КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" листопада 2013 р. Справа№ 910/8206/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Яковлєва М.Л.
За участю представників:
від позивача: Тополєєв А.С. - представник за довіреністю,
від відповідача: Черняк А.А., Єремов М.С. - представники за довіреностями,
від третьої особи: представник не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси»
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013р.
у справі №910/8206/13 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси»
до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Лорд»
про стягнення 168 321,92 грн.
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (далі-відповідач) про стягнення з останнього 168 321,92 грн. заборгованості.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2013р. у справі №910/8206/13 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 20.06.2013р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надала суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.10.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", як лізингодавцем, та Закритим акціонерним товариством "Українські ковбаси", як лізингоодержувачем, був укладений договір фінансового лізингу №14-07-643фл (далі-Договір), відповідно до умов якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.
У відповідності до п.2.1 Договору лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу за рахунок коштів Державного бюджету України згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1904 із змінами та доповненнями "Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу".
Згідно із п. 2.2 Договору строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання-передачі між сторонами та постачальником, що укладається у 5-ти автентичних примірниках.
Пунктом 3.4.1 Договору сторони погодили, що лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає умовам договору та технічним умовам виробника, за умови письмового повідомлення лізингодавця.
Відповідно до п.3.5.1 Договору лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу, при цьому при прибутті до постачальника провести огляд предметі лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмету лізингу протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити лізингодавця про відмову у прийнятті предмету лізингу. Якщо лізингоодержувач при підписанні тристороннього акту не вказав в акті про наявність неусувних недоліків і протягом 2-х робочих днів не заявив про це лізингодавцю, вважається, що приймання предмету лізингу відбулося без зауважень
У відповідності до п.4.1 Договору з моменту підписання тристороннього акту одержання предмета лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:
- відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу;
- винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.
Черговість сплати лізингових платежів: перший платіж через шість місяців, подальші платежі через кожен один місяць. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання тристороннього акту. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання тристороннього акту, подальші платежі через кожен один місяць.
Згідно із п. 4.3 Договору лізингоодержувач після укладення договору, перераховує на рахунки лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 15% від його вартості, включаючи ПДВ та в частині винагороди в розмірі 7% невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ. Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що предмет лізингу передається лізингоодержувачу по тристоронньому акту за умови укладення останнім на користь лізингодавця договору страхування предмету лізингу, сплати попереднього лізингового платежу, визначеного пунктом 4.3. цього Договору.
Відповідно до п.7.3 Договору в разі дострокового припинення дії Договору лізингоодержувач в тижневий строк відшкодовує лізингодавцю збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи зберігання предмета лізингу, недоїмки, пені, штрафи, що виникли внаслідок дострокового припинення дії Договору.
Пунктом 8.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення, і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років.
Дострокове припинення дії договору з причин невідповідності уявленням лізингоодержувача щодо властивостей чи якості предмету лізингу не допускається (п. 8.7 Договору).
Згідно із додатком №1 до Договору предмет лізингу є зерносховище СМВУ 110.К.2Н.4Т.3С500.АР-П, вартістю 2 984 000,00 грн.; попередня оплата становить 625 148,00 грн.; предмет лізингу буде передано в термін до 01 жовтня 2008 року.
Правовідносини сторін щодо фінансового лізингу регулюються нормами Закону України "Про фінансовий лізинг" та нормами Господарського кодексу України.
У відповідності до ч.ч.1, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (надалі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 та 7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).
Позивач стверджує, що на виконання умов Договору фінансового лізингу №14-07-643фл від 02.10.2007 року сплатив попередній лізинговий платіж, передбачений п. 4.3 Договору, у розмірі 447 600,00 грн. - 15% вартості предмета лізингу та 150 111,50 грн. - 7% винагороди, а також 18 210,42 грн. лізингових платежів. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.02.2012 року по справі №17/272/09-НР, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2012 року встановлено, що предмет лізингу не був поставлений.
Позивачем відповідачеві було надіслано лист №151 від 23.12.2010 року, в якому позивач відмовився від договорів фінансового лізингу та вимагав повернення сплачених за цим договором коштів, посилаючись на норми статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", якими передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбаченого іншого строку. Лізнгоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
З врахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що ним було виконано свій обов'язок за Договором фінансового лізингу та сплачено платежі, передбачені останнім, однак предмет лізингу не було передано у користування, а тому можна дійти висновку, що відповідач заволодів його коштами, а свої зобов'язання за Договором не виконав, що нанесло позивачеві суттєвих матеріальних збитків.
