Справа № 226/1444/12 Провадження № 22-ц/772/3200/2013Головуючий в суді першої інстанції:Карнаух А.П.

Категорія: 26 Доповідач: Іващук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоІващука В.А.,

суддів:Вавшка В.С., Колоса С.С.,

при секретаріСніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного сільськогосподарського підприємства (далі - ПСП) «Україна» с. Кинашів, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі Вінницької області про стягнення одноразової допомоги і втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання, витрат на лікування та санаторно-курортне лікування та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційними скаргами відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі Вінницької області, Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» с. Кинашів Тульчинського району на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2013 року,

у с т а н о в и л а :

11 березня 1997 року ОСОБА_6 звернувся в суд із позовом до КСП «Україна» с.Кинашів про невиплату одноразової допомоги у зв'язку з професійним захворюванням. Зазначав, що він працював у відповідача механізатором де захворів професійним захворюванням. За висновком інституту медицини праці НАН України №1111 від 16 жовтня 1995 року та висновку МСЕК від 1 лютого 1996 року йому встановлено 3 групу інвалідності та 60 % втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням.

Рішенням правління КСП «Україна» від 27 лютого 1996 року йому було нараховано одноразову допомогу в розмірі 60 середньомісячних заробітків, що становило 8175 грн. 60 коп., частину з яких було виплачено ( 30 квітня 1996 року виплачено 4 600 грн. та 2 вересня 1996 року виплачено 1500 грн.). Решту суми одноразової допомоги йому не виплатили, а тому просив стягнути з відповідача станом на 1 березня 1997 року 12 263 грн. 40 коп. невиплаченої йому одноразової допомоги, обрахувавши її із середнього заробітку, який було збільшено в 1,5 рази Постановою КМУ №342 від 19 березня 1996 року, а також 6 163 грн. 40 коп. в місячний термін (а.с.3-4 том 3).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 1 квітня 1997 року зазначений позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачених 2075 грн. 60 коп. одноразової допомоги (а.с.14-16 том 3).

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2007 року рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 1 квітня 1997 року у цій справі, з мотивів, що судом встановлені істотні обставини, що не були відомі заявнику на час розгляду справи, а саме, що середній заробіток, з якого позивачу нараховувалася одноразова допомога, правлінням КСП «Україна» було визначено не правильно, скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.57-58 том 3).

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 березня 2009 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області (а.с. 160 том 3).

У березні та квітні 2009 року позивач подав суду заяви про збільшення позовних вимог у яких уточнив вимоги та збільшив їх, зокрема через набранням чинності з 1 квітня 2001 року Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» і залучення до участі у справі в якості співвідповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області.

У заявах позивач просив стягнути з ПСП «Україна» с.Кинашів на його користь не нараховану та недовиплачену одноразову допомогу за період з 1 квітня 1996 року по 1 квітня 2001 року в сумі 14 678, 64 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн. та судові витрати. З відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області просив стягнути 13624, 36 грн. за період з 1 квітня 2001 року по 1 березня 2009 року (а.с. 161, 169 том 3).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2009 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ПСП «Україна» с.Кинашів на користь ОСОБА_6 8175 грн. 60 коп. одноразової допомоги в зв'язку з професійним захворюванням. В решті відмовлено. Оскільки одноразову допомогу в розмірі 8175 грн. 60 коп. позивачем отримано ухвалено рішення суду на виконання не направляти. Рішення набрало законної сили 21 січня 2010 року (а.с.195-201, 262 - 266 том 3).

28 вересня 1999 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до КСП «Україна» с.Кинашів про невиплату втраченого заробітку, відшкодування затрат понесених на лікування, який судом прийнятий як позов про відшкодування шкоди (справа № 226/7227/12).

У позові зазначав, що працював механізатором в КСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області, правонаступником якого є ПСП «Україна» с.Кинашів. Згідно висновку інституту медицини праці НАН України №1111 від 16 жовтня 1995 року та висновку МСЕК йому встановлено 3 групу інвалідності та і 60 % втрати працездатності у зв'язку з професійним захворюванням. Рішенням правління КСП «Україна» від 27 лютого 1996 року йому було нараховано одноразову допомогу в розмірі 60 середньомісячних заробітків в сумі 8175 грн. 60 коп., частину з яких було виплачено.

