Справа № 459/806/13 Головуючий у 1 інстанції: Грабовський В.В.
Провадження № 22-ц/783/6094/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,
секретаря Мариняк О.І.,
з участю представника апелянта ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Червонограді про стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов"язків внаслідок професійного захворювання,-
встановила:
Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду позов задоволено частково, стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді в користь ОСОБА_3 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров»я при виконанні трудових обов»язків внаслідок професійного захворювання.
Рішення суду оскаржив ВВДФССНВВ в м. Червонограді.
Представник відповідача ВВДФССНВВ в м. Червонограді в апеляційній скарзі покликається на те, що позивач взагалі не звертався у Фонд щодо призначення виплат по моральній шкоді, відповідно, відсутній як такий спір про право. Крім цього, позивачем пропущено тримісячний строк звернення з позовом до суду, який встановлений ст. 233 КЗпП України. З 2007 року норми ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні», згідно з якими відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, покладалося на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, втратили чинність. На думку апелянта, судом безпідставно відхилено клопотання представника відповідача про зобов"язання позивача надати відповідний висновок медичних органів про факт заподіяння моральних страждань та про тяжкість таких. Крім цього, суд при ухваленні рішення не врахував, що з 01.01.2008 року припинено відшкодування Фондом моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку.
Просить рішення Червоноградського міського суду від 25.06.2013 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Після ухвалення рішення судом першої інстанції та до розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1.
Згідно із ч. 2 ст. 310 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до ст. 1219 ЦК України особисті немайнові права та право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров"я, не входять до складу спадщини, відповідно, такі правовідносини не допускають правонаступництва.
Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши доводи представника відповідача на підтримання апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно із записами трудової книжки, позивач з 25.06.1973 р. по 11.05.1976 року та з 07.08.1978 року по 17.04.2001 року працював в підземних умовах на Шахті № З «Великомостівська» Західно-Українського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Укрзахідвугілля", виконував роботи підземного путівого та підземного кріпильника.
Наказом № 33-к від 20.04.2001 р. він звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за ініціативою робітника (а.с. 5-6, копія трудової книжки).
Відповідно до довідки МСЕК від 11.12.2003 року серії ЛВА-2 № 008233 ОСОБА_3 встановлено 25% втрати працездатності безтерміново.
У зв'язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці та у зв"язку із ушкодженням здоров"я позивач був змушений звертатися за медичною допомогою, зокрема, знаходився на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні Соснівської міської лікарні з 10.02.2004 по 23.02.2004 року (а.с. 21).
З наведених підстав, позивач ОСОБА_3, на думку суду першої інстанції, має право на відшкодування моральної шкоди за нормами ЗУ "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україіні".
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки такі відповідають вимогам законодавства.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у позивача ОСОБА_3 виникло 11.12.2003 року, коли висновком МСЕК йому вперше встановлено 25% втрати професійної працездатності.
На цей час діяли, як ч. 3 ст. 34 Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-ХІV «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», так і ст. 9 Закону України «Про охорону праці», згідно з якими відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до наведеного вище Закону № 1105-ХІV.
Це підтверджується також роз»ясненнями Конституційного Суду України, наданими у рішенні від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності».
Згідно із п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачено надання позивачу соціальних послуг і виплат, у тому числі відшкодування моральної шкоди при наявності факту її заподіяння потерпілому.
Встановлення Законом обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку та професійного захворювання.
Згідно із ч. 4 ст. 14 ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності», до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Відмова потерпілому у праві на отримання грошової компенсації за моральну шкоду від Фонду соціального страхування від нещасних випадків залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.
Таким чином, на підставі аналізу наявних у справі доказів суд прийшов до вірного висновку, що відшкодувати моральну шкоду позивачу ОСОБА_3 повинно Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Червонограді Львівської області, оскільки шкода спричинена внаслідок професійного захворювання.
В свою чергу, безпідставним є твердження представника відповідача про те, що Законом України № 107-VІ від 28.12.2007 року п. 3 розділу ХІ ЗУ «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» доповнено абзацом, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 01.01.2008 року, оскільки вказані зміни визнано неконституційними згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Як визначено п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в ред. 2004 року, правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України.
Оскільки право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у позивача ОСОБА_3 виникло 11.12.2003 року, передбачений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року трирічний строк позовної давності для вимог про відшкодування моральної шкоди, не сплинув до набрання чинності ЦК України 2004 року.
Згідно із п.3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію.
З аналізу наведених вище норм суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущено і правові підстави для застосування такого відсутні.
З наведених підстав, апеляційна скарга представника відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді підлягає відхиленню.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, представником апелянта не представлено.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для їх задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1. ст. 308, ч. 2 ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Червонограді - відхилити.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин