Номер провадження № 22-ц/785/6514/13

Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2013 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі:

головуючого - Суворова В.О.

суддів - Черевко П.М.

- Артеменко І.А.

при секретарі -Орловій С.І.

за участю: ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя ,-

встановила:

30 січня 2011 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який уточнив 30 квітня та в травні 2013 р.(а.с.95,98-99). Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що сторони втратили почуття поваги та порозуміння, припинили шлюбні відносини , у зв'язку з чим просить розірвати шлюб.

Під час шлюбу було придбане наступне майно :

- земельна ділянка площею 0,10 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

- будівельні матеріали у вигляді незавершеного будівництвом житлового будинку , ступінь готовності якого складає 69%, які розташовані на земельній ділянці площею 0 ,100 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

- нежитлове приміщення №11, загальною площею 72,7 кв. м. та основною площею 52,1 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2

- транспортний засіб марки «RENAULT 9-ї моделі», 1988 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5, згідно Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_2, видане МРЕВ №2 УДАІ ГУМВС України в Одеській області від 22.03.2002 року, вартістю 11 170 грн.

Позивач просить провести поділ майна, виділивши йому та відповідачці майно у рівних частках .

Відповідачка позов визнала частково, заперечуючи проти поділу майна, оскільки земельна ділянка знаходиться в іпотеці у банку, будинок не зданий до експлуатації, нежитлове приміщення є її особистим майном, яке вона придбала як підприємець.

Рішенням суду першої інстанції від 25 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , зареєстрований у Відділі РАЦС Суворовської райдержадміністрації за № 800 від 19 вересня 1998 року - розірваний.

Виділено ОСОБА_5 у приватну власність 1/2 частину земельної ділянки , площею 010 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю - 828 000 грн.

Виділено ОСОБА_5 у приватну власність 1\2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 72,7 кв.м та основною площею 52,1 кв.м. , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартістю - 383 800 грн.

Виділено ОСОБА_5 у приватну власність 1\2 частину транспортного засобу марки «RENAULT 9-ї моделі», 1988 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 11 170 грн.

Виділено ОСОБА_3 у приватну власність 1/2 частину земельної ділянки площею, 010 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю - 828 000 грн.

Виділено ОСОБА_3 у приватну власність 1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 72,7 кв.м та основною площею 52,1 кв.м. , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, вартістю- 383 800 грн.

Виділено у приватну власність ОСОБА_3 1/2 частину транспортного засобу марки «RENAULT 9-ї моделі», 1988 р.в., реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 11 170 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 229 грн.40 к.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права в частині визнання спільним сумісним майном та розподілу нежитлового приміщення №11, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог, що стосується вказаного майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції, зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, в частині відмови в задоволенні позивних вимог щодо визнання права власності на 1\2 частину недобудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та ухвалення нового рішення в зазначеній частині про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволення позову виходив з того, що земельна ділянка, нежитлове приміщення та автомобіль є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу між сторонами в рівних частках. Будинок сторонами був побудований самочинно, будівельні матеріали не можуть бути річчю, яка підлягає поділу, оскільки не можуть бути відокремлені від побудованого будинку.

Але з вказаним висновком суду судова колегія погоджується частково з наступних підстав.

Судовою колегією встановлено, що 19 вересня 1998 року між сторонами був укладений шлюб , який зареєстровано у Відділі РАЦС Суворовської райдержадміністрації за № 800 від 19 вересня 1998 року.

19 лютого 2004 року відповідачка зареєстрована як суб'єкт господарювання. Вид діяльності - надання послуг перукарнями та салонами краси, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Судова колегія звертає увагу, що позивачка з 1987 р. за фахом - перукар . Позивачка є платником єдиного податку, який систематично сплачує з початку своєї господарської діяльності (а.с.43,46).

26 жовтня 2007 року відповідачкою, з метою здійснення господарської діяльності, був укладений договір про пайову участь у будівництві, з додатками від 26 грудня 2008 року, нежитлового приміщення АДРЕСА_2 м. Одеси. Відповідно вказаного договору та акту прийому - передачі майна від 10 листопада 2010 року відповідачка отримала Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення № 11 від 12 вересня 2011 року, яке належним чином було зареєстровано у КП «Одеське МБТтаРОН» (а.с.7-8). В зазначеному приміщенні відповідачка облаштувала перукарню, яку використовує для здійснення підприємницької діяльності, де і працює перукарем. Відповідачка як СПД уклала договір на надання послуг в галузі водопостачання, водовідведення та енергопостачання. З фото таблиці убачається, що спірне приміщення використовується як парикмахерська.

