ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2013 р. Справа № 29562/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.,

за участю секретаря Губач Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.07.2010 року у справі №2а-2495/08/0770 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

В жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Закарпатського обласного військового комісаріату, в якому просив визнати протокол № 31 від 03 липня 2008 року комісії Закарпатського обласного військового комісаріату про відмову у визнанні статусу учасника бойових дій неправомірним та зобов'язати Закарпатський обласний військовий комісаріат винести відповідне рішення про надання статусу ветерана війни.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР у військовій частині 33513 на посаді санінструктора. Відповідно до наказу № 242 від 26 серпня 1968 року в цей день весь особовий склад військової частини 33513 перетнув кордон ЧССР. Відповідно до наказу 254 від 07 вересня 1968 року в цей день особовий склад військової частини 33513 в кількості 130 офіцерів, 1679 солдатів та сержантів, всього 1809 прибули з навчань «Дунай». На підставі цього позивач звернувся із заявою до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання його учасником бойових дій та отримання статусу ветерана війни. Протоколом № 31 від 03 липня 2008 року позивачеві було відмовлено за мотивами відсутності документів щодо встановлення статусу навчань «Дунай».

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.07.2010 року у задоволенні позову відмовлено .

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржив позивач - ОСОБА_1, який, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги мотивує порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в яких вказано період ведення бойових дій на території Чехословаччини, на території якої знаходився позивач у складі військової частини 33513.

В судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Відповідач направив на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі його представника, а також письмові заперечення на апеляційну скаргу. Вказує, зокрема, на те, що позивач хибно вважає, що сам факт перебування його на території Чехо-Словаччини в період з 26 по 28 серпня 1968 року (дві доби) вже надає йому право на отримання статусу учасника бойових дій. Обов'язковим аргументом у даному випадку при визначенні статусу учасника бойових дій законодавець визначив умову, якою є особиста участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ особи, котра перебувала на території держав, перелік яких та періоди бойових дій затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено в межах чинного законодавства без порушення норм процесуального і матеріального права, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційну скаргу не належить задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Відповідно до військового квитка та архівної довідки від 29 травня 2007 року № 8/310254 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 грудня 1967 року по 17 травня 1969 року проходив військову службу у військовій частині 33513 (112 гвардійський мотострілковий полк).

Відповідно до вказаної вище архівної довідки, 26 серпня 1968 року особовий склад військової частини 33513, в якій проходив службу позивач, перетнув кордон ЧССР. 28 серпня 1968 року особовий склад полку перетнув кордон Угорської Народної Республіки. 07 вересня 1968 року особовий склад полку в кількості 130 офіцерів, 1679 солдатів та сержантів, всього 1809 прибули з навчань «Дунай».

Відповідно до протоколу № 31 від 03 липня 2008 року комісія Закарпатського обласного військового комісаріату щодо розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ (надалі Закон України № 3551-ХІІ) громадянину ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено у визначенні статусу учасника бойових дій за відсутністю керівних документів щодо встановлення статусу навчань «Дунай».

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно до п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються КМ України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року за № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» період з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 року у Чехо-Словаччині - віднесений до періоду бойових дій.

Однак, відповідно до відповіді Закарпатського обласного військового комісаріату на запит Закарпатського окружного адміністративного суду щодо статусу військових навчань «Дунай» - згідно довідок Центрального архіву Міністерства оборони РФ (м. Подольськ, Московської області) в період серпень-жовтень 1968 року на території ЧССР проводилися навчання військ Радянської Армії за участю армій країн співдружності. Частини та з'єднання Радянської Армії бойові дії на території ЧССР не вели.

Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що для набуття статусу учасника бойових дій, крім проходження служби в державах, де в цей період велися бойові дії, необхідною є умова безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Отже, при вирішенні питання щодо визначення статусу учасника бойових дій громадянин ОСОБА_1 не довів Закарпатському обласному військовому комісаріату безпосередньої участі у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. Таких доказів не здобуто й під час розгляду справи судом. А відтак, дії відповідача є правомірними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.07.2010 року у справі №2а-2495/08/0770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 04.11.2013 року.

Головуючий суддя : Костів М.В.

Судді: Шавель Р.М.

Савицька Н.В.