Номер провадження № 22-ц/785/5854/13
Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.
Доповідач Варикаша О. Д.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді - Варикаші О.Д.
суддів - Бабія А.П.
- Ступакова О.А.
при секретарі - Горновій А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.05.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акту про право приватної власності на земельну ділянку недійсним, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання її повернути самовільно зайняту земельну ділянку, не чинити перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, постановлення рішення про викуп садового будинку,-
встановила:
ОСОБА_4 звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 2-3), в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, яку вона придбала 14.08.2001 року на прилюдних торгах, визнати державний акт серії ОД виданий 25.10.1996 року ОСОБА_3 недійсним, зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй у будь-якій спосіб перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.
Свої позовні вимоги ОСОБА_4, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що в зв'язку з невиконанням боргових зобов'язань перед нею та громадянином ОСОБА_5 по договорам займу, на підставі виконавчого напису та рішення суду, виконавцями ДВС Овідіопольського РУЮ було заведено виконавче провадження і звернуте стягнення на заставлене майно у вигляді садового будинку та земельної ділянки, що розташовані у АДРЕСА_1. Після експертної оцінки садового будинку та земельної ділянки проведеної в межах виконавчого провадження, державними виконавцями були здійснені публічні торги лоту який складався з: садового будинку та земельної ділянки, про що населення було проінформовано через газету «Наддністрянська правда» з вказівкою про дані склад лоту, об'єкту торгів, ціни і таке інше. Їй, як переможцю аукціону, який проводився двічі, приватний нотаріус 27.08.2001 року видала свідоцтво про право власності на садовий будинок. Отже, позивачка вважала, що разом з садовим будинком продавалася і земельна ділянка. Крім того, вона вважала, що відповідно до ст. 30 ЗК України (в редакції 1992 року), при переході права власності на будівлі та споруди разом з цими об'єктами до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку. Одночасно позивачка вказала, що за даними районного архіву рішення про надання сільською радою ОСОБА_3 спірної земельної ділянки не приймалося, а підпис начальника відділу земельних ресурсів Овідіопольської РДА ОСОБА_10 на державному акті на право власності на земельну ділянку підроблений. За таких підстав, вона вважала, що наявність у ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за вказаною адресою перешкоджає їй, як власниці земельної ділянки, в повній мірі реалізувати права власника щодо земельної ділянки, а тому він підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
ОСОБА_3 подала вищевказану зустрічну позовну заяву (а. с. 20-23), в якій просила зобов'язати ОСОБА_4 не чинити їй перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, повернути їй самовільно зайняту зазначену спірну земельну ділянку, шляхом знесення побудованих нею самочинно басейну, гаражу та літньої кухні за рахунок ОСОБА_4, постановити рішення про викуп садового будинку, що належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на садовий будинок, виданого виконавчим комітетом Новодолинської сільської Ради на підставі рішення № 12 від 16.08.2001 року, нею - ОСОБА_3 - власником земельної ділянки, на якій розміщений цей садовий будинок та застосувати строки позовної давності до позовних вимог ОСОБА_4, в позові ОСОБА_4 до неї відмовити в повному обсязі.