Вважаючи, що розрахунок одноразової допомоги було зроблено неправильно через застосування невірно визначеного йому середнього заробітку, просив стягнути з відповідача на його користь 13988 грн. 22 коп. втраченого заробітку, одноразової допомоги та витрат понесених на лікування, виходячи із його середнього заробітку 226 грн. 80 коп.(а.с.3-4 том 1).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 1999 року зазначений позов частково задоволено. Стягнуто з КСП «Україна» с.Кинашів на користь ОСОБА_6 13 777 грн. 24 коп. у відшкодування шкоди завданої у зв'язку з професійним захворюванням. Стягнуто судові витрати (а.с. 35 - 40 том 1).

Постановою Президії Вінницького обласного суду від 17 травня 2001 року протест заступника Голови Верховного Суду України задоволено. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 1999 року скасовано, а справа направлена на новий розгляд в той же суд (а.с.54 - 58 том 1).

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 6 листопада 2003 року до участі у цій справі в якості відповідача притягнуто відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області (а.с.246 том 1).

У квітні 2005 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог де просив за тих же обставин стягнути з відповідача 24585 грн. 24 коп. одноразової допомоги, 30614 грн. 94 коп. не донарахованого та невиплаченого втраченого середнього заробітку (з урахуванням індексу інфляції), 4868 грн. коштів на лікування, 2648 грн. на придбання санаторно -курортних путівок, 10 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та зобов'язати Фонд соціального страхування провести перерахунок та донарахування з квітня 2001 року. Стягнути судові витрати 1700 грн. (а.с. 296-303 том 1).

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2006 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПСП «Україна» на користь ОСОБА_6 8333 грн. 27 коп. моральної шкоди заподіяної каліцтвом у вигляді професійного захворювання. Стягнуто з ПСП «Україна» на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області 2648 грн. витрат на придбання ОСОБА_6 путівок на санаторно-курортне лікування. На користь держави стягнуто з 109 грн. 81 коп. державного мита. В іншій частині позову відмовлено (а.с.425-428 том 1).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2006 року вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру відшкодування моральної шкоди. Стягуваний розмір моральної шкоди заподіяної каліцтвом у вигляді професійного захворювання зменшено до 5000 грн. В решті рішення суду залишено без змін (а.с.573-576 том 1).

Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 11 травня 2010 року вказане вище рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2006 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.594 том 1).

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2012 року рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2009 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с.116-117 том 4).

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 18 березня 2013 року справа за цим позовом об'єднана у одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_6 до ПСП «Україна» с.Кинашів, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі Вінницької області про стягнення одноразової допомоги і втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання, витрат на санаторно-курортне лікування та відшкодування моральної шкоди (справа №226/1444/12) а.с.245 том 2).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2013 року зазначений позов задоволено частково.

Визначено, що середній заробіток для обчислення розміру відшкодування ОСОБА_6 втраченого заробітку на час встановлення професійного захворювання 1 лютого 1996 року складає 210 грн. 43 коп.

Стягнуто з ПСП «Україна» с.Кинашів на користь ОСОБА_6 у відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я :

- втраченого заробітку в сумі 18037 грн. 04 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 квітня 2001 року;

- не донарахованої та недоплаченої одноразової допомоги в сумі 39 769 грн. 25 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 травня 2007 року.

Стягнуто з ПСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 10000 грн.

Зобов'язано відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі здійснити перерахунок та виплату втраченого заробітку у відшкодування втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання ОСОБА_6 за період з 1 квітня 2001 року із розрахунку середньомісячної заробітку у сумі 210 грн. 43 коп.

Стягнуто з ПСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 2871 грн. 20 коп. солідарно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та закрити провадження у справі в частині зобов'язання відділення ВД ФССНВ у Немирівському районі вчинити дії оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ПСП «Україна» у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_6 заперечував доводи апеляційних скарг через їх безпідставність та просив їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

У відповідності до правил частин 1 та 2 статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Оскаржуване рішення суду таким визнати не можна, крім частини вирішених вимог про стягнення вартості санаторно-курортного лікування в сумі 2648 грн. та про відшкодування вартості ліків в сумі 4868 грн.

Судом першої інстанції встановлено і є безспірним, що ОСОБА_6 працюючи трактористом з 1971 року в колгоспі «Україна», що реорганізовано в КСП «Україна» в лютому 1994 року, захворів хронічним професійним захворюванням внаслідок чого йому 1 лютого 1996 року рішенням обласного МСЕК №2 визначено третю групу інвалідності з причини професійного захворювання та визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 60% (а.с. 19 том 1; а.с.7 том 3; а.с. 34 том 5).

Рішенням правління КСП «Україна» с.Кинашів від 27 лютого 1996 року задоволено заяву ОСОБА_6 про надання йому допомоги одноразової в розмірі 60 середньомісячних заробітків, що становило на той час 817560000 крб. (8176 грн.)., а також про виплату щомісячного втраченого середнього заробітку, що становило 8176000 крб. (81 грн.76 коп. (а.с.6,8 том 3).

Не оспорюється сторонами у справі й того, що розрахунок вказаних розмірів відшкодування ОСОБА_6 здійснено із середнього заробітку 13626000 крб., що відповідає 136 грн. 26 коп. (а.с.11 том 3, а.с.263 том 1). Середній заробіток визначений виходячи із трьох місяців 1995 року, а саме жовтень, листопад, грудень 1995 року.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що одноразова допомога у розмірі 8176 грн. із розрахунку середньомісячної зарплати 136 грн. 26 коп., ОСОБА_6 виплачена, також йому виплачені ПСП «Україна» щомісячні виплати за втрачений середній заробіток із вказаної середньомісячної зарплати.

Як вбачається із змісту вимог позивача він не погоджується із визначеним КСП «Україна» середньомісячним заробітком 136 грн. 26 коп. для визначення йому одноразової допомоги у зв'язку із втратою ним професійної працездатності та визначення розміру щомісячного відшкодування.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, крім вимог про стягнення вартості санаторно-курортного лікування в сумі 2648 грн. та про відшкодування вартості ліків в сумі 4868 грн., у задоволенні яких суд обґрунтовано відмовив, суд виходив із того, що ОСОБА_6 неправильно було визначено середньомісячний заробіток в розмірі 136 грн. 26 коп. для нарахування йому одноразової допомоги по втраті працездатності та для обрахунку щомісячних страхових виплат у зв'язку з втратою заробітку, що потягло не правильні нарахування вказаних страхових виплат. Виходив із того, що страхові виплати позивачу мають бути обраховані з середнього заробітку за 3 повні місяці роботи (жовтень, листопад та грудень 1995 року), який становить 210 грн. 68 коп., який суд відповідно і визначив для обчислення розміру відшкодування ОСОБА_6 Суд виходив із того, що за таких обставин з ПСП «Україна» слід стягнути не донараховані суми страхових виплат на користь позивача за весь період та стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 10000 грн., а відділення ВД ФССНВ у Немирівському районі слід зобов'язати здійснити відповідний перерахунок виплат які здійснює Фонд.

З такими висновками суду погодитись не можна, оскільки до таких висновків суд дійшов за неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, а саме статтями 440, 456 цього Кодексу, нормами трудового законодавства, а саме положеннями статті 253 - 255 КЗпП України, положеннями статей 9, 11,12, 13 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року, у редакції на час виникнення правовідносин, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472, які були чинними на той час.

«Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків» (далі - Правила) діяли з 1 липня 1993 року до 11 липня 2001 року, тобто під час виникнення спірних правовідносин. Вказані Правила є спеціальним нормативно-правовим актом щодо спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 9 Правил розмір відшкодування втраченого потерпілим заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який він мав до ушкодження здоров'я. Цей визначений розмір коригуванню у бік зменшення не підлягає.

За пунктом 22 Правил середній заробіток для обчислення розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку (або відповідної його частини) визначається за бажанням потерпілого за 12 або 3 останні повні календарні місяці роботи, що передували каліцтву, а при професійному захворюванні - стійкій втраті професійної працездатності.

Отже визначальним при обранні періоду (12 або 3 місяці) який буде взято для визначення середньомісячного заробітку для обчислення розміру відшкодування є бажання потерпілого, проте цей період може бути взятий лише так, як це зазначено у пункті 22 Правил, а не довільно за бажанням потерпілого чи особи, яка здійснює обчислення розміру відшкодування.

Недотримання положень вказаних Правил є порушенням норм матеріального права при вирішенні цього питання.

Такого ж висновку щодо визначення середньомісячного заробітку для обчислення розміру відшкодування потерпілому втраченого заробітку, згідно із пунктами 9 та 22 Правил, у їх взаємозв'язку, дійшли і експерти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз у своєму висновку №7049/7050 судово-економічної експертизи складеного 30 жовтня 2008 троку у цій справі, де вони вирішували питання поставлені в ухвалі суду від 30 травня 2008 року про призначення повторної судово-бухгалтерської експертизи, зокрема щодо допущених помилок у попередніх висновках експертиз та зокрема щодо визначення середньомісячного заробітку ОСОБА_6 (а.с 137-138, 144-148 том 3).

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок повторної судово - економічної експертизи є обґрунтованим і таким що відповідає вимогам закону, зокрема з питання щодо відповідності пункту 22 Правил визначеного попередніми експертами середнього заробітку ОСОБА_6 для обчислення розміру відшкодування.

У цьому зв'язку не вбачається таким, що відповідає строгій відповідності закону Висновок №482 спеціаліста-економіста складеного 27 березня 2012 року за питаннями викладеними у особистій заяві ОСОБА_6 Проте, судом помилково взято до уваги цей висновок спеціаліста при вирішенні питання про визначення середньомісячного заробітку ОСОБА_6 для обчислення йому розміру відшкодування (а.с. 146-151 том 2).

Така помилкова позиція спеціаліста-економіста, а також інших експертів та суду першої інстанції про можливість включення до суми з якої обчислюється середньомісячний заробіток з трьох останніх місяців роботи потерпілого всіх сум що виплачені за результати роботи за рік, а також помилковість позиції щодо можливості визначити вказаний середньомісячний заробіток ОСОБА_6 не за останні три повні календарні місяці його роботи, що передували стійкій втраті професійної працездатності, спростовується як самим змістом пункту 22 Правил, так і позицією Вищої судової інстанції, яку слід ураховувати при новому розгляді справи після скасування рішення.

Так, у Протесті (в порядку нагляду) заступника Голови Верховного Суду від 13 квітня 2001 року на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 1999 року у цій справі, який було задоволено Постановою Президії Вінницького обласного суду від 17 травня 2001 року, вказано на:

необхідність відповідно з пунктом 22 Правил враховувати 3 повні календарні місяці роботи, а не 3 останні календарні місяці, що передували встановленню втрати працездатності (жовтень-грудень 1995 року);

недопустимість включення всієї суми річних винагород до сум обрахунку середньомісячної зарплати потерпілого із обраних останнім трьох повних календарних місяців його роботи (а.с.54 -58 том1).

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_6 встановлено остаточний діагноз про хронічне професійне захворювання (отруєння) 14 листопада 1995 року (а.с.12 том 1).

У зв'язку із вказаною хворобою ОСОБА_6 обслідувався в лікарні з 31 жовтня по 17 листопада 1995 року, з 20 листопада по 28 листопада 1995 року та з 12 по 28 грудня 1995 року лікувався, про що виданий листок непрацездатності (а.с.162-163 том 1; а.с.42, 132 том 3). Ці обставини не заперечуються сторонами.

Згідно з інформацією зазначеною в довідці МСЕК від 1 лютого 1996 року експертиза по визначенню втрати професійної працездатності розпочата 4 грудня 1995 року (а.с.34 том 5).

Отже, із зазначеного вбачається, що у жовтні, листопаді і грудні 1995 року ОСОБА_6 повні календарні місяці не працював, а знаходився на обслідуванні в медичній установі та хворів, тому вказані місяці не можна вважати повними календарними місяцями роботи ОСОБА_6, що передували його професійному захворюванню - стійкій втраті професійної працездатності.

За таких обставин обрання ОСОБА_6 3 місяці, а саме жовтень, листопад та грудень 1995 року для визначення середнього заробітку для обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку не можуть визначати середній заробіток для обчислення розміру відшкодування, оскільки це суперечить пункту 22 Правил.

У судовому засіданні суду першої інстанції, а також в апеляційній інстанції ОСОБА_6 наполягав саме на обранні вказаних 3-х місяців, вважаючи таке обчислення розміру відшкодування таким, що відповідає Правилам.

Виходячи із положень змагальності та диспозитивності цивільного судочинства передбачених статтями 10 та 11 ЦПК України суд не може впливати на розпорядження стороною у справі його процесуальними правами.

Виходячи із зазначеного вимоги про визначення середнього заробітку для обчислення розміру одноразової допомоги, обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку на час встановлення професійного захворювання 1 лютого 1996 року у розмірі 210 грн. 43 коп. задоволеними бути не можуть. Не можуть бути задоволеними також і інші вимоги, які пов'язані з цією визначеною судом середньомісячною зарплатою.

Разом із тим, ураховуючи положення абзацу 3 пункту 9 Правил, які діяли на момент виникнення правовідносин, а також діюче положення останнього речення частини 2 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року про те, що визначений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності коригуванню у бік зменшення не підлягає та відповідно, що визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає, визначений раніше ОСОБА_6 розмір щомісячної страхової виплати зменшеним бути не може.

При вирішенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до положень частин 4 та 5 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Такий же принцип відшкодування моральної шкоди діяв і раніше за актами законодавства які діяли на час виникнення спірних правовідносин (стаття 440-1 ЦК УРСР; пункт 11 Правил, у її редакції на час звернення потерпілого з заявою про відшкодування моральної шкоди; стаття 237-1 КЗпП України з 24 грудня 1999 року).

Як встановлено апеляційним судом і не заперечується сторонами у справі на користь ОСОБА_6 рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2006 року стягнуто з ПСП «Україна» 8333 грн. 27 коп. моральної шкоди заподіяної каліцтвом у вигляді професійного захворювання, розмір якої зменшено до 5000 грн. судовим рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2006 року. Останнє набрало законної сили та виконано, що не заперечує позивач ОСОБА_6

Ухвалою Верховного Суду України від 29 вересня 2006 року у допуску скарги ОСОБА_6 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 28 лютого 2006 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 01 серпня 2006 року та витребуванні справи відмовлено (а.с.39 том 3).

Суд виходить також із того, що судове рішення за яким ОСОБА_6 відшкодовано моральну шкоду скасовано за нововиявленими обставинами не з підстав, що стосуються вимог про відшкодування моральної шкоди. Суд виходить із факту, що позивач вже отримав відшкодування завданої йому ушкодженням здоров'я моральної шкоди обраним ним видом - грішми, а тому ураховуючи, що моральна шкода відшкодовується одноразово підстав для повторного відшкодування немає.

Отже, вимоги ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди заподіяної каліцтвом у вигляді професійного захворювання та втрати професійної працездатності судом вирішені, а ОСОБА_6 отримав грішми у розмірі 5000 грн. моральне відшкодування, тому підстав для задоволення цих вимог повторно немає.

Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

За таких обставин рішення суду в частині задоволених вимог ОСОБА_6 про визначення середнього заробітку для обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку на час встановлення професійного захворювання 1 лютого 1996 року у розмірі 210 грн. 43 коп., про стягнення з ПСП «Україна» с.Кинашів на його користь втраченого заробітку в сумі 18037 грн. 04 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 квітня 2001 року, про стягнення не донарахованої та недосплаченої одноразової допомоги в сумі 39769 грн. 25 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 травня 2007 року, про стягнення з ПСП «Україна» с.Кинашів на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн., про зобов'язання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування здійснити перерахунок та виплату втраченого заробітку у відшкодування втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання ОСОБА_6 за період з 1 квітня 2001 року із розрахунку середньомісячного заробітку у сумі 210 грн. 43 коп., про стягнення солідарно з ПСП «Україна» с.Кинашів та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на користь ОСОБА_6 судових витрат у розмірі 2871 грн. 20 коп. слід скасувати, а в цій частині слід ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В решті вимог: про стягнення вартості санаторно-курортного лікування в сумі 2648 грн.; про відшкодування вартості ліків в сумі 4868 грн., рішення суду відповідає вимогам закону, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Колегія суддів при цьому звертає увагу на те, що відповідно до скасованого за новоявленими обставинами рішенням суду раніше стягнуту з ПСП «Україна» на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Немирівському районі суму 2648 грн. витрат на придбання ОСОБА_6 путівок на санаторно-курортне лікування вже перераховано, тобто рішення суду в цій частині виконано (а.с.591-593 том 1).

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, пунктів 3,4 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі Вінницької області, Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» с. Кинашів Тульчинського району задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2013 року в частині задоволених вимог ОСОБА_6:

про визначення середнього заробітку для обчислення розміру відшкодування втраченого заробітку на час встановлення професійного захворювання 1 лютого 1996 року у розмірі 210 грн. 43 коп.;

про стягнення з ПСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області на його користь втраченого заробітку в сумі 18037 грн. 04 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 квітня 2001 року;

про стягнення не донарахованої та недосплаченої одноразової допомоги в сумі 39769 грн. 25 коп. за період з 1 лютого 1996 року по 1 травня 2007 року;

про стягнення з ПСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області на користь ОСОБА_6 у відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) грн.;

про зобов'язання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі Вінницької області здійснити перерахунок та виплату втраченого заробітку у відшкодування втраченого заробітку внаслідок професійного захворювання ОСОБА_6 за період з 1 квітня 2001 року із розрахунку середньомісячного заробітку у сумі 210 грн. 43 коп.;

про стягнення солідарно з ПСП «Україна» с.Кинашів Тульчинського району Вінницької області та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Немирівському районі Вінницької області на користь ОСОБА_6 судових витрат у розмірі 2871 грн. 20 коп. - скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення. У задоволенні цих позовних вимог - відмовити.

У решті позовних вимог :

про стягнення вартості санаторно-курортного лікування в сумі 2648 грн.;

про відшкодування вартості ліків в сумі 4868 грн. - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене на протязі двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: /підпис/ В.А. Іващук

/підпис/ В.С. Вавшко

/підпис/ С.С. Колос

З оригіналом згідно

Суддя В.А. Іващук