Крім того, позивач зазначає, що відповідно до Державного класифікатора ДК 018-2000, затвердженого Держстандартом України, пунктом 1252 передбачено такий вид будівель і споруд як резервуари, силоси та склади; до цієї підгрупи відносяться силоси для зерна, цементу та інших сипких мас; предметом Договору лізингу не міг бути комплект запчастин або техніки, що підлягає монтажу; предметом договору лізингу має бути готовий для використання об'єкт основних засобів; враховуючи те, що предметом договору лізингу можуть бути виключно основні фонди, то лізингодавець, перебуваючи правомірним власником зерносховищ, мав отримати свідоцтво про право власності на нерухомий об'єкт, введений в експлуатацію, поставити його собі на баланс, а тільки потім мав право передавати його в фінансовий лізинг; як видно із тексту видаткової накладної №202, в ній відсутнє місце складання, посади осіб, відповідальних за здійснення операцій, а висновок експерта підтвердив фальсифікацію підпису Крицького М. П. в графі одержувача; акт приймання-передачі без вказання реквізитів, довіреності, за якою передається майно, без вказання місця передачі №10 від 09.11.2007 року є неналежним доказом по справі та не має доказової сили як і видаткова накладна №202 від 09.11.2007 року.
Відповідно до ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбаченого іншого строку. Лізнгоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Як вбачається з додатку №1 до Договору відповідач зобов'язався передати предмет лізингу позивачеві у строк до 01 жовтня 2008 року.
Матеріали справи містять акт №10 приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 09.11.2007 року, який засвідчує факт передачі предмета лізингу позивачеві.
Як вже зазначалося, позивач стверджує, що предмет лізингу йому не передано. Однак, пунктом 3.5.1 Договору сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу і у разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмету лізингу протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити лізингодавця про відмову у прийнятті предмета лізингу. Якщо лізингоодержувач при підписанні тристороннього акту не вказав в акті про наявність неусувних недоліків і протягом 2-х робочих днів не заявив про це лізингодавцю, вважається, що приймання предмету лізингу відбулося без зауважень.
Виходячи з того, що в акті приймання-передачі №10 від 09.11.2007 року предмета лізингу до Договору №14-07-643фл від 02 жовтня 2007 року не вказано про будь-які недоліки останнього та письмової відмови від договорів фінансового лізингу протягом двох робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі №10 від 09.11.2007 року від ТОВ АП "Українські ковбаси" не надходило, приймання предмета лізингу лізингоодержувачем відбулося без зауважень.
Розділ 8 Договору фінансового лізингу, який встановлює порядок дострокового припинення договору, не дає право лізингоодержувачу на відмову в односторонньому порядку від виконання зобов'язань за договором та припинення дії вказаного договору.
У відповідності до ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" право лізингоодержувача на відшкодування збитків може бути використане лише після відмови від договору в порядку, передбаченому даною статтею.
Позовні вимоги ТОВ АП "Українські ковбаси" заявлено про стягнення лише лізингових платежів в частині винагороди лізингодавцю за передачу в лізинг техніки і не є платежами в частині відшкодування вартості техніки, тому застосувати до даних правовідносин норми статті 693 Цивільного кодексу України, є неправомірними, оскільки частина 2 статті 806 Цивільного кодексу України визначає, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Що стосується заволодіння відповідачем коштами позивача, то в даному випадку відповідач не враховує правову підставу отримання відповідачем цих коштів, адже сума в розмірі 168 321,92 грн. була отримана відповідачем саме на виконання Договору фінансового лізингу.
Відповідно до п.8.5 Договору при достроковому припиненні дії або розірванні договору сплачені лізингові платежі, в тому числі і попередній не повертаються.
Зауваження позивача про те, що отримане обладнання є об'єктом нерухомого майна, то таке твердження суперечить матеріалам справи, умовам Договору та акту приймання-передачі.
У пункті 2.1 Договору зазначено, що предмет лізингу придбаний за кошти Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1904.
Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що перелік і граничні ціни на техніку, що накуповується компанією у заводів-виробників та/або дилерів з продажу за рахунок коштів державного бюджету для подальшої передачі у фінансовий лізинг, погоджується Міжвідомчою експертною радою з питань визначення пріоритетів у виробництві нової техніки та обладнання для сільськогосподарських товаровиробників.
