УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа №: 22-ц/191/1466/13Головуючий суду першої інстанції:Бойко З.О.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.
"29" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
головуючого суддіСамойлової О.В.
СуддівАвраміді Т.С., Кустової І.В.,
При секретаріСеттаровій У.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Відділ державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ про припинення виконавчого провадження, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року,-
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення виконавчого провадження № 2-5250 від 20.10.2005 року з моменту набрання законної сили рішенням Феодосійського міського суду від 24.07.2013 року по справі № 121/9163/13,2/119/100/13, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Феодосійського міського суду від 20.10.2005 року її позбавлено батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнуто з неї аліменти на користь особи чи установи, де буде знаходитись дитина, в розмірі ? частки всіх видів доходів, починаючи з 28.09.2005 року і до повнолітня дитини.
Рішенням Феодосійського міського суду від 24.07.2013 року малолітня ОСОБА_8 була усиновлена ОСОБА_7, у зв'язку із чим позивачка, посилаючись на зміст ст. 232 СК України, просила суд припинити виконавче провадження по стягненню аліментів на утримання дочки.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, які мають суттєве значення по справі, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задовлення позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку стосовно того, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги вона посилалась на зміст ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», проте, як зазначає апелянт, відповідно до вказаної статті виконавче провадження може бути припинено на підставі визнання судом виконавчого листа, таким, що не підлягає виконанню, саме з цього приводу вона і звернулась до суду.
Відповідачка ОСОБА_7 подала заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_6, в якому просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції керувався тим, що, вимоги позивача про припинення виконавчого провадження не передбачені ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», яка має вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він заснований на законі та відповідає матеріалам справи.
Частиною 1 ст. 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 3 ст. 10 і частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_7 про припинення виконавчого провадження № 2-5250 від 20.10.2005 року з часу набрання законної сили рішенням Феодосійського міського суду від 24.07.2013 року. Отже, доводи апелянта стосовно того, що її вимоги були іншими, а саме: про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, спростовуються змістом позовної заяви від 13.08.2013 року (а.с. 2).
Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів.
Відповідно до ст. 19 цього Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.
Статтею 223 ЦПК України передбачено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Згідно зі статтею 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Феодосійського міського суду від 20.10.2005 року ОСОБА_6 позбавлено батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнено з неї аліменти на користь особи чи установи, де буде знаходитись дитини, в розмірі ? частки всіх доходів, починаючи з 28.09.2005 року і до повнолітня дитини (а.с.21). Рішенням Феодосійського міського суду від 24.07.2013 року ОСОБА_8 була усиновлена ОСОБА_7 (а.с.7-8)
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 СК України, з моменту усиновлення дитини припиняються особисті та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими родичами за походженням.
Частиною 4 ст. 232 СК України встановлено, що усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у тому ж обсязі, яки мають батьки щодо дитини.
Підстави закінчення виконавчого провадження передбачені ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», перелік визначених обставин є вичерпним. Закінчення виконавчого провадження пов'язане із настанням певних обставин, зазначених у Законі. Цими обставинами можуть бути фактичне повне виконання рішення, прийняття судом відмови стягувача від стягнення, укладення мирової угоди між сторонами виконавчого провадження та інші передбачені законом обставини, що унеможливлюють подальше здійснення виконавчих дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» вирішення питання щодо закінчення виконавчого провадження входить до компетенції державного виконавця, який виносить відповідну постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення.
Принципом цивільного судочинства є виконуваність рішення суду, а у статті 14 ЦПК визначені ознаки обов'язковості судових рішень. Крім того, виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання рішення суду є невід'ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України (стаття 124 Конституції).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Примусове виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів закон покладає на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Правові засади діяльності державної виконавчої служби визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до частин 2 та 4 ст. 369 ЦПК України, суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувуча визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Якщо обов'язок боржника відсутній повністю або частково у зв'язку з його припиненням, суд ухвалою визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.
Отже, з урахуванням викладених норм права та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що обов'язок позивачки щодо виплати аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_8 припинений, відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 СК України, з моменту усиновлення дитини ОСОБА_9, а виконавчий лист, виданий на виконання рішення про стягнення з ОСОБА_6 аліментів, може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню.
Але, оскільки позивачкою не заявлялися вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню і не подавалася відповідна заява в порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України, суд першої інстанції, з урахуванням вимог статей 10, 11, 33 ЦПК України, в межах заявлених ОСОБА_6 позовних вимог, розглянув справу у позовному провадженні і прийняв обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову про припинення виконавчого провадження.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення. Одночасно, колегія суддів зауважує, що позивачка не позбавлена права реалізувати свої права шляхом подання до суду заяви відповідно до ст. 369 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.
На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Самойлова О.В. Авраміді Т.С. Кустова І.В.