Свої позовні вимоги ОСОБА_3, як зазначено в рішенні суду, обґрунтовувала тим, що у порядку виконавчого провадження на прилюдних торгах був проданий лише належний їй садовий будинок. Оцінка лоту провадилася з понижуючим коефіцієнтом, так як експертом не було взято до уваги наявність її права власності на цю земельну ділянку. При цьому, земельна ділянка на прилюдних торгах не продавалася, а тому вона, відповідно до державного акту на право приватної власності до наступного часу належить їй. Місцева Рада, рішення щодо вилучення у неї земельної ділянки, не приймала, а тому надання ОСОБА_4 спірної ділянки відбулось всупереч діючому у 2001 році земельному законодавству. Так як державний акт на право приватної ОСОБА_4 власності на спірну земельну ділянку рішенням апеляційного суду Одеської області від 10.04.2012 року був визнаний недійсним, то відповідно до наявного у неї державного акту за нею збереглося право власності на спірну земельну ділянку. За цих обставин, вона вважала, що ОСОБА_4 безпідставно володіє її земельною ділянкою, самовільно її захопила, а тому повинна повернути та не чинити їй перешкод у користуванні цією земельною ділянкою.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, позивачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали та додали, що ОСОБА_3, при укладанні в 1999 році з громадянином ОСОБА_5 договору займу та застави, скрила перед нотаріусом факт існування у неї державного акту на право приватної власності на спірну земельну ділянку, а тому у цих договорах нотаріус вказувала, що садовий будинок знаходився на землях державного земельного фонду. Але ця обставина не впливає на перехід права власності на земельну ділянку до позивачки, так як за діючим на той час законодавством, при переході права власності на будинок переходило і право власності до нового власника на земельну ділянку в тих же межах і розмірах, що знаходились і у старого власника. Про існування наявності у ОСОБА_3 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_4 дізналася лише після звернення ОСОБА_3 у 2011 році до суду, до 10.04.2012 року (дата прийняття апеляційним судом рішення, яким державний акт ОСОБА_4 був визнаний недійсним) право власності ОСОБА_4 було підтверджено державним актом на право приватної власності на земельну ділянку, а тому до цих правовідносин не може бути застосована позовна давність, так як державний акт ОСОБА_3 став перешкодою лише після визнання судом недійсності державного акту ОСОБА_4. Також, позивачка та її представник вважали, що наявність рішення апеляційного суду Одеської області від 10.04.2012 року, згідно якого державний акт на право приватної власності на земельну ділянку виданий позивачці був визнаний недійсним, не впливає на втрату нею права власності на земельну ділянку. Цю тезу вони обґрунтували тим, що до правовідносин, які виникли відносно спірної земельної ділянки треба застосовувати законодавство, яким передбачався перехід права власності в зв'язку з відчуженням майна (земельних ділянок) за цивільно-правовими угодами і до цих відносин неможливо застосовувати законодавство, яким регулюється надання земельних ділянок в порядку їх приватизації. Апеляційний суд Одеської області розглядав дійсність державного акту ОСОБА_4 на відповідність дотримання законодавства встановленого щодо отримання земельних ділянок в порядку приватизації і вказав, що розгляд питання переходу права власності на земельну ділянку відповідно до ст. 30 ЗК України (в редакції 1992 року) не був предметом судового розгляду. За таких підстав, позивачка вважала, що до правовідносин які виникли відносно спірної земельної ділянки треба застосовувати законодавство, яким передбачався перехід права власності в зв'язку з відчуженням майна і земельних ділянок за цивільно-правовими угодами про що прямо вказує апеляційний суд.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 з позовом ОСОБА_4 не погодилася, на своїх позовних вимогах наполягала та просила суд в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі за тих підстав, що були вказані нею у зустрічній позовній заяві. При цьому, вона додала, що виконкомом Сухолиманської сільської ради 18.07.1994 року приймалося рішення № 103 про надання їй у власність земельної ділянки по вказаній адресі, так як за цим рішенням земельна ділянка була надана у власність не тільки їй, але й ще великій кількості громадян - членів СОГ «Лебідь».
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.05.2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт серії ОД на право приватної власності на землю, а саме на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого 25.10.1996 року на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 609. Визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1. В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 зобов'язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_4 у будь-який спосіб у користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.05.2013 року, в якій просить рішення суду від 29.05.2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, позов ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що з оскаржуваним рішенням суду вона не згодна, вважає це рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, вимог Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основних свобод, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
ОСОБА_4 рішення суду не оскаржується.
