31.10.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц- 797\2351\13 р. Головуючий в першій

Категорія 5 інстанції Батурін А.С.

Доповідач в апеляційній

інстанції Зотов В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Зотова В.С.,

суддів - Лівінського С.В., Козуб О.В.,

за участю

секретаря: - Мазнева Ю.М.,

представника позивача

ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

відповідача - ОСОБА_6,

представників відповідача

ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 24 травня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю, зняття з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності та договору купівлі - продажу ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ОСОБА_4 у вересні 2004 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6, третя особа - сектор громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Гагарінського РВ УМВС України у м.Севастополі, та просила усунути першкоди у користуванні власністю - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача а також просила зняти ОСОБА_6 з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, придбала квартиру за договором купівлі - продажу від 21 серпня 2004 року., який був укладений між нею та представником ОСОБА_6 - ОСОБА_9, однак, відповідач не звільняє вказане житло та відмовляється знятися з реєстраційного обліку.

У квітні 2005 року відповідач за первісним позовом - ОСОБА_6 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 та вточнивши свої позовні вимоги протягом розгляду справи просила визнати недійсними довіреність видану 20 серпня 2004 року нею на ім`я ОСОБА_9, та договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що її волевиявлення на оформлення довіреності не було вільним, оскільки вона страждає психічним захворюванням, не мала намірів відчужувати вказану квартиру, та на неї чинився психологічний та фізичний тиск третіми особами, відносно який порушено кримінальну справу за шахрайство, грошів від продажу квартири вона не отримувала.

Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 24 травня 2013 року позов ОСОБА_4 - задоволений.

Виселено ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1. У іншій частині задоволення позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуально права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсними довіреності, яка була видану 20 серпня 2004 року ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9, та договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що угоди були здійснені з дотриманням вимог закону, нотаріально посвідчені та вчинені особою, яка при їх укладенні усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, та була дієздатною.

Такі висновки суду є мотивованими та ґрунтуються на доказах, яким судом надана належна оцінка.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 36,5 кв.м. належала на праві власності ОСОБА_6 (а.с.50 том.1).

З матеріалів справи також вбачається, що 20 серпня 2004 року ОСОБА_6 видана довіреність на ім'я ОСОБА_9 на право продажу зазначеної квартири на умовах та на його розсуд (арк.с.53, том І).

З договору купівлі - продажу квартири від 21 серпня 2004 року вбачається, що продавець ОСОБА_6, від імені якої за довіреністю від 20 серпня 2004 року діяв ОСОБА_9, продала, а покупець ОСОБА_4 купила належну продавйю квартиру АДРЕСА_1(арк.с.4, том І).

Відповідно до п.3 вказаного договору, продаж квартири здійснений за 7000,00 грн., які сплачені покупцем представнику продавця до підписання договору.

Пунктом 5 вказаного договору передбачений обов'язок продавця звільнити квартиру і передати її в розпорядження покупця в строк до 05 вересня 2004 року.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтями 229-233 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок впливу тяжких обставин, є оспорюваним.

Відповідно до ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

З зустрічного позову ОСОБА_6 вбачається, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги про визнання недійсною довіреності від 20 серпня 2004 року вона посилається на той факт, що при видачі довіреності вона в силу психічного захворювання та під впливом третіх осіб не могла усвідомлювати своїх дій і керувати ними (ст.225 ЦК України), крім того договір купівлі-продажу спірної квартири від 21 серпня 2004 року вчинений проти її справжньої волі та волі її представника (ОСОБА_9) внаслідок застосування до них фізичного та психічного тиску з боку іншої особи, договір укладений на вкрай невигідних умовах.

Згідно п. 16 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України).

З акту №176 амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи вбачається, яка проведена в рамках кримінальної справи вбачається, ОСОБА_6 страждає хронічним психічним захворюванням у формі органічного маревного шизофреноподібного розладу в стані декомпенсації, не може розуміти значення своїх дій і керувати своїми вчинками; на час підписання довіреності 20 серпня 2004 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (арк.с.114-116, том І).Висновки експертів засновані на вивченні матеріалів кримінальної справи, амбулаторної карти ОСОБА_6 за місцем проживання та із слів ОСОБА_6

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані висновки амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи не можуть бути прийняти до уваги, тому що вони зроблені в межах досудового слідства по кримінальній справі відносно факту шахрайства інших осіб, засновані лише на поясненнях досліджуваної особи та без повного та всебічного досліду медичних документів, що підтверджують встановлення певних медичних діагнозів.

Відповідно до висновків амбулаторної заочної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №121 від 13 липня 2009 року, призначеної ухвалою суду, ОСОБА_6 не страждає хронічними психічними захворюваннями, з 1973 року та станом на 20-21 серпня 2004 року виявляла ознаки соматоформного іпохондричного розладу без недоумства і порушення соціальної адаптації, міра вираженості якого не позбавляло її можливості розуміти значення своїх дій і керувати ними (арк.с.59-63, том ІІ).

При вивченні акту експертизи №121 від 13 липня 2009 року вбачається, що вказана експертиза проведена найбільш повно та всебічно, оскільки при її проведенні використані медичні матеріали щодо психічних захворювань ОСОБА_6, наявні в СГПБ та отримані з попереднього місця її лікування (арк.с.61, том ІІ).

Враховуючи протилежні висновки експертів, судом по справі ухвалою від 19 листопада 2012 року була призначена стаціонарна судово-психіатрична експертиза. При цьому, ОСОБА_6 роз'яснені наслідки ухилення від проведення експертизи, передбаченні статтею 146 ЦПК України.

Як вбачається з листа комунального закладу «Севастопольська міська психіатрична лікарня», якому доручено проведення експертизи у відношенні ОСОБА_6, ОСОБА_6 до закладу не прибула, у зв'язку з чим проведення експертизи неможливо (арк.с.323, том ІІ).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, про те, що висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Натомість, позивачем за зустрічним позовом у порушення статті 60 ЦПК України не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними при підписанні довіреності 20 серпня 2004 року.

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявна в матеріалах справи медична документація, яка свідчить про те, що ОСОБА_6 страждала психічним захворюванням в 1973 році (арк.с.27-28, том ІІ) не може служити доказом перебування ОСОБА_6 в стані нерозуміння значення своїх дій 20 серпня 2004 р., оскільки надана документація датується 1973-1977 роками, в період часу з 1977 по 2004 рік на обліку у психіатричних закладах вона не перебувала, лікування не проходила.

Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що достатніх підстав вважати, що ОСОБА_6 20 серпня 2004 року при видачі довіреності не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції суду не надано, а тому підстав для задоволення зустрічної позовної заяви в частині визнання недійсною довіреності на вчинення правочину з купівлі-продажу квартири з підстав, передбачених ст.225 ЦК України, - не вбачається.

Щодо вимог за зустрічним позовом та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з підстав застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку іншої особи та укладення договору на вкрай невигідних умовах, суд дійшов висновку щодо недоведеності вказаних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_6 09 жовтня 2004 року порушена кримінальна справа за фактом шахрайства у відношенні ОСОБА_6 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 статті 190 КК України. Постановою слідчого СВ Ленінського РВ УМВС України у м. Севастополі кримінальну справу закрито за відсутністю події злочину (п.1 ст.6 КПК України) (арк.с.311-316, том ІІ).

Згідно п. 21 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Однак, позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність фізичного та психічного тиску з боку іншої особи при укладенні договору купівлі-продажу квартири.

Крім того, з тексту оспорюваного договору вбачається, що продаж квартири здійснений за 7000,00 грн., при цьому нотаріусом роз'яснено, що вказана у договорі ціна значно нижче звичайної, однак сторони наполягали на укладення угоди саме на цих умовах.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу спірної квартири з підстав, визначених ст.ст. 225,231 ЦК України, відсутні.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач за основним позовом - ОСОБА_4 вказує на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, придбала квартиру за договором купівлі - продажу від 21 серпня 2004 року., який був укладений між нею та представником ОСОБА_6 - ОСОБА_9, однак, відповідач не звільняє вказане житло та відмовляється знятися з реєстраційного обліку.

У ході розгляду справи, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 не заперечувала, що створює перешкоди в здійсненні ОСОБА_4 права власності, у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу спірної квартири не відображає її волі, оскільки вона не мала наміру відчужувати квартиру.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідач за основним позовом не виконала умови договору купівлі-продажу від 21 серпня 2004 року, не звільнила квартиру, що порушує права власника цього приміщення,

На підставі вищевикладеного, вимоги за основним позовом в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_6 - є такими, що підлягають задоволенню.

Однак, підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи є рішення суду про виселення, а тому вимога позивача про зняття відповідачки з реєстрації місця проживання є безпідставною, оскільки Законом визначений позасудовий порядок вирішення зазначеного спору.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом належним чином досліджені всі докази по справі, правильно встановлені фактичні обставини по справі, та постановлено законне та обґрунтоване рішення, підстави для задоволення апеляційної не вбачаються.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, висновків суду не спростовують.

Таким чином, рішення суду відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 305, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 24 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законну силу з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня оголошення.

Головуючий: В.С.Зотов

Судді: С.В.Лівінський

О.В.Козуб