КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2013 р. Справа№ 910/9099/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Мациборко Т.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Шпортила Ярослава Івановича довіреність № 25-30-26 від 29.08.2013 року
від відповідача: Кобзар Лілії Іванівни довіреність від 03 червня 2013 року
розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства « Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення господарського суду м. Києва від 23.07.2013 року по справі № 910\9099\13 за позовною заявою державного підприємства « Міжнародний аеропорт « Бориспіль» до приватного акціонерного товариства « Авіакомпанія « Міжнародні Авіалінії України» про зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
В травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просив винести рішення , яким зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1./02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 року, в редакції запропонованій державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.07.2013 року у задоволені позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що вчинення стороною дій, направлених на укладання та підписання будь-якого правочину - є правом сторони, яке реалізується у встановленому законом порядку, а не її обов'язком, а тому підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії по укладанню вказаного правочину, в редакції позивача відсутні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило: рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказало на те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та не доведено обставини, що мають значення для справи. Вказало, що відмовляючи в задоволенні позову та встановлюючи факт непередачі до суду розбіжностей щодо умов Додаткової угоди № 29, суд першої інстанції допускає та узаконює дії відповідача, які завдають шкоду позивачу та вчиняються з наміром зловживання прав визначених ст.. 181 ГК України. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що запропонований та направлений позивачем проект Додаткової угоди № 29 повністю відповідав узгодженим намірам сторін та угода повинна бути укладена в редакції позивача.
08 жовтня 2013 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В судовому засіданні 06 листопада 2013 року позивач вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2009 між позивачем - Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України" було укладено договір у вигляді додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 (а.с. 37-43 том 1), який складено у відповідності до спрощеної процедури, де сторони погодили те, що умови основної угоди та Додатку "А" до СУНО від січня 2004 року, опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, ніби ці умови були повністю повторені в цьому документі. Підписавши цей додаток В, сторони підтверджують, що вони ознайомлені з зазначеною основною угодою та додатком А.
Умовами додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 сторони узгодили наступні параграфи: 1. "Наземне обслуговування та ціни", 2. "Додаткові послуги та ціни", 3. "Оплата", 4. "Обмеження відповідальності", 5. "Взаєморозрахунки", 6. "Повідомлення", 7. "Право, що застосовується", 8. "Форс-Мажор", 9. "Спеціальні умови", 10. "Інші умови".
Відповідно до довідкових матеріалів до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, сторонами було визначено перелік повітряних суден, які обслуговуються, Перелік та вартість додаткових послуг, які виконуються під час наземного обслуговування повітряних суден в аеропорту "Бориспіль" за запитом та окрему плату.
Окрім того, між державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" та приватним акціонерним товариством "Міжнародні авіалінії України", було укладено додаткові угоди до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7, а саме: № 1 від 15.07.2009, № 2 від 23.10.2009, № 3 від 07.04.2009, № 4 від 24.12.2009, № 5 від 20.02.2010, № 6 від 01.06.2010, № 7 від 21.05.2010, № 8 від 29.07.2010, № 11 від 10.02.2011, № 12 від 29.12.2010, № 13 від 31.01.2011, № 14 від 11.08.2011, № 15 від 11.08.2011, № 16 від 09.12.2011, № 17 від 24.02.2012, № 18 від 15.11.2011, № 20 від 24.02.2012, № 21 від 20.06.2012, № 22 від 24.09.2012, № 23 від 24.09.2012, № 25 від 01.04.2012, №26 від 08.02.2013, № 27 від 01.04.2013 (т.1 а.с. 55-112).
Відповідач 01.04.2013 року звернувся до позивача з листом, в якому висловив пропозицію виділити місця для базування для літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD з 01.04.2013 та внести відповідні зміни в Додаток В 1.1/02.1.1-23.9-7. Отримання вказаного листа позивачем не заперечувалось.
Позивач, погодившись виділити додаткові місця для базування літаків АН-148, реєстраційний номер UR-NTС та АН-148, реєстраційний номер UR-NTD, підготував та підписав проект Додаткової угоди № 29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 у відповідній редакції ( а.с. 127 - 128, том 1).
Як видно з матеріалів справи, та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, зазначена позивачем Додаткова угода № 29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 була підписана відповідачем, з посиланням на протокол розбіжностей. При цьому відповідач направив позивачу власну редакцію цієї додаткової угоди.
Позивач не погодившись з запропонованою відповідачем редакцією, вказав на те, що відповідач повинен був підписати додаткову угоду № 29 до Додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 саме в редакції позивача. Як визначено в рішенні суду першої інстанції, позивач в установленому порядку визнано монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, прийшов до висновку про те, що підписання будь-якого правочину є правом сторони, а не її обов'язком. Також зауважив на те, що позивач не передав до суду вимоги щодо розбіжностей, які залишились не врегульованими між сторонами у зв'яжу із отриманням позивачем протоколу розбіжностей відповідача, в порядку, встановленому ч.7 ст. 181 Господарського кодексу України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Статтею 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишилися неврегульованими , передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Частиною 7 статті 181 ГК України передбачено, що якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів ( робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжностей, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Окрім того, частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено , що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачена свобода договору, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України та ч.1 ст. 180 ГК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як видно з матеріалів справи, а саме з обґрунтування позивачем позовних вимог , правові підставі визначені ст. 187 ГК України щодо обов'язкового зобов'язання відповідача про укладення спірного договору , в редакції позивача, не наведено.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що сторони , відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, ст..ст. 42, 44, 67 ГК України є вільним в укладанні договору, вибору контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже за відсутності прямої вказівки закону щодо обов'язковості укладення спірного договору, відповідач має право його не укладати.
Підписання Додаткової угоди № 29 до Додатку В у редакції, запропонованій позивачем - є правом, а не обов'язком відповідача, а тому підстави для зобов'язання відповідача по укладанню вищезазначеного правочину відсутні.
Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивача в установленому порядку визнано монополістом на певному ринку товарів ( робі,послуг.)
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що не погодившись з умовами протоколу розбіжностей до додаткової угоди № 29, звернувся у встановлений ч.7 ст. 181 ГК України двадцатидений термін з позовом до суду, оскільки останній в порушення існуючого порядку звернувся до суду з позовом щодо зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду № 29 до додатку В, в редакції позивача, а повинен був передати на розгляд суду розбіжності, що залишились неврегульованими, а пропозиції відповідача до додаткової угоди № 29 вважаються прийнятими.
Враховуючи викладене, правові підстави для зобов'язання приватного підприємства « Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» укласти додаткову угоду № 29 до додатку В 1.1/02.1.1-23.9-7 від 01.06.2009 року, в редакції запропонованій позивачем відсутні.
Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст..ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
На підставі викладеного, судова колегія вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга позивача державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 99,101,103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 23.07.2013 року по справі № 910/9099/13 - без змін.
Матеріали справи № 910/9099/13 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Руденко М.А.
Судді Дідиченко М.А.
Пономаренко Є.Ю.