Справа № 101/2892/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2013 року Алуштинський міський суд

в складі

головуючого судді Скісова Є.М.

при секретарі Ремжиной К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 42251,79 гривень, а також судові витрати.

Вимоги мотивовані тим, що 10.05.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № SIXRRX10110030, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 3996,00 гривень із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «розстрочка» складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Так, станом на 28.05.2013 року за відповідачем числиться заборгованість за

кредитним договором в сумі 42251,79 гривень з урахуванням заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штрафні санкції.

Представник позивача Ачканідзе А.А. в судовому засіданні на позовних вимогах наполягав.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх не обґрунтованими, та такими що не підлягають задоволенню. Також представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності.

Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів. Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок доказування відповідно зі статтями 10,60 ЦПК покладений на сторони у справі, які зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно зі ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

На підставі наведених доказів судом встановлено, що 10.05.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № SIXRRX10110030, відповідно до якого відповідачу був наданий споживчий кредит у розмірі 3996,00 гривень із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6-15).

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання кредиту фізичним особам «розстрочка» що укладається між ним і банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві.

Як вбачається з підписаної відповідачем заяви, банк надав відповідачу строковий кредит у сумі 3996,00 гривень на строк 12 місяців по 10.05.2008 року включно з умовами сплати відсотків за його користування у розмірі 1,0 на місяць на суму залишку заборгованості для повного розрахунку за товар і сплати комісії банку та ТОВ «ПриватКредит» за консультаційні послуги (а.с.8).

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, за яким приймається період з 10 по 15 числа кожного місяця, відповідач повинен виплачувати кошти (щомісячний платіж) у сумі 409,3 гривень для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відмотками, комісією, а також інші витрати згідно умов.

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 28.05.2013 року за відповідачем мається заборгованість в розмірі 42251,79 гривень, яка складається: 2720,84 гривень - заборгованість за кредитом; 11379,10 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом; 403,61 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитом; 25260,06 гривень - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до п. 2.4.5.5. Умов та правил надання банківських послуг - 500 гривень - штраф (фіксована частина), 1988,18 гривень - штраф ( процентна складова).

Згідно загальних умов договірного права, що визначені статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, умови якої є обов'язковими для виконання.

Обов'язковість виконання умов договору узгоджується із вимогами цивільного законодавства щодо зобов'язання та умов його виконання, які передбачені статтями 509, 510,526 ЦК України.

Тобто, відповідач повинен був виконати зазначені умови, а в разі їх невиконання до нього можливо бути застосована цивільно-правова відповідальність передбачена законом, або договором.

Зі змісту кредитного договору вбачається, що відповідно до п. 2.4.5.1. умов та правил надання банківських послуг, у разі несвоєчасного погашення заборгованості, виникшу відповідно до п. 2.4.3.6., 2.4.5.2., 2.4.5.3 умов та правил позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту, у тому числі заборгованості відповідно до п. 2.4.3.6., 2.4.5.2., 2.4.5.3 умов та правил за кожний день прострочки не менш 1 гривні.

Відповідно до п. 2.4.5.5. умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по любому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж чим на 90 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 гривень + 5% від суми заборгованості.

Як вбачається з п. 1.7.12 умов, договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Також п. 1.7.31 умов передбачає, що строк позовної давності стосовно вимог повернення кредита, оплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, витрат Банка по розділам 2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5., 2.5.1, 2.5.2, 2.16, 3.1, 3.17 умов та правил складає 50 років.

Суд не може погодитися з вимогами позивача, відносно строку позовної давності, який складає 50 років, оскільки це порушує конституційні права та свободи громадян, порушує їх права, як споживачів.

Так згідно статті 258 ЦК України для вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Згідно статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно до п.31 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 « Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вбачається, що відповідно до положень пункту 7 частини 30 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки із спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги ( стягнення неустойки, накладання стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 30 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується й до додаткових вимог банку (іншої фінансової допомоги).

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робі сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Кодексу). Згідно з частиною другою статті 627 Кодексу у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 Кодексу).

Як зазначено в положеннях пунктів 22, 23 статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону про захист прав споживачів між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546.). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином суд вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

Згідно ч.3,4,5 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Але якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач не надав суду переконливих доказів вважати, що строк позовної давнини за заявленими вимогами пропущений із поважних причин, тоді як представник відповідача заявив про необхідність застосування умов закону щодо спливу строку позовної давнини, саме які є підставою для відмову у позові.

Таким чином у задоволені позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 16, 258, 261, 267, 509, 510, 526, 549, 626-629 ЦК України, ст. 10,60,213-215 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», постановою Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України, а саме: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Алуштинського Є.М. Скісов

міського суду