Головуючий суду 1 інстанції - Філіпенко Л.П.
Доповідач - Назарова М.В.
Справа № 2/407/1489/13-ц
Провадження № 22ц/782/4217/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого судді Назарової М.В.
суддів Галан Н.М., Лісіциної А.І.
при секретарі Кушнарьовій О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області
апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3
на ухвалу Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20 вересня 2013 року
у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення її позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору щодо розпорядження спільним сумісним майном недійсним, поділ майна подружжя, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2013 року позивач звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору щодо розпорядження спільним сумісним майном недійсним, поділ майна подружжя.
Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення її позову, в якій вона просила забезпечити позов по вказаній цивільній справі шляхом накладення арешту, заборони на відчуження та експлуатації автомобіля ВАЗ 211140, д.н.з. НОМЕР_5, 2009 року випуску, який знаходиться у власності ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_2, з вилученням техпаспорту на автомобіль у власника ОСОБА_3 або у особи, у фактичному володінні якого знаходиться вказаний автомобіль, постановивши про це відповідну ухвалу. Підставами такої заяви зазначала те, що відповідач ОСОБА_2 без її згоди розпорядився спільним майном на користь брата, подальше відчуження автомобілю іншим відповідачем зробить неможливим в подальшому виконання рішення суду.
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції задоволено заяву ОСОБА_4
В апеляційній скарзі апелянти просили ухвалу суду першої інстанції скасувати, при цьому не заперечують проти арешту автомобілю, а оскаржують ухвалу лише в частині заборони експлуатації автомобілю з вилученням технічного паспорту на автомобіль, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права. Доводами апеляційної скарги є те, що у фактичному володінні позивача перебуває майна на значно більшу суму, ніж вартість спірного автомобілю.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою ociб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Згідно ч. 3 вказаної норми забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Статтею 152 ЦПК України передбачено перелік видів забезпечення позову, а ст. 153 ЦПК України передбачено порядок розгляду заяв про забезпечення позову i порядок виконання ухвал про забезпечення позову.
Перелік видів забезпечення позову визначений частиною 1 ст. 152 ЦПК України, зокрема, позов забезпечується: 1/ накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; 2/ забороною вчиняти певні дії; 3/ встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4/ забороною іншим особа здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання та інше.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у п.п. 1, 4 постанови Пленуму Верховного України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22.12.2006 року, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Судом встановлено, що заявниця з 19.11.2005 року перебуває із відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, про що надається копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 19.11.2005 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського МУЮ Луганської області /а.с. 7/.
На даний час сторони проживають окремо та в провадженні цього ж суду знаходиться справа щодо розірвання між сторонами шлюбу.
Під час сумісного проживання сторони придбали майно, в тому числі автомобіль ВАЗ 211140, д.н.з. НОМЕР_5, 2009 року випуску.
Листом Антрацитівського МВ Державтоінспекції ВДАІ Антрацитівського МВ УМВСУ вих. №741 від 23.08.2013 року повідомлено, що автомобіль ВАЗ 211140, д.н.з. НОМЕР_5, 2009 року випуску, зареєстрований на ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 11.08.2009 року; був перереєстрований на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 - 06.03.2013 року /а.с. 10/.
Відповідно до позовної заяви, позивач просить визнати недійсним договір, за яким 06 березня 2013 року було передано спірний автомобіль, набутий в період шлюбу із відповідачем ОСОБА_2, у власність ОСОБА_3 ОСОБА_2 та компенсувати на її користь вартість її частки в спільному автомобілі в сумі 25000 грн., припинивши таким чином її право спільної сумісної власності на зазначений автомобіль /а.с. 5/.
Задовольняючи заяву про забезпечення позву, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, які зазначені у заяві, дійсно дають підстави припускати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Такий висновок суду не повністю ґрунтується на матеріалах справи та поданих сторонами доказах.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК України вправі покласти на позивача обов'язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову). За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета застави у повному розмірі.
Матеріали справи свідчать про те, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.09.2013 року ВП №39922980 держвиконавцем ВДВС Антрацитівського МУЮ Шабельською І.Г. було накладено арешт на автомобіль марки ВАЗ 211140, д.н.з. НОМЕР_5, 2009 року випуску, що належить боржнику ОСОБА_2 /а.с. 26/.
Відповідно до акту держвиконавця ВДВС Антрацитівського МУЮ Логвинова І.А. від 24.09.2013 року було встановлено, що за місцем знаходження арештованого автомобіля боржник відмовився виконувати ухвалу суду /а.с. 21/.
Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 25.09.2013 року ВП №39922980 держвиконавцем ВДВС Антрацитівського МУЮ Шабельською І.Г. виконавче провадження з примусового виконання закінчено, у зв'язку із тим, що боржником ОСОБА_2 не було передано техпаспорт на вказаний автомобіль, про що було складено вищезазначений акт від 24.09.2013 року /а.с. 22/.
Частиною 3 статті 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Оскільки обґрунтування заяви позивача про забезпечення позову зводиться фактично лише до побоювань щодо можливого переходу права власності на спірний автомобіль до третіх осіб поза її волею, то саме накладення арешту на автомобіль є достатнім та співмірним видом такого забезпечення.
Що ж до вимог про заборону експлуатації автомобіля ВАЗ 211140, державний номерний знак НОМЕР_4, 2009 року випуску, який знаходиться у власності ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_1, з вилученням техпаспорту на автомобіль або у особи, у фактичному володінні якого знаходиться автомобіль ВАЗ 211140, державний номерний знак НОМЕР_4, то в цій частині у задоволенні заяви про забезпечення позову у такий спосіб слід відмовити, оскільки позивачем не надано доказів того, що невжиття саме таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Доречними є доводи апеляційної скарги і про те, що у фактичному володінні позивача знаходиться спільно нажите майно, яке крім автомобілю є також предметом спору, адже вартість цього майна є значно більшою ніж вартість автомобілю за оцінкою самого позивача.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та неправильним застосуванням процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.
Колегія суддів, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у такий спосіб як заборона експлуатації автомобілю та вилучення технічного паспорту на автомобіль із наведених вище підстав.
В частині накладення арешту на автомобіль, в якій ухвала відповідачами не оскаржується, її слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20 вересня 2013 року змінити, скасувавши її в частині заборони експлуатації автомобіля ВАЗ 211140, державний номерний знак НОМЕР_4, 2009 року випуску, який знаходиться у власності ОСОБА_3, адреса: АДРЕСА_1, з вилученням технічного паспорту на автомобіль у власника ОСОБА_3 або у особи, у фактичному володінні якого знаходиться автомобіль ВАЗ 211140, державний номерний знак НОМЕР_4, та в цій частині у задоволенні заяви про забезпечення позову у такий спосіб відмовити.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий:
Судді: