Справа № 464/1084/13 Головуючий у 1 інстанції: Борейко С.В.
Провадження № 22-ц/783/5519/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 32
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
секретаря Мариняк О.І.
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
встановила:
Позивач ОСОБА_2 05.02.2013 року звернувся в суд із позовною заявою до відповідача ОСОБА_4, в якій просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 3396.44 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
В обгрунтування позову покликається на те, що 28.11.2004 р. відбулась ДТП у якій, відповідач, керуючи автомобілем, здійснив зіткнення з автомобілем під керуванням позивача, внаслідок якої автомобілі отримали технічні пошкодження. Відповідно до висновку спеціаліста автотоварознавця вартість відновлювального ремонту його автомобіля становить 3396,44 грн., які просить стягнути із відповідача. Крім цього, просить стягнути із відповідача моральну шкоду, яку оцінив у 10 000,00 грн.
Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2
З оскаржуваним рішенням не погоджується.
Стверджує, що суд першої інстанції, одночасно із вирішенням справи по суті, вказав на пропуск позивачем строку позовної давності. Вважає, що в порушення вимог ст. 72 ЦПК України суд одночасно визнав строк позовної давності пропущеним і виніс рішення по суті справи. На його думку, він не пропустив строк позовної давності, оскільки попередньо оскаржував постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 07.10.2008 року за фактом ДТП, яка мала місце 28.11.2004 року, при цьому, у випадку позитивного вирішення його скарги, це могло мати значення для вирішення справи. Крім цього вважає, що позиція суду першої інстанції щодо недоведеності факту заподіяння шкоди внаслідок ДТП та недоведеності характеру та обсягу заподіяної шкоди є необгрунтованою.
Просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги, а також заперечення цих доводів зі сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог на підставі доказів, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 28.11.2004 року о 08 год. 40 хв. в м. Львові по вул. Стрийська (Іподром), водій ОСОБА_5 на автомобілі марки «Фольксваген», реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив зіткнення із автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_2, внаслідок якої автомобілі отримали технічні пошкодження, а пасажир автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_6 отримав легкі тілесні ушкодження та після надання медичної допомоги в ЛШМД відпущений додому.
Проведеною Львівським міським управлінням ГУМВСУ у Львівській області перевіркою встановлено, що причиною настання даної ДТП стало порушення вимог п.п. 1.5, 13.1., 13.3, 12.3 Правил дорожнього руху України зі сторони водія ОСОБА_4, а також порушення п.п. 1.5, 9.4, 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху зі сторони водія ОСОБА_2
Постановою старшого дізнавача ЛМУ УМВСУ у Львівській області Васьківа Р.Г. від 07.10.2008 року відмовлено у порушенні кримінальної справи, на яку позивач подав скаргу до суду.
Постановою Галицькою районного суду м. Львова від 25.09.2009 року скарга залишена без задоволення, а в свою чергу, постанова суду першої інстанції залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області віл 09 березня 2010 року по справі №10-103/10 р (а. с. 18, 19, 21-23).
Згідно із висновком спеціаліста автотоварознавця ВАТ «Галич-Авто» № 1658 (а. с. 4-17) за заявою ОСОБА_2 проведено дослідження за матеріалами справи про ДТП, що відбулась 28.09.2004 р. в м. Львові вул. Стрийська біля Іподрому, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «ВАЗ 21063». реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 3396,44 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи і вірно посилаючись на норми матеріального права, обрав як підставу для відмови у задоволенні позову сплив позовної давності.
Зокрема, відповідно до відмітки на позовній заяві, позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 05.02.2013 року.
Згідно із ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦПК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
12.06.2013 року ОСОБА_4 подав в суд заяву в порядку ст. 267 ЦПК України про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вірно виходив з того, що подія ДТП мала місце 28.11.2004 року, а з позовом позивач звернувся 05 лютого 2013 року, тобто після 28.11.2004 року позивач знав про його порушене право, але в суд з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, звернувся лише в лютому 2013 року з пропуском строку позовної давності.
Крім цього в суді першої інстанції позивачем не доведено поважності причин пропуску строку позовної давності, з відповідним клопотанням про визнання причини пропуску позовної давності позивач не звертався.
Відтак, у відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦПК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові.
Щодо покликань апелянта в скарзі на ст. 72 ЦПК України, а саме, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку, такі є безпідставними, а висновок суду про те, що строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, не є процесуальним строком, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, ґрунтується на процесуальному законі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду, оскільки суд правильно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, на основі повно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, ст. 313, ч. 1 п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин