Справа № 589/4950/13-ц р.

Провадження № 2/589/1120/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2013 р. м. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області в складі

головуючого судді Сидорчука О.М.

з участю:

секретаря судового засідання Надточій І.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника третьої особи Мязіної С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захвороювань України в м. Шостка Сумської області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 р. до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області звернувся ОСОБА_3 з вищезазначеним позовом. Вказував, що перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, в процесі виконання робіт, пов'язаних із утилізацією боєприпасів, від вибуху снаряду отримав важке травмування лівої ноги та ампутацію лівої кисті руки, тривалий час перебував на лікуванні, зазнав численних хірургічних втручань, став інвалідом першої групи зі стовідсотковим ступенем втрати професійної працездатності. Також вказує, що його посттравматичне життя кардинально змінилось, оскільки він тільки лікується, прикутий до ліжка, не може самостійно прийняти їжу, справляти інші фізіологічні та гігієнічні потреби, зазнає постійного болю, не може працювати і забезпечувати свою сім'ю, його цивільна дружина вимушена була змінити своє життя, постійно доглядаючи за ним.

Спричинені моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків та змушеність докладати додаткові зусилля для організації свого життя позивач вважає моральною шкодою, оцінюючи її розмір на момент підписання та подання позову в сумі 50 000 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві, пояснивши, що позивача було 03.09.2012 р. прийнято відповідачем на роботу у випробувальну станцію № 2 на дільницю утилізації боєприпасів на посаду транспортувальника. До цього позивач виконував подібну роботу, однак, за час поки він не працював, змінились види боєприпасів, призначених для утилізації, про що позивача повідомлено не було. Представник позивача пояснила також, що після отриманої позивачем травми керівники відповідача не цікавились станом його здоров'я, не вжили невідкладних заходів до організації його лікування на належному рівні, через що був згаяний час, що мало незворотні наслідки для його здоров'я.

В процесі судового розгляду позивач збільшив розмір позовних вимог до 150000 грн. вказуючи на адекватність такої суми його дійсним моральним стражданням.

Представник відповідача позов не визнав, вказуючи на декілька самостійних підстав, а саме: на неналежність відповідача, оскільки стягнення моральної шкоди має здійснюватись за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, посилаючись при цьому на рішення Конституційного Суду України у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування від 27.01.2004 р. № 1-рп/2004, а також на пропуск позивачем трьохмісячного строку позовної давності, передбаченого КЗпП України, недоведеність обставин заподіяння моральної шкоди та її розміру.

В запереченні на позовну заяву /а.с. 246/ представником відповідача вказується, що позивач виявляє бажання отримати від відповідача якомога більше коштів, що є, на його думку, проявом жаги наживи, а також стверджується, що позивач має можливість вести нормальний ритм життя.

Представник третьої особи пояснила, що її довіритель здійснив всі необхідні страхові виплати перед позивачем, водночас, зазначаючи, що вимоги про стягнення моральної шкоди, заявлені ОСОБА_3, в т.ч., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, є обгрунтованими. Згідно наданих письмових пояснень /а.с. 46-47/ у вирішенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди третя особа поклалась на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.

Відповідно до наказу № 217/к від 03.09.2012 р. ОСОБА_3 з 03.09.2012 р. прийнято на роботу до Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів на посаду транспортувальника (випробувальна станція № 2, дільниця утилізації боєприпасів) /а.с. 192/, що також підтвердується записом № 50 у трудовій книжці /а.с. 197/.

За змістом Акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку, складеного 18.09.2012 р. /а.с. 153-155/ 04.09.2012 р. транспортувальники ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прибули на ВС - 2, одержали від майстра ОСОБА_5 завдання завантажити на машину снаряди з будівлі № 201, взяти інструменти (два латунних долота і молотки) на майданчику № 2 отримати мішок з трубчастим порохом зі складу №2-2, відтранспортувати все це на майданчик №3 та підготувати снаряди до операції випалювання. Завантаживши снаряди та мішок з трубчастим порохом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доставили вантаж до майданчику №3. Розвантаживши снаряди, розклали їх на майданчику в два ряди. Поряд з привезеними та розкладеними снарядами знаходились снаряди які призначались для повторного випалювання. Виконуючи роботи з підготовки снарядів до випалювання, ОСОБА_3 почав набивати за допомогою молотка з чорного металу та латунного долота зріз ВР корпусів снарядів, ОСОБА_6 в цей час прокладав порохові доріжки. На кінці 2 ряду при набиванні зрізу (залишалось два снаряда), пролунав вибух, в наслідок якого ОСОБА_3 одержав важке травмування лівої ноги та ампутацію лівої кисті руки.

