Номер провадження № 22-ц/785/7247/13

Головуючий у першій інстанції Чебан А.П.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Гірняк Л.А., Процик М.В.,

при секретарі - Булгак Х.О.,

за участю: - позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до орендного підприємства «Татарбунарагрошляхбуд» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на складське приміщення, за апеляційною скаргою арбітражного керуючого - ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 серпня 2010 року,

встановила:

У травні 2010 р. ОСОБА_4 звернулася до суду з вищеназваним позовом, в якому, керуючись ст. ст. 220, 655 ЦК України, просила визнати дійсним укладений між сторонами договір купівлі-продажу складського приміщення, розташованого в АДРЕСА_1 і визнати за нею право власності на складське приміщення.

В позові вона посилалася на те, що згідно укладеного 13.06.03 р. між нею та відповідачем в простій письмовій формі договору купівлі-продажу складського приміщення, розташованого за адресою - АДРЕСА_1, їй за актом прийому-передачі від 08.08.03 р. було передано вказане складське приміщення. Після цього вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням оформити договір нотаріально, але відповідач ухиляється від цього.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Позивачка надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідач, причини неявки суду свого представника суду не повідомив, заяв та клопотань суду не надав.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.08.10. р. (а. с. 26 - 27) позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу складського приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, укладений 13.06.03 р. між ОСОБА_4 та орендним підприємством «Татарбунарагрошляхбуд». Визнано за ОСОБА_4 право власності на складське приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 26.02.13 р. (а. с. 69 - 72) апеляційну скаргу арбітражного керуючого - ліквідатора Дарієнка В.Д. задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині неправильного застосування норм матеріального права. Вказано, що оскільки спірні правовідносини виникли у 2003 р., то підлягає застосуванню ст. 47 ЦК УРСР, а не ст. 220 ЦК України. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.13 (а. с. 87 - 88) касаційну скаргу арбітражного керуючого-ліквідатора Дарієнка В.Д. задоволено частково. Рішення Татарбунарського районного суду від 06.08.12 р. та рішення апеляційного суду Одеської області від 26.02.13 р. скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК України, висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

В апеляційній скарзі арбітражний керуючий - ліквідатор Дарієнко В.Д. просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального (ст. ст. 215, 658 ЦК України, ст. 136 ГК України, ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні, чинного на час укладення договору) та процесуального (ст. ст. 213, 214 ЦПК України) права: - вчинений договір ж недійсним, оскільки його зміст суперечить нормам цивільного законодавства; - договір вчинено особою, яка не має достатнього обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження спірним майно. Спірне майно знаходиться у відповідача в оренді на праві повного господарського відання, з обмеженнями права розпорядження. Погодження на відчуження майна колгоспи-пайовики керівництву орендного підприємства «Татарбунаршляхбуд» не надавали.

Апелянт в судове засідання не з'явився. Про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Заяв та клопотань до суду не направив.

Позивачка ОСОБА_4 в судовому засіданні, вважала необхідним апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін. Посилалась не необґрунтованість скарги. Письмових заперечень на скаргу не надала.

Згідно з ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін, або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що фактично між сторонами умови договору купівлі-продажу були виконані. Позивачка сплатила відповідачу за вказане в договорі майно оговорену в договорі суму - 4 000,00 грн.. Суд першої інстанції керувався при цьому ст. ст. 220, 655, 657 ЦК України (а. с. 27 зворотна сторона).

Колегія суддів вважає, що погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, цих висновків суд першої інстанції дійшов при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Такими, що не відповідають обставинам справи є висновки суду першої інстанції щодо укладення договору, можливість визнання його дійсним.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Наявний у справі договір купівлі-продажу від 13.06.03 р. (а. с. 4, 39) підписаний тільки орендним підприємством «Татарбунарагрошляхбуд». У судовому засіданні апеляційний суд оглянув наявний в паспорті позивачки підпис. Пояснити, чому на договорі купівлі-продажу відсутній підпис позивачки остання не змогла.

Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу (а. с. 4) та акту-прийому передачі від 08.08.03 р. (а. с. 5) складське приміщення продано за 4 000,00 грн. Разом з тим, в позові ціна позову вказана у розмірі - 32 349 грн. Така вартість складського приміщення вказана і в довідці Татарбунарського РБТІ та РОН від 31.08.09 р.. Таким чином, не можна дійти висновки що сторони досягли домовленостей щодо такої істотної умови договору купівлі-продажу як ціна.

Між сторонами по справі склалися правовідносини щодо купівлі-продажу нерухомого майна.

За правилами, передбаченими ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому випадку наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Умовами договору купівлі-продажу покупець за власний рахунок повинен провести нотаріальне посвідчення договору (п. 4.2). Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п. 5).

Матеріали справи не містять жодного доказу щодо звернення позивачки до відповідача з вимогою нотаріального оформлення договору, ухилення останнього від нотаріального оформлення договору.

Відповідно до довідки орендного підприємства «Татарбунарагрошляхбуд» (а. с. 8) останнє є власником складу. Разом з тим, відповідно до довідки Татарбунарського РБТІ та РОН від 02.07.12 р. (а. с. 36) спірне складське приміщення не було зареєстровано за орендним підприємством.

За вищевказаних обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість визнання договору купівлі-продажу складського приміщення від 13.06.03 р. дійсним не відповідає обставинам справи. Порушивши вищевказані норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до орендного підприємства «Татарбунарагрошляхбуд» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на складське приміщення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу арбітражного керуючого - ліквідатора Дарієнка Віктора Дмитровича - задовольнити.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 серпня 2010 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до орендного підприємства «Татарбунарагрошляхбуд» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на складське приміщення - повністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: Л. А. Гірняк

М. В. Процик