Справа № 464/798/13 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/783/5511/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 32
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів - Бакус В.Я., Гірник Т.А.
секретаря Глинського О.А.
з участю представника позивача ОСОБА_2., представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 10 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2013 року позивач ОСОБА_6 звернулася в Сихівський районний суд м. Львова в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8. з позовною заявою до відповідача ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.08.2010 року на автодорозі Самбір-Мостиська, що в с. Рудня, Самбірського району, Львівської області відповідач ОСОБА_5 керуючи автомобілем "Фольксваген-Пасат В5", реєстраційний номер НОМЕР_1 вчинив наїзд на її чоловіка ОСОБА_9, який від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікувальному закладі. Просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь 30910 грн. понесених витрати на поховання чоловіка та спорудження для нього надгробного пам"ятника, 200000 грн. відшкодування їй та дітям моральної шкоди, 83712,94 грн. відшкодування шкоди за втрату годувальника за період з 10.08.2010 року по 31.12.2012 року, а також стягувати в її користь шкоду, завдану неповнолітнім дітям за втрату годувальника в сумі 2402,30 грн. щомісяця починаючи з 01.08.2012 року до досягнення дітьми вісімнадцяти років, або до досягнення 23 років у випадку навчання, стягувати в її користь шкоду, завдану за втратою годувальника в сумі 1201,15 грн. починаючи з 01.12.2012 року до досягнення дітьми чотирнадцяти років.
Рішенням суду позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5: в користь ОСОБА_6 витрати на поховання та спорудження надгробного пам"ятника в сумі 7860,00 грн.; в користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. 120000 грн. відшкодування моральної шкоди та 46078,04 грн. відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року; вирішено стягувати з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 шкоду, завдану малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8. втратою годувальника в сумі 1342,92 грн. щомісяця починаючи з 01.08.2012 року до досягнення дітьми повноліття, а також в користь ОСОБА_6 шкоду, завдану втратою годувальника в сумі 671,46 грн. починаючи з 01.08.2012 року до досягнення дітьми чотирнадцяти років. Одночасно з відповідача стягнуто в дохід держави 1739,38 грн. судових витрат.
Дане рішення оскаржив ОСОБА_5
Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове.
Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не з"ясував осбавини, які є істотними для правильної оцінки спірних правовідносин, а саме щодо умислу потерпілого на зподіяння собі шкоди, відсутності причинно-наслідкового зв"язку між діями відповідача та заподіяною шкодою, встановлення розміру середнього заробітку потерпілого.
На переконання ОСОБА_5 у випадку заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виникнення обов"язку відшкодувати шкоду пов"язане із наявністю складного юридичного факту, обов"язковим елементом якого є наявність безпосереднього причинового зв"язку між протиправними діями заподіювача шкоди і шкодою. Згідно висновку судово-автотехнічної експертизи № 1/363 від 10.08.2011 року, яка проводилася в межах розслідуваної кримінальної справи, дії водія ОСОБА_5 при варіантах №№1-3 не суперечили технічними вимогам п. 12.3 ПДР України, а при варіантах №№ 2-3 не відповідали технічним вимогам п. 12.2 ПДР України, але вказаний факт не знаходиться у причиновому зв"язку з настанням даної пригоди.
Крім цього, вважає що потребує перерахунку сума стягнень на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. за шкоду, завдану смертю потерпілого та втратою годувальника за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року, а також сума щомісячних стягнень на користь ОСОБА_6 за шкоду, завдану малолітнім дітям та їй особисто у зв"язку із втратою годувальника починаючи з 01.08.2012 року, оскільки суд помилково включив додаткову виплату 570,62 грн. (компенсацію за 41 календарний день невикористаної відпустки) згідно платежу за серпень 2010 року ТзОВ "Львівський монтажно-заготівельний завод".
