Справа № 1207/6349/12

Провадження № 22ц/782/2106/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду

Луганської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б.,

Суддів: Борисова Є.А., Яреська А.В.

За участю секретаря: Веселова С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську

апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 січня 2013 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору, договору поруки недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні вищезазначених позовних вимог ОСОБА_1.і ОСОБА_2

В апеляційній скарзі позивачі просять рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом допущено порушення норм матеріального права і права процесуального, зокрема, суд визнав встановленими недоведені обставини і зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення

осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів

вважає скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 26.07.2013

року звернувся із заявою про відкладення судового засідання, призначеного на 29.07.2013 року, на іншу дату, бажано після 16.09.2013 року у зв'язку із хворобою і подальшою

реабілітацією, хоча жодних документів медичного характеру до заяви не додав (а.с.109).

Після зазначеної дати всі направлені на його адресу судові повістки повертались у зв'язку

з неможливістю вручення, наданий іншим апелянтом номер мобільного телефону

ОСОБА_1 телефонограми не приймав, телеграма, направлена на його адресу, також

повернулась не врученою, що, на думку судової колегії, свідчить про зловживання

апелянтом ОСОБА_1 своїми процесуальними правами.

З урахуванням зазначеного і того, що в судове засідання з'явилась друга

позивачка, вона ж апелянт, ОСОБА_2, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1

Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути

законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,

повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і

всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і

заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає у повному обсязі.

Суд встановив, що 30.05.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Форум»

(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», далі - Банк)

було укладено Кредитний договір №0186/08/09-ZNv (далі - Кредитний договір, за яким

Банк надав ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в сумі 31000 доларів США строком до

29.05.2018 року з відсотковою ставкою 18% річних.

30.05.2008 року на забезпечення виконання даного Кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Звернувшись до суду, позивачі послалися на те, що Кредитний договір є

недійсним як такий, що не відповідає вимогам закону згідно зі ст. 215 ЦК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з їх доводами в цій частині, оскільки позивачами не враховано того, що підставою недійсності правочину є не будь-яка його невідповідність закону, а саме конкретний припис закону про це.

Такий висновок міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р., № 6, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання

правочинів недійсними».

Недійсним може бути тільки такий правочин, недійсність якого прямо

передбачена законом, або недійсність якого хоча прямо і не передбачена законом, але

може бути встановлена судом за наявності спеціальних приписів закону про це.

Посилаючись на невідповідність Кредитного договору вимогам закону, позивачі вказували на те, що Банк не повідомив ОСОБА_1 як споживачу банківських послуг інформацію у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав в повному обсязі інформацію про умови кредитування як того вимагає Закон.

Проте доводи позивачів в цій частині не відповідають наявним у справі доказам.

Пунктом 7.2 Кредитного договору передбачено, що умови кредитування

відповідно до п.2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" позичальником

отримано до укладення Кредитного договору. Своїм особистим підписом на Кредитному

договорі позивач ОСОБА_1 підтвердив, що його ознайомлено з усіма умовами

кредитування.

Його посилання на те, що Банком не було надано жодної інформації про

можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до

гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що

спричинило придбання позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних

властивостей, а саме, стійкої вартості за кредит, не заслуговують на увагу.

При укладенні Кредитного договору у позивача був вибір валюти кредитування (у гривнях або у доларах США), але він на власний розсуд та ризик вибрав валюту кредитування у доларах США.

Укладаючи Кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за Кредитним договором.

Також не могло бути взято до уваги доводи позивачів щодо того, що договір повинен містити порядок зміни і припинення дії договору відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Дійсно, як вбачається із тексту Кредитного договору, він не містить такого конкретного положення про право споживача на зміну або припинення дії договору. Але не включения такого положення в текст договору не позбавляло позивача права на зміну умов договору взагалі, оскільки таке право йому надано законом, а саме, статтями 651 та 652 ЦК України.

Що стосується посилання позивачів на те, що умови Кредитного договору

допускають його широке трактування і не на користь позичальника, що ставить його в

невигідне становище, то ними не береться до уваги наступне.