В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу, ОСОБА_4 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, в частині визнання недійсним державного акту серії ОД на право приватної власності на землю, а саме на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого 25.10.1996 року на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 609 та, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, з наступних підстав. При цьому, судова колегія не робить висновків стосовно неоскаржуваної частини рішення суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що з договору позики укладеного 25.10.1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а. с. 5) вбачається, що ОСОБА_3 взяла у ОСОБА_5 в борг 22 800 грн. У цей же день в якості забезпечення виконання договору позики вони уклали нотаріально-посвідчений договір застави (а. с. 4), згідно якого ОСОБА_3 передала під заставу належний їй садовий будинок, що складався в цілому з одного кам'яного садового будинку під літ. «А,а,А1» загальною площею 336,8 м2. з надвірними спорудами: літня кухня під літ «Б», спорудження під №1-6, І та, який розташований на присадибній ділянці державного фонду площею 5 900 м2. Згідно виконавчого напису нотаріуса від 02.06.2000 року приватний нотаріус запропонував звернути заборгованість за договором позики на вказаний садовий будинок, що розташований на земельній ділянці державного фонду. Належність земельної ділянки по вказаній адресі до державного фонду вказана і у свідоцтві нотаріуса від 27.08.2001 року, яким посвідчено право власності ОСОБА_4 на майно, що було придбане на прилюдних торгах. Крім того, відносно майна ОСОБА_3 було відкрите виконавче провадження на виконання рішення суду щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми не поверненого боргу.
У той же час, з інформаційного повідомлення оприлюдненого у газеті «Наддністрянська правда» (а. с. 132); інформаційної картки (а. с. 133) вбачаться, що до відома населення була доведена інформація, що 14.08.2001 року об 11 годині відбудеться аукціон з реалізації закладеного майна (прилюдні торги) і лот складався з земельної ділянки площею 5 900 м2. з розташованим на ній комплексом будівель. Отже, суд дійшов до однозначного висновку, що: на прилюдні торги був виставлений лот, який складався з земельної ділянки та будівель розташованих на неї. Саме такий лот і у такому складі придбала ОСОБА_4 Крім того, суд вважав, що за наявності у ОСОБА_3 державного акту на право приватної власності, остання навмисно скрила цей факт перед нотаріусом, а потім і від державних виконавців, в зв'язку з чим нотаріус у виданих нею документах вказала, що садовий будинок розташований на земельній ділянці 5 900 м2. державного земельного фонду.
Позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_3 вказується, що відповідно до рішення апеляційного суду Одеської області від 10.04.2012 року державний акт ОСОБА_4 на земельну ділянку скасовано, а тому вона є власником спірної ділянки. Однак, суд до уваги ці зауваження не взяв в зв'язку з тим що: предметом розгляду цивільної справи, за якою було прийняте вказане рішення було визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку виданого на ім'я ОСОБА_4; процедуру отримання ОСОБА_4 державного акту суд розглядав з точки зору відповідності процесу встановленого для приватизації земельної ділянки; перехід права власності на ділянку у порядку передбаченого примусових торгів судом не розглядався і це не було предметом судового дослідження, про що було прямо вказано у рішенні апеляційного суду.
Отже, суд вважав, що до правовідносин, які виникли між сторонами відносно земельної ділянки слід застосовувати законодавство, яким передбачався перехід права власності в зв'язку з відчуженням майна і земельних ділянок за цивільно-правовими угодами до яких відносяться і примусові торги.
За цих же обставин, суд вважав, що у суду не має підстав перевіряти дійсність державного акту виданого ОСОБА_3 на відповідність законодавству, яким регулювалась приватизація земельних ділянок у 1999 році, так як у будь-якому випадку право власності на земельну ділянку набував покупець разом з набуттям права власності на нерухомість, що на ній знаходилася, а тому вважав таке дослідження передчасним та непотрібним.