Також, на думку апелянта, рішення суду про виплату моральної шкоди по 40000 грн. позивачці та 2 дітям кожному не враховує той факт, що ступінь страждань, втрати здоров"я та працездатності, не можуть бути однаковими у зрілої жінки та у дитини, яка на момент ДТП ще не народилася.
Крім цього, звернув увагу на те, що в порушення вимог ст. 1201 ЦК України суд першої інстанції стягнув в користь ОСОБА_6 витрати, які згідно товарного чеку понесені на придбання домовини, хреста, таблички, катифа, 4-х вінків на загальну суму 5360 грн. батьком покійного ОСОБА_10 та який не був стороною по справі.
Разом з тим, апелянт вважає, що в оскаржуваному рішенні відсутнє будь-яке обґрунтування щодо визначення моменту початку стягнення періодичних платежів саме з 01.08.212 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, а також заперечення цих доводів зі сторони представника позивачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повному обсязі.
Статтями 10 і 60 ЦК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до роз"яснень, які викладені у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України.
Судом встановлено, що 09.08.2010 року на автодорозі Самбір-Мостиська, що в с. Рудня, Самбірського району, Львівської області відповідач ОСОБА_5 керуючи автомобілем "Фольксваген-Пасат В5", реєстраційний номер НОМЕР_1 вчинив наїзд на її чоловіка позивачки ОСОБА_9, який від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікувальному закладі.
За фактом ДТП слідчим СВ Самбірського МВ ГУМВСУ у Львівській області 09.08.2010 року порушено кримінальну справу за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України.
За результатами розслідування 12.11.2012 року винесено постанову про закриття кримінальної справи у зв"язку із відсутністю в діях водія ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
16.11.2012 року прокуратурою Львівської області постанову про закриття кримінальної справи скасовано, матеріали скеровані у ВР ДТП СУ ГУМВС України у Львівській області для подальшого проведення досудового слідства.
Постановою ст. слідчого в ОВС ВР ДТП СУ ГУМВСУ у Львівській області ОСОБА_11 від 08.07.2013 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12012150010000070 від 05.12.2012 року закрито у зв"язку із відсутністю в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження слідчий виходив з того, що при заданих слідством варіантах вихідних даних небезпека для руху водія автомобіля "Фольксваген-Пасат", реєстраційний номер НОМЕР_1 (об"єктивна можливість виявлення водієм в дорожніх умовах пішохода, інтенсивного скупчення "стіни" туману) ОСОБА_5 настає на такій відстані, на якій він вже був позбавлений технічної можливості зупинити свій транспортний засіб шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування до місця наїзду на пішохода. Таким чином, досудове слідство прийшло до висновку, що в діях водія ОСОБА_5 не встановлено складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. За допущені порушення технічних вимог п.п. 12.2, 12.4 ПДР України ОСОБА_5 вже було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Разом з тим, у постанові про закриття кримінального провадження слідчий не дав оцінки діям пішохода ОСОБА_9 перед настанням досліджуваної ДТП, лише зазначив, що в даній дорожній ситуації пішохід ОСОБА_9 повинен був діяти у відповідності з вимогами пунктів 4.4., 4.8., 4.14 а), б). Крім цього, досліджуючи висновок судово-медичної експертизи № 105/10 від 31.08.2010 року звернуто увагу на те, що згідно акту судово-токсикологічного дослідження від 25.08.2010 року відомо, що у трупа ОСОБА_9 виявлено етиловий спирт у кількості 2,50 проміле в крові та 4,48 проміле в сечі, вказана кількість етилового спирту в крові відповідає сильному ступеню сп"яніння у живої людини.
В свою чергу, згідно роз"ясень, які містяться у п. 7 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ, при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено правила дорожнього руху.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК).