Розділ 3 Кредитного договору визначає права та обов'язки сторін за договором. Пункт 3.1.1 Кредитного договору передбачає зобов'язання Банку надати позичальнику кредитні кошти. Пункт 3.1.2 визначає зобов'язання Банку не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, що містить банківську таємницю, за виключенням випадків, коли розголошення такої інформації є обов'язковим для банку у відповідності з чинним законодавством України. Пунктом 3.4.1 надано право позичальнику достроково повернути наданий кредит. Також пунктом 3.4.2 Кредитного договору передбачено, що протягом чотирнадцяти календарних днів позичальник має право відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин.

Тобто, наведене свідчить що за Кредитним договором і позичальник, і Банк мають взаємні права і обов'язки.

Питання зміни відсоткової ставки передбачене ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", але зміни до законодавства України в частині заборони банкам в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку за кредитним договором були внесені після укладення Кредитного договору, тому його дія на даний Кредитний договір не розповсюджується..

Крім того, Банком процентна ставка по Кредитному договору не

підвищувалась.

Стягнення штрафних санкцій у разі порушення боржником зобов'язання

передбачене діючим законодавством - ст.ст. 549-552 ЦК України.

Стаття 550 ЦК України визначає підстави виникнення права на неустойку.

Що стосується того, що Кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, позивачами не враховувалось наступне.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник

зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості

використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час як оббіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері

валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі -Декрет КМУ). Відповідно до ст.5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. З аналізу вказаної статті Декрету КМУ витікає, що у разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає.

ПАТ «БАНК ФОРУМ» (АКБ «Форум») є зареєстрованим комерційним банком, який на дату укладення кредитного договору мав банківську ліцензію № 62 від

03.12.2001р., письмовий дозвіл № 62-1 від 03.12.2001р. та письмовий додаток до дозволу, які надавали йому право на здійснення валютних операцій.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять

умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є

обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо

сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними

умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні

або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою

хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до положень ч. 1 ст. 638

Цивільного кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова

про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для

договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має

бути досягнуто згоди.

Ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»передбачено, що договір про надання фінансових послуг повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Як вбачається із тексту Кредитного договору, його умови викладено у чіткій, зрозумілій формі, та при його укладенні між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Пунктом 7.2 Кредитного договору передбачено, що сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов'язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати.

Підписання позивачем Кредитного договору підтверджує, що при його

укладенні ОСОБА_1 мав можливість ознайомитися з усіма його умовами, йому були

відомі усі умови договору і не існувало ніяких інших умов, які б примусили його

прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Також пунктом 3.4.2 Кредитного договору передбачено, що протягом

чотирнадцяти календарних днів позичальник має право відкликати свою згоду на

укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг

строку починається з моменту передачі позичальнику примірника укладеного договору.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 ще протягом 14 днів з моменту отримання примірника договору мав можливість детально ознайомитися з усіма умовами

Кредитного договору та відмовитися від отримання кредиту, чого він не зробив. Дане

право передбачене також ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, відповідно до якої

позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному

обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його

надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає вірним висновок суду першої

інстанції щодо того, що умови кредитного договору відповідають вимогам чинного

законодавства України, підстави для визнання його недійсним відсутні, позовні вимоги

щодо визнання недійсним разом з основним правочином договору поруки, укладеного

між ОСОБА_2 та АКБ «Форум», є необґрунтованими.

Доводи апелянтів у своїй більшості є доводами, які надавались ними в

обґрунтування позовних вимог, були детально розглянуті судом першої інстанції, та

повно, об'єктивно та всебічно перевірені доказами, наданими сторонами по справі, і не

спростовують висновків суду.

Інших доводів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного

рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і

ОСОБА_2, апелянтами не надано.

За таких обставин судова колегія вважає оскаржуване рішення таким, що

ухвалене судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому,

згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України таким, що підлягає залишенню без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України,

колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити, рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржена

шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду

України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: