ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 року Справа № 142318/12/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15.04.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни,

встановив:

06.04.2011 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області (далі по тексту - управління), в якому просив зобов'язати управління нарахувати та виплатити підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.07.2007 року по 01.01.2011 року та продовжити нарахування таких виплат в подальшому із урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат.

Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 08.04.2011 року позовні вимоги за період з 01.07.2007 року по 05.10.2010 року залишені без розгляду відповідно до ст.99, 100 КАС України.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15.04.2011 року заявлений позов задоволено частково. Визнано протиправними дії управління, зобов'язано нарахувати і виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 06.10.2010 року по 06.04.2011 року з врахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постанову звернуто до негайного виконання.

Не погодившись із постановою суду, її оскаржив відповідач, який, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову по справі про відмову в позові.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що встановлений ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може використовуватися для обчислення надбавок або підвищень інших пенсій; приписами Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено проведення фінансування з Державного бюджету України, а не з коштів Пенсійного фонду України.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому колегія суддів відповідно до ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітей війни, а тому він має право на встановлене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) мав право на отримання підвищення виплачуваної йому пенсії за віком.

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за 2010, 2011 роки, апеляційний суд вважає, що такі підлягають задоволенню, так як Законами України "Про Державний бюджет на 2010 рік", "Про Державний бюджет на 2011 рік" дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей" не зупинено. Відповідно до Законів України "Про Державний бюджет на 2010 рік", "Про Державний бюджет на 2011 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2010, 2011 роки, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цими Законами, та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. Таким чином, відповідач у 2010, 2011 роках, повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачу в передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі за вказаний період, колегія суддів не вбачає.

У зв'язку з тим, що функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі вищезгаданого управління, а також виходячи з вимог п.15 Положення про Пенсійний фонду України, затв. постановою КМ України № 1261 від 24.10.2007р., відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни» доплат до пенсії як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно застосував вимоги ч.1 ст.100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Оскільки позивач звернувся до суду 06.04.2011 року та не навів жодних поважних причин пропуску ним строку звернення до суду суд першої інстанції правильно залишив без розгляду позовні вимоги за період з 01.07.2007 року по 05.10.2010 року.

Разом із тим, відповідно до ст.201 КАС України, підставою для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір суд першої інстанції по суті правильно вирішив справу, однак при цьому помилково допустив негайне виконання ухваленої постанови в цілому, хоча системний аналіз положень ч.1 та 2 ст.256 КАС України вказує на можливість негайного виконання судових рішень у справах цієї категорії виключно у межах суми стягнення за один місяць. Тому у цій частині оскаржувану постанову необхідно змінити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254, 256 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Косівському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15.04.2011 року в частині негайного виконання змінити, виклавши в такій редакції:.

"Допустити постанову суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць."

В іншій частині постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 15.04.2011 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.П.Іщук

Суддя І.М.Обрізко

Суддя Р.П.Сеник