Пленум Верховного Суду України в п. 29 Постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснив, що відповідно до положень статей 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що на дане майно не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Ухвалюючи рішення, районний суд всупереч вимогам ст. ст. 212, 214 ЦПК України не звернув уваги на пояснення відповідачки про те, що вона купувала дане приміщення, як фізична особа-підприємець, є підприємцем та платником єдиного податку, використовувала та використовує нежитлове приміщення в своїй підприємницькій діяльності, яке облаштоване для цього і помилково дійшов висновку про належність спірного майна подружжю та його поділ за правилами глави 8 СК України.

Враховуючи вищевикладене, судове рішення в зазначеній частині не можна визнати законним й обґрунтованим, тому воно як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню в частині визнання за позивачем права власності на ? частку нежитлового приміщення АДРЕСА_2 м. Одеси, із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

24 грудня 2007 року відповідачка уклала іпотечній договір з АКІБ «УкрСиббанк», відповідно до умов якого спірна земельна ділянка виступила предметом іпотеки в якості забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору від 24 грудня 2007 року (а.с.19). Відповідачка укладаючи кредитний договір мала на меті придбати земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з метою будівництва житлового будинку на потреби сім'ї. Вказане підтверджується тим , що сторонами був побудований будинок на 69 % готовності.

Позивачка знаходячись в шлюбі відповідно до договору купівлі-продажу придбала земельну ділянка площею 0,10 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції розглядаючи справу визнав вказану земельну ділянку спільним сумісним майном подружжя та виділив позивачу у власністю ? частину земельної ділянки. Відповідачка вказує, що рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що вказане майно знаходиться під забороною відчуження згідно договору іпотеки.

Проте з вказаним доводом неможливо погодитися з наступних підстав. Положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися квартирою без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку неможливо поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності за позивачем, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

Крім того, судова колегія враховує, що згідно із ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям у кредит, є спільною власністю чоловіка та дружини. Також ст. 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Також судом не застосовано положення ст. 65 СК України, згідно з якою договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Це означає, що дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Таким чином, у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними. Договір поруки не стосується спільного сумісного майна подружжя і не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за цим договором. Іпотека, це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У зв'язку з викладеним судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга в зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Позивач при поданні позову зазначив, що під час шлюбу сторонами були придбані будівельні матеріали, з яких було збудовано незавершений будівництвом житловий будинок, ступінь готовності якого складає 69% , який розташований на земельній ділянці площею 0 ,100 га , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вважає , що вказані будівельні матеріали є спільним сумісним майном подружжя, яке підлягає поділу шляхом визнання за ним права власності на ? частину.

Судова колегія звертає увагу, що відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження від 10 червня 2013 року на зазначеній земельній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництвом житлового будинку , ступінь готовності якого складає 69%.

Судовою колегією встановлено, що вказане будівництво велося сторонами під час знаходження у шлюбних відносинах. Тому судова колегія приходить до висновку, що будівельні матеріали, з яких побудований незавершений будівництвом будинок, є спільним сумісним майном сторін.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що дане будівництво проводилось самочинно, без належного дозволу компетентних установ. Таким чином, судовою колегією з урахуванням ст. 376 ч.1 ЦК України встановлено, що спірне майно є самочинно збудованим будинком, ступінь готовності якого складає 69%.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 вказаної норми передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" роз'яснив, що суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Судова колегія вважає доведеним факт, що сторони під час шлюбу побудували незакінчений будівництвом будинок, у зв'язку з чим позивач є власником ? частини будівельних матеріалів в відповідності до ст. 331 ч.3 ЦК України. У зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що вказані позивні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення в частині відмови в позові про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів незавершеного будівництвом житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та задовольняючи позов про визнання права власності за позивачем на ? частину нежитлового приміщення №11 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права , що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в зазначеній частині з ухваленням нового рішення з вказаних підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п. 1,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання за ОСОБА_5 права власності на ? частину незавершеного будівництвом житлового будинку, ступінь готовності якого складає 69% , який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та в частині задоволення позову ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на ? частину нежитлового приміщення №11, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2-скасувати.

В скасованій частині ухвалити нове рішення, яким визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 право власності по ? частині на будівельні матеріали, використані для будівництва незавершеного будівництвом житлового будинку , ступінь готовності якого складає 69% , який розташований за адресою: АДРЕСА_1,

В задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частину нежитлового приміщення №11 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.

В решті рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 червня 2013 року - залишити без змін .

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

П.М. Черевко

І.А. Артеменко