Предмет лізингу вартістю 2 984 000,00 грн., який переданий відповідачеві в порядку, погодженому сторонами, є обладнанням, що включене Міжвідомчою експертною радою з питань визначення пріоритетів у виробництві нової техніки та обладнання для сільськогосподарських товаровиробників при Міністерстві аграрної політики до переліку сільськогосподарської техніки та обладнання для агропромислового комплексу, закупівля якого фінансується за рахунок коштів державного бюджету, про що вказано у п. 1.1 Договору поставки №04-445/б від 18.04.2005 року.
З урахуванням вищевикладеного, такий порядок передачі конкретного предмета лізингу повністю відповідає вимогам чинного законодавства та погоджено державою в особі Міністерства аграрної політики України.
Таким чином, предмет лізингу є рухоме майно, яке позивач отримав за адресою постачальника та відповідно до п. 2.5 Договору лізингу, витрати з доставки предмета лізингу до лізингоодержувача несе позивач.
Посилання позивача на те, що судом першої інстанції не надано оцінки висновку судово-будівельній експертизи судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки у відповідності до ст.42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим. Крім того, даний висновок судового експерта був наданий на виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 13.04.2011р. по справі №17/271/09-НР.
Що стосується листа №151 від 23.12.2010 року про відмову від договору, то, як вбачається з його змісту, позивач відмовився від договору фінансового лізингу №14-07-643фл від 02 листопада 2007 року, проте між лізингодавцем та лізингоодержувачем такого договору не існує, а укладався договір №14-07-643фл від 02 жовтня 2007 року.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2011р. у справі №10/452, яке залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2011 року встановлено, що укладення між сторонами трьохстороннього акту приймання-передачі від 09.11.2007 року предмету лізингу свідчить про належне виконання лізингодавцем умов та специфікацій предмету лізингу та прийняття лізингоодержувачем такого виконання.
Так як акт є належним доказом поставки предмету лізингу 09.11.2007 року, а сторони домовились, що граничний строк передачі зерносховища 01.10.2008 року, прострочення поставки не відбулося, а тому в даному випадку у господарського суду немає підстав для застосування до правовідносин статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою передбачено, що лізнгоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства "Українські ковбаси" не підлягають задоволенню.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності у зв'язку з наступним:
- спірний Договір укладений сторонами 2 жовтня 2007 року;
-акт приймання-передачі №10 підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємства - 09.11.2007 року;
- отже, навіть якщо право позивача було порушене, вже в наступний день після укладення акту позивач довідався про таке порушення;
-таким чином, перебіг строку позовної давності для вимог про повернення сплачених коштів розпочався 10 листопада 2007 року - з наступного дня після підписання акту приймання-передачі №10;
-з огляду на те, що загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки, тому 10 листопада 2010 року сплив строк позовної давності для звернення до суду про повернення сплачених коштів;
-оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою №17 від 19.04.2013 року лише у 2013 році, вказане свідчить про те, що останнім було пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права.
Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У відповідності до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що строк позовної давності 10 років, а для пені, штрафу, інших видів неустойки - три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
У своїй позовній заяві позивач посилається на частину 1 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якої лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.
Отже, вказаними нормами не передбачено конкретний час, коли лізингоодержувач може звернутися до лізингодавця з вимогою про повернення сплачених коштів.
У відповідності до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, під пільговим строком у розумінні абзацу другого частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України слід розуміти строк, протягом якого боржник після пред'явлення йому вимоги повинен виконати свій обов'язок.
Кредитор отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків.
Вимога відповідачеві пред'явлена 23 грудня 2010 року, відповідачеві надається семиденний строк для виконання вимоги і лише на восьмий день - 31 грудня 2010 року у позивача з'являється право звертатися до суду з позовною заявою.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що навіть застосовуючи трирічний термін позовної давності, заява відповідача про застосування троку позовної давності не підлягає задоволенню.
Судовою колегією не приймається до уваги копія запиту арбітражного керуючого Долгошея Н.О. №12/08 від 12.08.2013р. та копія заяви Державного публічного акціонерного товариства «НАК «Украгролізинг», оскільки не несуть інформаційного змісту щодо предмета даного спору та не вливають на його вирішення. Крім того, відповідач у додаткових пояснення поданих в апеляційні інстанції зазначає, що сума в розмірі 453,909,89 грн., яка заявлена у кредиторських вимогах відповідача, не включає в себе 168 321,92 грн., які заявлені позивачем у даній справі.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.
Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства «Українські ковбаси» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013р. у справі №910/8206/13 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 року у справі №910/8206/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/8206/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 13.11.2013р.
Головуючий суддя П.В. Авдеєв
Судді К.В. Тарасенко
М.Л. Яковлєв