З наданих ОСОБА_4 документів, а саме: повідомлення ОФ ДСП «Укрспецюст» № 469 від 31.07.2001 року (а. с. 274); інформаційного повідомлення оприлюдненого у газеті «Наддністрянська правда» (а. с. 132); інформаційної картки (а. с. 133); протоколу № 1 від 14.08.2001 року про проведення аукціону (а. с. 134); акту від 15.08.2001 року про визнання торгів такими, що відбулися (а. с. 136); квитанціями про оплату купленого майна (а. с. 137); довідки від 27.08.2001 року про учасників торгів (а. с. 135), нотаріально посвідченого свідоцтва про право власності на будинок від 27.08.2001 року вбачається, що в рамках виконавчого провадження, Одеською філією Державного спеціалізованого підприємства «Укрспецюст» 14.08.2001 року проводилися прилюдні торги майна, що належало громадянці ОСОБА_3
На примусовий продаж, в зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 боргових зобов'язань, було виставлено її майно у вигляді садового будинку та земельної ділянки площею 5 900 м2. (0,059 га), за вищевказаною адресою. Лот складався з земельної ділянки площею 5 900 м2 та садового будинку. За наслідками проведення аукціону, торги виграла ОСОБА_4 Згідно ст. 30 ЗК, в редакції 1992 року, що діяла на момент здійснення прилюдних торгів, при переході права власності на будівлі та споруди, разом з цими об'єктами до наступного набувача переходило і право власності на земельну ділянку. Таким чином, судом встановлено, що земельна ділянка була куплена ОСОБА_4 на прилюдних примусових торгах.
Факт придбання садового будинку та земельної ділянки на прилюдних торгах в рамках виконавчого провадження і правомірність придбання ОСОБА_4 земельної ділянки та садового будинку, підтверджена рішенням Овідіопольського районного суду від 23.09.2009 року (справа № 2-37/2009р.) та ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.12.2010 року, що набрали законної сили. Факт продажу садового будинку на примусових торгах не заперечується і самою ОСОБА_3, але нею не визнається факт продажу земельної ділянки.
З цією думкою ОСОБА_3 суд не може погодитися, так як вона не узгоджується з діючим на той час законодавством.
Так, ст. 30 ЗК України (в ред.1992 року) було встановлено що при переході права власності на будівлю і споруду від відчужувача до набувача переходить належне йому право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди у розмірах встановлених законодавством та без зміни цільового призначення.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у п. п. ґ) п. 18 дані роз'яснення, що: при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або користування земельною ділянкою на якійй розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалося у договорі відчуження.
ОСОБА_4 придбала садовий будинок і ділянку за цивільно-правовою угодою, а тому на законних підставах стала власницею спірного будинку та ділянки розташованої під ним.
Таким чином, суд першої інстанції вважав, що само по собі визнання недійсним державного акту виданого ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку не відміняє права власності на земельну ділянку, так як право власності нею було набуте в порядку ст. 30 ЗК, а не в порядку приватизації земельної ділянки.
Згідно діючого на той час Закону України «Про виконавче провадження» (в ред.1999 року.) державний виконавець, разом із зверненням стягнення на нерухоме майно, звертав також стягнення і на прилеглу земельну ділянку. З постанови держвиконавця від 27.02.2001 року про призначення експертизи, «Отчета об экспертной оценке комплекса строений расположенных по адресу АДРЕСА_1» здійсненої експертом ОСОБА_9, який в рамках виконавчого провадження проводив експертну оцінку спірних садового будинку та земельної ділянки (а. с. 138-154), постанови про порушення 29.03.2004 року відносно нього кримінальної справи № 051200400022 (а. с. 155), постанови про призначення експертизи в межах цієї кримінальної справи (а. с. 157), з постанови слідчого про накладення 26.05.2004 року арешту на спірний будинок вбачається (а. с. 156), що перед примусовими торгами державними виконавцями була проведена експертна оцінка як садового будинку так і земельної ділянки. Таким чином, на торги був виставлений садовий будинок вартість якого розраховувалася разом з вартістю земельної ділянки. У будь-якому випадку остаточну вартість лоту визначав державний виконавець і ця вартість була вище ніж та, що вказав експерт. ОСОБА_3, як стороні виконавчого провадження було надано право у 10-денний термін оскаржити вартість нерухомості, яка була визначена державним виконавцем для проведення у вересні 2001 року примусових торгів у разі її незгоди (ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження). Цим правом ОСОБА_3 у встановлені законодавством терміни не скористалася, а тому суд не взяв до уваги її твердження, що земельна ділянка не оцінювалася і нерухомість продавалася без врахування вартості земельної ділянки.
