИВ :
ОСОБА_2 визнати невинуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України та по суду виправдати за недоведеністю наявності в діянні обвинуваченого складу цього злочину.
ОСОБА_2 визнати винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання двісті годин громадських робіт.
Долучені до матеріалів справи у ході судового розгляду документи і протоколи процесуальних дій, документи, які характеризують особу обвинуваченого, - зберігати в матеріалах справи.
Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Інші учасники судового розгляду мають право отримати копію вироку у суді.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду АР Крим через Ленінський районний суд АР Крим протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя М.В. Шувалов
З оригіналом згідно
суддя М.В. Шувалов