Аналіз наведених вище обставин не дає можливість колегії суддів прийти до висновку про те, чи мала місце груба необережність в діях потерпілого ОСОБА_9 для настання досліджуваної дорожньо-транспортної події, оскільки, як зазначено вище, саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено правила дорожнього руху.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для цивільно-правової відповідальності відповідача ОСОБА_5 як володільця джерела підвищеної небезпеки, при цьому, з дотриманням вимог ст. 1193 ЦК України, правильно не врахував ступінь вини потерпілого у настанні дорожньо-транспортної пригоди для визначення розміру відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника та відшкодування витрат на поховання.
Разом з тим, відповідно до ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов"язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам"ятника, ці витрати.
Проте, в порушення зазначених вище вимог, суд першої інстанції стягнув з відповідача ОСОБА_5 в користь позивача ОСОБА_6 витрати на придбання домовини, хреста, таблички, катифа на стіл, 4-х вінків на загальну суму 5360 грн., які згідно товарного чеку від 08-09 серпня 2010 року, складеного приватним підприємцем ОСОБА_12, поніс батько покійного ОСОБА_9 - ОСОБА_10, який, в свою чергу, з такою вимогою не звертався, не приймав участі у справі.
В свою чергу, рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог про стягнення з відповідача в користь позивачки витрат на виготовлення пам"ятника відповідає вимогам ст. 1201 ЦК України та Постанови правління Фонду Соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 45 від 03.10.2008 року, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Зокрема, дитині потерпілого шкода відшкодовується до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років). Другому з подружжя шкода відшкодовується незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років.
Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім, зокрема випадку, народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на 08.08.2010 року ОСОБА_9 працював на посаді керівника групи інформаційно-технічного забезпечення корпорації "Енергоресурс-Інвест", а також по сумісництву оператором електронно-обчислюваних машин у ТзОВ "Львівський монтажно-заготівельний завод".
Відповідно до ч. 2 ст. 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди
Суд першої інстанції вірно застосував для розрахунку розміру відшкодування шкоди Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно (п. 4 Порядку) взяв до розрахунку середньомісячного заробітку суму 570,62 грн., виплачену в серпні 2010 року як компенсацію за 41 день невикористаної відпустки за час роботи в ТзОВ Львівський монтажно-заготівельний завод" (а.с. 116)
Таким чином, середньомісячний розмір заробітної плати ОСОБА_9 підлягає перерахунку, з врахуванням вимог п. 8 Порядку.
Сумарний розмір заробітної плати потерпілого ОСОБА_9 за останні два місяці роботи, який враховується при обчисленні середньої заробітної плати, становить 4800,99 грн. (4305,75 грн. (сума заробітної плати за останні два місяці у корпорації "Ененргоресурс-Інвест) + 495,24 грн. (сума заробітної плати за останні два місяці роботи у ТзОВ "Львівський монтажно-заготівельний завод).
Відповідно, розмір середньоденної заробітної плати потерпілого за обраховуваний період складає 177,1 грн. (4800,99 грн. (заробіток за два місяці) / 27 (кількість робочих днів за 2 місяці, що передували смерті).
Середньомісячне число робочих днів потерпілого у розрахунковому періоді (липень та серпень 2010 року) становить 13,5 днів.
Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати потерпілого за останні два місяці роботи складає 2390,85 грн. (177,1 грн. Х 13,5 днів).
На день смерті потерпілого ОСОБА_9 08.08.2010 року на його утриманні були дружина ОСОБА_6 (перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років) та малолітня дочка ОСОБА_8.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 1200 ЦК України, розмір відшкодування шкоди, завданої для дитини ОСОБА_8. та дружини ОСОБА_6 у зв"язку із втратою годувальника складає 796,95 грн. на місяць (2390,85 грн. / 3 особи).
Вказаний розмір повинен бути відшкодований починаючи з 10.08.2010 року до часу народження другої дитини ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника.
Починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_1 розмір відшкодування шкоди повинен складати 597,71 грн. на одну особу, входячи із ділення середньомісячного заробітку на 4 осіб.