Суд врахував те, що у серпні 2001 року ОСОБА_3 зверталася до Овідіопольського районного суду із скаргами про оскарження дій державного виконавця; визнання прилюдних торгів недійсними, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та акту передачі будинку. Ухвалою Овідіопольского районного суду від 30.08.2001 року скарга ОСОБА_3 була залишена без руху і їй був наданий термін для усунення недоліків (а. с. 191). Так як ОСОБА_3 недоліки не усунула і не сплатила державне мито, ухвалою Овідіопольского районного суду від 10.09.2001 року скарга ОСОБА_3 була залишена без розгляду та повернута скаржниці (а. с. 192). У подальшому ОСОБА_3 ніяких дій щодо оскарження примусових торгів не здійснювала, а тому суд вважав, що ОСОБА_3 погодилася з проведеними прилюдними торгами і не вбачив підстав для ревізії у 2013 році наслідків торгів що відбулися у 2001 році.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа дізналася про порушення свого права. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлена у 3 роки. Такий же строк позовної давності був передбачений і ЦК, в редакції 1963 року. Таким чином, про своє, як вважає ОСОБА_3, порушене право відносно земельної ділянки вона знала з серпня - вересня 2001.
Згідно ч. 2 ст. 145 ЦК України (в ред.1963 року), ч. 2 ст. 388 ЦК (в ред. 2003 року) витребування майна від особи яка набула його на публічних торгах, проведених у встановленому порядку для виконання судових рішень - не допускається.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування земельною ділянкою навіть і не пов'язаних із позбавленням володіння.
За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 та відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Проте, судова колегія не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4, в частині визнання недійсним державного акту серії ОД на право приватної власності на спірну земельну ділянку, виданого 25.10.1996 року на ім'я ОСОБА_3 та визнавши право власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, дійшов до таких висновків з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в цій частині.
Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Сухолиманської сільської Ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області № 103 від 18.07.1994 року (а. с. 41-42) та право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку посвідчено державним актом, виданим 25.10.1996 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 609 (а. с. 14, 39, 209), що встановлено і рішенням апеляційного суду Одеської області від 10.04.2012 року (а. с. 28-32) та не підлягає доказуванню відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
Тому доводи позивачки ОСОБА_4 стосовно того, що цей акт сфальсифікований і у встановленому законом порядку ОСОБА_3 не видавався спростовуються матеріалами справи та не підтверджуються доказами по справі, а відповідь керівника архівного відділу райдержадміністрації № 19 від 23.02.2012 року, що рішення на підставі якого було видано державний акт ОСОБА_3 за № 103 від 18.07.1994 року в книзі протоколів засідань та рішень виконкому Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.01.1994 року по 15.12.1994 року немає (а. с. 13), на яку посилається позивачка ОСОБА_4, не підтверджує її доводів, враховуючи наявність копії зазначеного рішення в матеріалах справи та встановлених обставин в рішенні апеляційного суду Одеської області від 10.04.2012 року. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що вказане рішення виконкому Сухолиманської сільської Ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області № 103 від 18.07.1994 року на підставі якого видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на спірну земельну ділянку визнано незаконним та скасовано. Позивачкою зазначене рішення не оскаржується.
Не може бути підставою для визнання недійсним спірного державного акту на землю і набуття права власності позивачкою на будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці, право на яку посвідчується вказаним актом, оскільки спірний державний акт було видано відповідачці в 1996 році (а. с. 14, 39, 209), а позивачка набула права власності на будинок в 2001 році (а. с. 7), докази, які б підтверджували недійсність спірного державного акту на землю на час його видачі, в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, відсутні підстави для визнання спірного державного акту, який посвідчує право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку недійсним з підстав, яких просила позивачка ОСОБА_4 в позовній заяві (а. с. 2-3), а в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4 необхідно відмовити.
