ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/2794/13-ц

Провадження № 2/362/1495/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2013 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Медведєва К.В.,

при секретарі – Савчук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2012 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Київській області, Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту та скасування його державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Васильківською міжрайонною прокуратурою перевірено законність відведення земельних ділянок у ході якої встановлено, що 12 січня 2005 року проведено державну реєстрацію державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯБ № 285324 згідно якого ОСОБА_1 отримав право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га.

Підставою для видачі державного акту слугувало рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області 19 сесії 24 скликання від 20 грудня 2004 року.

На думку прокурора, оскільки голова Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області ОСОБА_3 підробив рішення Іванковичівської сільської ради, тобто рішення, на підставі якого було видано оскаржуваний державний акт, не сесії сільської ради не розглядалося та не приймалося, а тому прокурор просить суд визнати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 285324, виданий на ім’я ОСОБА_1 недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

Представник Державної інспекції сільського господарства в Київській області та представник Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області в судове засідання не з’явились, подавши заяви про розгляд справи без їх участі де зазначають що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду письмові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечив та посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справах “Федоренко проти України”, “Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії” зазначив, що відповідач звернувшись до Іванковичівської міської ради мав право очікувати на набуття права власності на вказану земельну ділянку та використання її відповідно до цільового призначення, і не повинен зазнавати будь-яких негативних наслідків у зв’язку з можливим недотриманням суб’єктом владних повноважень процедури надання земельної ділянки. Крім того, представник відповідача зазначив, що наведені прокурором обставини не можуть бути підставою для позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку в розумінні ст.ст. 140, 143 ЗК України, оскільки відповідачем не було допущено порушення вимог чинного законодавства при зверненні до сільської ради із заявою про передачу йому земельної ділянки у приватну власність та при отриманні державного акту.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що на ім’я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 285324-44924 на підставі рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20.12.2004 року 19 сесії 25 скликання № 124, площею 0,25 га, що розташована в с. Іванковичі, кадастровий номер 3221483301:01:009:0257.

Зі змісту постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.05.2010 року про закриття провадження у справі, у зв’язку зі смертю ОСОБА_4, вбачається, що будучи Іванковичівським сільським головою ОСОБА_4 здійснив підробку службових документів, а саме рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20.12.2004 року 19 сесії 25 скликання № 124.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно змісту ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Частинами 1 ст. 116 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 118 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Щодо посилань представника відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справах “Федоренко проти України”, “Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії”, то суд зауважує, що рішення Європейського суду з прав людини у такій справі, як “Стретч проти Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії” не існує. Натомість, існує рішення Європейського суду з прав людини у справі “Стретч проти Сполученого Королівства” (CASE OF STRETCH v. THE UNITED KINGDOM).

Для вирішення питання про можливість застосування вказаних рішень у спірних правовідносинах, суд вважає, що необхідно звернутися до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі “Спорронг і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Новоселецький проти України” від 11 березня 2003 року, “Федоренко проти України” від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах “Хендісайд проти Сполученого Королівства” від 7 грудня 1976 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі “Федоренко проти України”, на рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року в якій посилається в своєму рішенні суд, встановлено такі обставини. 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося: “У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США”. В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у зв’язку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США.

Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше “законні сподівання” на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися “майном” у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець “законні сподівання” заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За обставинами справи “Стретч проти Сполученого Королівства”, на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послався суд, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати – в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції – складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов’язання, взяті ним на себе у зв’язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак у справі, яка розглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, відповідач набув право власності на земельну ділянку незаконно, адже та була надана йому за відсутності відповідного рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно і шляхом вчинення кримінально караних дій.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Трегубенко проти України” від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що “правильне застосування законодавства незаперечно становить “суспільний інтерес” (п. 54 рішення). Така правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-92 цс 13.

Отже, обставини справ “Федоренко проти України” і “Стретч проти Сполученого Королівства” та справа, яка розглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справах “Федоренко проти України”, “Стретч проти Сполученого Королівства” не можуть бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Враховуючи, що у судовому засіданні на підставі зібраних по справ доказів установлено те, що рішення сільської ради про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки не приймалось, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не виникло право на отримання спірного держаного акту, яким посвідчується право на земельну ділянку, тому цей державний акт слід визнати недійсним.

Разом із цим, вимоги позову про скасування державної реєстрації задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено неможливості вирішення цього питання в позасудовому порядку й не пред'явлено цю вимогу до належного відповідача.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а позивач звільнений від оплати судових витрат, то згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 33, 57, 58, 60, 61, 81, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га, розташованої в с. Іванковичі Васильківського району Київської області, серії ЯБ№285324 - 44924 від 12.01.2005 року, кадастровий номер 3221483301:01:009:0257, виданий на ім'я ОСОБА_1 – недійсним.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 114 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Медведєв К.В.