За висновком комісії, утвореної наказом територіального управління Держгірпромнагляду України у Сумській області від 05.09.2012 р. № 102-НВ, нещасний випадок вважається таким, що пов'язаний із виробництвом, у зв'язку з чим складено акт по формі Н-1 /а.с. 155, 156-158/.

Відповідно до листа головного лікаря Шосткинської центральної районної лікарні від 05.09.2012 р. № 01-11/3/1196 потерпілий ОСОБА_3 04.09.2012 року був доставлений до Шосткинської ЦРЛ з діагнозом: Вибухова травма. Множенні оскольчаті поранення м'яких тканин. Травматична ампутація лівої кисті. Відкритий перелом середньої треті лівої гомілки з дефектом кісткової тканини. Опік полум'ям II ст. Травматичний шок ІІ-ІІІ ст. Ішемія лівої нижньої кінцівки. Контузія обох очей.

З досліджених судом документів - виписок з історії хвороби, консультаційних довідок /а.с. 10 - 15/, іншої медичної документації вбачається, що позивач неодноразово проходив лікування (в т.ч. складні хірургічні втручання) в умовах стаціонару в медичних закладах м. Шостки та м. Києва. Процес лікування та реабілітації позивача на час розгляду та вирішення справи триває.

За висновком Шосткинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (довідка від 27.12.2012 р. ОСОБА_3 встановлено першу групу інвалідності («Б») та стовідсоткову втрату професійної працездатності, а також визначено потреби у постійному сторонньому догляді, використання палиць та милиць, протезування лівого передпліччя /а.с. 15/.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, зокрема, вказано, що: «…положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України. З огляду на викладене Конституційний Суд України не вбачає підстав для визнання неконституційними положень пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V…».

На час виникнення у позивача у даній справі права на відшкодування моральної шкоди, діяла норма статті 237-1 КЗпП України, на підставі якої моральна шкода повинна бути відшкодована працівнику роботодавцем, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами).

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу. Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року, на яке посилався представник відповідача, не стосується суті правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем у даній справі.

Таким чином, позиція відповідача щодо необхідності застосування наслідків пропущення трьохмісячного для звернення до суду не є обгрунтованою.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ст. 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі № 6-23цс12).

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Враховуючи вищевивказане, суд приходить до висновку, що позивач, отримавши з незалежних від нього причин тяжкі травми в процесі виконання трудової функції та визнаний в подальшому інвалідом першої групи зі стовідсотковою втратою працездатності, безумовно зазнав суттєвої моральної шкоди. Протилежний висновок за даних фактичних обставин суперечить, зокрема, нормам ст.ст. 3, 8 Конституції України, вимогам розумності та справедливості. При цьому судом враховується значне погіршення стану здоров'я позивача, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після нещасного випадку. Судом враховується також категорична позиція відповідача щодо відсутності наміру хоча б часткового відшкодування моральної шкоди в добровільному порядку та відсутність дій, направлених на її реальне відшкодування. Суд також вважає, що доводи відповідача, про те, що позивачем рухає жага наживи, за встановлених фактичних обставин не відповідають моральним засадам суспільства.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, в сумі 75000 гривень, враховуючи, в т.ч., вищезгадані вимоги розумності та справедливості, а також враховуючи відповідно до ст. 23 ЦК України обставини які мають істотне значення, зокрема, фінансовий стан відповідача та необхідність виплати заробітної плати найманим працівникам. Водночас, встановлені під час вирішення заяви про забезпечення позову обставини реєстрації за відповідачем автомобілів іноземного виробництва /а.с. 69, 70/ не призначених для основного виду діяльності, вказує, що його фінансовий стан не є критичним.

Частина 1 ст. 10 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 2 даної статті сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно вимог ч. 2, 3 ст. 60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача знайшли своє підтвердження в процесі судового розгляду, а заперечення відповідача проти позову були необгрунтовані та залишились недоведеними.

Керуючись ст.ст. 213, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, ЄДРПОУ 14015318, на користь ОСОБА_3, 75000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів, ЄДРПОУ 14015318, на користь держави судові витрати в сумі 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Сумської області через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.М. Сидорчук