Також в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, свідоцтвом приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області від 27.08.2001 року (а. с. 7), що ОСОБА_4 набула права власності на будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці, придбавши його на публічних торгах з реалізації заставленого майна та, який раніше належав ОСОБА_3
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 30 ЗК України, в редакції 1992 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди; право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Тобто, відповідно до ст. 30 ЗК України, в редакції 1992 року, чинним на час виникнення спірних правовідносин, до позивачки ОСОБА_4 перейшло і право власності на спірну земельну ділянку, в зв'язку із переходом права власності на будинок, який знаходиться на спірній земельній ділянці, на що вказує і позивачка в обґрунтування свої позовних вимог в позовній заяві. Проте, позивачка ОСОБА_4 не оформила в установленому законом порядку своє право власності на спірну земельну ділянку.
Згідно з ЗК України чинним на час виникнення спірних правовідносин (ч. 5 ст. 30) та ЗК України чинним на даний час (ст. 126) передбачено позасудовий порядок оформлення права власності на спірну земельну ділянку відповідними органами, а вразі відмови в оформленні права власності та виникнення спору в зв'язку з цим, спір може бути вирішено в судовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами стосовно оформлення права власності на спірну земельну ділянку відсутній, оскільки оформлення права власності відноситься до повноважень відповідних органів (ст. 30 ЗК України, в редакції 1992 року, ст. 126 ЗК України чинного на теперішній час), а позовні вимоги щодо визнання права власності за позивачкою на спірну земельну ділянку, яке перейшло до неї на підставі ст. 30 ЗК України, в редакції 1992 року, є передчасними, оскільки відповідно до матеріалів справи позивачка не ставила питання про оформлення права власності на спірну земельну ділянку згідно вищезазначених норм закону.
За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивачки стосовно визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку, тому в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4 необхідно відмовити.
Таким чином, судова колегія, враховуючи викладене, частково погоджується з доводами апеляційної скарги, в частині визнання спірного державного акту на право приватної власності на землю недійсним та, в частині визнання за позивачкою права власності на спірну земельну ділянку.
З висновками суду першої інстанції, в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 судова колегія погоджується, враховуючи вищенаведене та доводи, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала свої позовні вимоги.
Разом з тим, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно строків позовної давності, які на думку відповідачки, позивачка пропустила.
Оскільки, рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4, скасовано та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено по суті, а тому доводи з приводу позовної давності не мають в даному випадку правового значення.
Інші доводи апеляційної скарги, судова колегія також не приймає до уваги, враховуючи мотиви, з яких судова колегія скасувала рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4, і з яких ОСОБА_4 було відмовлено в задоволенні позовних вимог та, оскільки вони не спростовують висновки суду першої інстанції, з якими погодилася судова колегія.
ОСОБА_4 рішення суду, в частині відмови в задоволенні її позовних вимог, не оскаржує.
Таким чином, на підставі наведеного, судова колегія, не роблячи висновків стосовно неоскаржуваної частини рішення суду (в частині відмови позивачці ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог), частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.05.2013 року необхідно скасувати, в частині визнання недійсним державного акту серії ОД на право приватної власності на землю, а саме на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого 25.10.1996 року на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 609 та, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, ухваливши нове рішення, в цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4 В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 29.05.2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, визнання державного акту про право приватної власності на земельну ділянку недійсним, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зобов'язання її повернути самовільно зайняту земельну ділянку, не чинити перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, постановлення рішення про викуп садового будинку, скасувати, в частині визнання недійсним державного акту серії ОД на право приватної власності на землю, а саме на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого 25.10.1996 року на ім'я ОСОБА_3 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 609 та, в частині визнання за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку АДРЕСА_1.
Ухвалити нове рішення, в цій частині, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша
А.П. Бабій
О.А. Ступаков