Номер провадження № 22-ц/785/5919/13
Головуючий у першій інстанції Пепеляшков О.С.
Доповідач Ващенко Л. Г.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.10.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.
при секретарі - Орловій С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, розірвання договору довічного утримання і визнання права власності,
ВСТАНОВИЛА:
03.04.2013 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, звернулись із позовом про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 з підстав ст. 235 ЦК України, розірвання договору довічного утримання, зняття з реєстраційного обліку за вказаною квартирою та визнання права власності на спірну квартиру.
Позов обгрунтовано тим, що 13.05.2008 року ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу, придбала спірну квартиру. Оскільки квартира була придбана у період шлюбу із ОСОБА_3, вони, як батьки відповідача, запропонували останньому укласти договір довічного утримання.
Однак відповідач, умовив їх укласти договір дарування.
29.05.2008 року укладено договір дарування спірної квартири, а після укладення зазначеного договору, між сторони погіршились відносини, відповідач не виконує зобов'язань по утриманнню відповідачів, при цьому, батько відповідача потребує постійної сторонньої допомоги.
Посилаючись на те, що фактично вони мали намір укласти договір довічного утримання і домовились про усі суттєві обставини договору довічного утримання, а відповідач умови договору не виконує, позивачі просили позов задовольнити.
Відповідач позов визнав.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27.05.2013 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачі просять рішення суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на незаконність рішення і на невідповідність
2
висновків суду обставинам справи.
У засіданні колегії суддів: позивачка і її представник скаргу підтримали; відповідач скаргу не визнав.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд, відмовляюючи у позові виходив з того, що позивачі, належними та допустимими доказами не довели того, що договір дарування квартири є удаваним з метою приховати договір довічного утримання.
Висновок суду відповідає обставинам справи і вимогам закону - ст.ст.203, 235, 744, 749, 751 ЦК України, ст. 60 ЦПК України.
Встановлено, що ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 29.05.2008 року, подарувала своєму сину, відповідачу ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13,14,18).
Позивачі знаходяться у зареєстрованому шлюбі з 1989 року, спірна квартира придбана за договором купівлі-продажу від 13.05.2008 року, у період шлюбу позивачів (а.с.7,9-12).
Також встановлено, що сторони, як позивачі, так і відповідач, є співвласниками квартири АДРЕСА_2, у якій зареєстровані та постійно проживають до цього часу (а.с.7 зворот,9 зворот,17).
За змістом ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, що вчиняється з метою приховати інший правочин, який сторони насправді вчинили. При укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали).
Особа, яка вимагає визнання правочину недійсним, як укладеного з метою приховати інший правочин, повинна довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.
За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Суд не може застосувати норми щодо правочину, який сторони насправді вчинили, у даному випадку позивачі стверджують про укладення договору довічного утримання, оскільки невідомо і належними та допустимими доказами не доведено, на яких умовах сторони домовились здійснювати довічне утримання (догляд), види матеріального забезпечення і види догляду, якими набувач повинен забезпечувати відчужувача, як того вимагає ст. 749 ч.1 ЦК України.
Доводи позивачів у скарзі, що відповідач при укладенні правочину був згоден надавати довічне утримання і у суді не заперечував факту укладення такої домовленості, а у теперішній час домовленість не виконує, не заслуговують на увагу.
Суд не може застосувати норми правочину, а саме, договору довічного утримання, оскільки невідомо, на яких умовах буде здійснюватись утримання, у чому полягає догляд тощо.
Відповідно до ст. 57 ч.2 ЦПК України, пояснення сторони, зокрема визнання відповідачем позову, є одним із доказів у справі, які, згідно зі ст. 212 ЦПК України, підлягають оцінці поряд із іншими доказами у їх сукупності.
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, рішення суду відповідає вимогам закону, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія
3
суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко
Л. М. Вадовська
Г.Я. Колесніков