У позовних вимогах позивач просить за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року стягнути повний розмір шкоди, завданої втратою годувальника їй та дітям, а з 01.08.2012 року та надалі стягувати щомісячно у визначеному розмірі.
Таким чином, враховуючи наведені вище розрахунки, разом за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року слід стягнути з відповідача ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 а також її неповнолітніх дітей ОСОБА_8. та ОСОБА_7 29037,08 грн. відшкодування шкоди, завданою смертю потерпілого та втратою годувальника.
Крім цього, з 01.08.2012 року щомісячний платіж на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника для дружини потерпілого ОСОБА_6 становить 597,71 грн. до досягнення дітьми чотирнадцяти років, а також в такому розмірі для кожної із дітей потерпілого ОСОБА_8. та ОСОБА_7 - до досягнення вісімнадцяти років.
В свою чергу, судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права прийнято рішення в частині позовної вимоги стягнути з відповідача в користь позивачки та малолітніх дітей відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, з дотриманням вимог ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України суд першої інстанції визначив право позивачки та її малолітніх дітей на відшкодування завданої моральної шкоди, а також обов"язок відповідача відшкодувати таку.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди, обґрунтування її заподіяння, мотивовані як в позовній заяві, так і оцінені в рішенні суду.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції, з дотриманням вимог розумності та справедливості, а також із врахуванням поведінки потерпілого ОСОБА_9, визначено розмір відшкодування моральної шкоди в сумі по 40000 грн. на позивача та малолітніх дітей, на загальну суму 120000 грн.
Разом з тим, колегія суддів не застосовує до цих правовідносин положення Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" оскільки сторона відповідача, як в ході розгляду справи в суді першої інстанції, так і в ході розгляду апеляційної скарги, не подали відомості про те, чи була застрахована цивільна відповідальність автомобіля "Фольксваген-Пасат В5", реєстраційний номер НОМЕР_1 від ризиків, пов"язаних з експлуатацією вказаного автомобіля, станом на день коли відбулася досліджувана ДТП.
В силу приписів ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд роз"яснив учасникам розгляду справи про наслідки не залучення до участі у справі, в порядку ст. 33 ЦПК України, як співвідповідача страховика.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду від 10 червня 2013 року в частині стягнення з відповідача ОСОБА_5 в користь позивача ОСОБА_6 витрат на поховання та спорудження надгробного пам"ятника в сумі 7860,00 грн., стягнення відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року в сумі 46078,04 грн., стягнення в користь ОСОБА_6 відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника в сумі 671,46 грн. з 01.08.2012 року до досягнення дітьми повноліття, стягнення в користь ОСОБА_6 шкоди, завданої малолітнім ОСОБА_7 та ОСОБА_8. втратою годувальника в розмірі 1342,92 грн. щомісяця з 01.08.2012 року до досягнення дітьми повноліття скасувати та ухвали в цій частині нове рішення.
У вимозі стягнути з відповідача ОСОБА_5 в користь позивача ОСОБА_6 5360 грн. витрат на придбання домовини, хреста, таблички, катифа на стіл, 4-х вінків - відмовити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 2500 (дві тисячі п"ятсот) грн. витрат на спорудження надгробного пам"ятника.
Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 шкоду, заподіяну втратою годувальника за період з 10.08.2010 року по 31.07.2012 року в сумі 29037 (двадцять дев"ять тисяч тридцять сім) грн. 08 коп.
Стягувати з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 шкоду, заподіяну малолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 втратою годувальника в сумі 597 (п"ятсот дев"яносто сім) грн.71 коп. щомісяця на кожну особу, починаючи з 01.08.2012 року до досягнення кожною дитиною повноліття.
Стягувати з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_6 шкоду, заподіяну втратою годувальника в сумі 597 (п"ятсот дев"яносто сім) грн. 71 коп. щомісяця, починаючи з 01.08.2012 року до досягнення дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 чотирнадцяти років.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник