125/2467/13-ц

2/125/1307/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2013                                                                                           м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Питель О.В.,

за участі секретаря Тісецької А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Авто Просто» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсного правочину, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про захист прав споживача та застосування наслідків недійсного правочину. Свої вимоги мотивував тим, що 16.03.2010 року він уклав з відповідачем угоду №313362 з метою придбання легкового автомобіля марки «Chery Tiggo T11» вартістю 100720 грн 00 коп. Позивач вважає, що відповідачем порушені його права як споживача, оскільки угоду укладено внаслідок здійснення ТОВ «Авто Просто» нечесної підприємницької практики, яка відображена у договірних умовах та полягає у введенні споживача в оману, а саме: створення та обслуговування «пірамідальної схеми» під назвою «система придбання в групах АвтоТак». Тобто відповідач у рамках створеної відповідачем системи шляхом укладання договорів із споживачами, залучає їх до системи АвтоТак. У подальшому, виключно за рахунок щомісячних внесків учасників систем, без вкладання власних коштів, відповідач створює фонди груп, кошти яких у процесі асигнаційних актів розподіляє між учасниками у вигляді надання права на отримання автомобіля тим із учасників, хто сплатив або запропонував до сплати найбільше внесків до спільного фонду. Тобто один учасник системи за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує автомобіль іншому учаснику системи. Позивач вважає, що така схема відповідає поняттю пірамідальної схеми, зазначеної у законі, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. А тому звернувся до суду та просить ухвалити рішення, яким стягнути з ТОВ «Авто Просто» сплачені 32167 грн 54 коп. на виконання недійсного правочину – угоди №313362 від 16.03.2010.

У заяві про уточнення позовних вимог, позивач вказав, що наведений вид нечесної підприємницької практики наявний у діяльності відповідача полягає у наступному: як зазначено у ст. 3 Угоди, ТОВ «Авто Просто» зобов’язується надавати учаснику певні послуги, зокрема, включити учасника до системи АвтоТак шляхом підписання угоди; формувати групи учасників для придбання автомобіля і включення учасника до групи; організація і створення умов для придбання автомобілів учасниками системи; здійснення оплати автомобіля постачальнику за рахунок коштів, сплачених учасниками на умовах угоди; здійснення адміністративних процедур та адміністрування групи, до складу якої входить учасник системи та надання всіх інших послуг, спрямованих на придбання учасниками автомобіля через систему. Тобто діяльність ТОВ «Авто Просто» підпадає під ознаки фінансової послуги та підлягає обов’язковому ліцензуванню. Ліцензію на здійснення адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах ТОВ «Авто Просто» отримало 15.01.2013. Отже, на час укладення угоди ТОВ «Авто Просто» не мало права здійснювати діяльність, що підпадала під ознаки фінансової послуги та укладати угоди зі споживачами. Тому позивач вважає, що відповідач увів його в оману щодо прав продавця, зокрема щодо інформації про наявність/відсутність ліцензії, що підпадає під визначення п. 2 ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивач вказав, що, відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним, тому позивач звернувся до суду та просить ухвалити рішення, яким визнати недійсною угоду №313362 від 16.03.2010, укладену між ним та ТОВ «Авто Просто» та стягнути з ТОВ «Авто Просто» на його користь сплачені ним 32167 грн 54 коп. на виконання недійсного правочину.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, яка діє на підставі ордеру серії ВН №009106 та витягу з договору про надання правової допомоги, підтримала повністю уточнені позовні вимоги, з підстав, що викладені у заяві про уточнення позовних вимог. Додатково звернула увагу суду на те, що послуги, які надає відповідач, відносилися до фінансових послуг і до внесення змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зміни до Закону лише конкретизували перелік, який і до змін не був вичерпним. Наведене підтверджується листом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24.04.2009, у якому вказано, що надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов’язаної з прямим залученням фінансових активів фізичних осіб. Крім того, відповідно до правового висновку ВСУ, зробленого за результатами розгляду справи №6-40цс13 (11.09.2013), придбання товарів у групах за умови отримання відповідного дозволу є легітимною підприємницькою діяльністю. Оскільки дія ліцензії, отриманої 15.01.2013, не може поширюватися на правовідносини, що виникли між сторонами 16.03.2010 щодо укладення оспорюваного договору, то представник відповідача просить задовольнити позов, визнати укладений договір недійсним на підставі ст. 227 ЦК України та застосувати наслідки недійсного правочину.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав пояснення свого представника та просив задовольнити уточнені позовні вимоги.

У судове засідання представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності від 15.02.2012 (а.с. 53), не з’явився, про день час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Подав суду письмові пояснення та заперечення проти позовних вимог.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача, оскільки він належним чином був повідомлений про день, час та місце судового розгляду, та скористався своїми процесуальними правами.

01.10.2013 від відповідача надійшло пояснення та заперечення проти позовної заяви ОСОБА_1 у якому вказано, що умови надання Позивачеві послуг на підставі угоди та інформація про ці послуги викладені досить детально в самій Угоді та Додатках до неї. Тому, відповідач вважає, то позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги та порядок їх надання. Представник позивача вказує, що отримання позивачем автомобіля здійснюється виключно у відповідності до платежів, здійснених ним самим та незалежно від платежів інших клієнтів ТОВ «Авто Просто». А його висновки про залучення коштів від осіб та їх об’єднання з метою надання послуг та надання цих коштів одній особі без вкладання власних коштів товариства являє собою реалізацію пірамідальної схеми є необґрунтованими, помилковими та хибними. Тому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю (а.с. 45-61).

15.10.2013 до суду від представника відповідача надійшли пояснення та заперечення проти уточненої позовної заяви, у якому вказано, що на день укладення Угоди №313362 від 16.03.2010 по січень 2012 року діяльність ТОВ «Авто Просто» з надання послуг за системою Авто так ліцензуванню не підлягала. Питання ліцензування діяльності товариства було предметом розгляду у судах різних інстанцій та на той час не існувало жодного нормативно-правового акту, який би встановлював необхідність отримання ліцензії, не визначено навіть органу, який би мав видавати ліцензії та встановлювати ліцензійні умови для здійснення діяльності з придбання в групах. Ліцензій на здійснення діяльності ТОВ «Авто Просто» з надання послуг, спрямованих на отримання автомобіля не існувало. Відповідач вважає, що доводи позивача суперечать один одному. Тому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю (а.с. 74-76).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача та його представника, ураховуючи заперечення проти позовної заяви, пояснення та заперечення проти уточненої позовної заяви відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Авто Просто» про визнання договору недійсним та стягнення на його користь коштів, що були сплачені на виконання недійсного правочину, підлягають задоволенню.

Судом було встановлено наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

16.03.2010 між позивачем та відповідачем було укладено Угоду №313362, що підтверджується її копією та додатками №1, №2 до неї (а.с. 3-7).

З 16.03.2010 по 10.05.2012 позивачем було сплачено на виконання умов наведеної вище угоди 3625,92 грн вступного внеску та 28541,62 грн щомісячних платежів, а всього - 32167 грн 54 коп., що підтверджується копіями квитанцій (а.с. 8-34).

З копії ліцензії серії АЕ №198421 вбачається, що ТОВ «Авто Просто» отримало ліцензію на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах 15.01.2013 (а.с. 72).

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Додатку №2, учасник уповноважує «Авто Просто» на організацію та адміністрування системи. Система функціонує таким чином, що кількість учасників групи, яким надається право на отримання автомобіля, відповідає кількості автомобілів, яку можливо придбати за рахунок чистого фонду групи. Учаснику, який сплатив повну вартість автомобіля та виконав усі зобов’язання щодо сплати внесків в оплату послуг та страхових платежів, буде надано право на отримання автомобіля на найближчому асигнаційному акті, який буде проводитись у місяці, наступному за місяцем, в якому учасник повністю виконав усі зобов’язання за угодою. Такий учасник користується пріоритетом в отриманні автомобіля перед іншими учасниками в групі.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції Закону на момент укладення договору), фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

У п. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону зазначено наступне: фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження вартості фінансових активів.

Наведене свідчить про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не є вичерпним, визнання послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

У листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні від 24.04.2009 вказано, що надання послуг при придбанні товарів у групах містить ознаки фінансової послуги, пов'язаної з прямим залученням фінансових активів від фізичних осіб.

Суд не приймає доводи позивача про те, що укладений договір підпадає під ознаки п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та є недійсним, як такий, що вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, оскільки вони не ґрунтуються на законі. У цій частині суд приймає доводи заперечень представника відповідача, відповідно до яких діяльність ТОВ «Авто Просто» не підпадає під ознаки «пірамідальної схеми», оскільки, відповідно до умов Угоди, отримання кожним споживачем автомобіля здійснюється виключно відповідно до платежів, здійснених ним самим, і незалежно від платежів інших клієнтів відповідача. Такий висновок повністю кореспондується зі змістом правової позиції Верховного Суду України, що висловлена судовою палатою у цивільних справах №6-40цс13 від 11.09.2013 у порядку перегляду ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з мотивів неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та є обов’язковою для застосування всіма судами України, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого поняття «пірамідальна схема» у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» має такі обов’язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Утворення та експлуатація пірамідальних схем забороняється як нечесна підприємницька практика, а правочин здійснений з використанням такої практики є недійсним. Водночас придбання товарів у групах передбачає надання споживачу товару в обмін на внесення ним коштів і за умови отримання відповідного дозволу є легітимною підприємницькою діяльністю.

          Досліджені судом вище положення оспорюваного договору та додатків не містять означених трьох обов’язкових ознак «пірамідальної схеми», експлуатація яких забороняється, таким чином суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним, як такого, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими посилання позивача на те, що діяльність відповідача щодо адміністрування фінансових активів підпадає під ознаки фінансової послуги, тому суд дійшов висновку, що до правовідносин, які виникли між сторонами, слід застосувати, крім положень Цивільного кодексу України, положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції Закону, що діяв на момент виникнення спірних відносин), діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Крім того, вказано, що особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Як видно, норма ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» носить імперативний характер.

Сторонами не оспорювався той факт, що відповідну ліцензію відповідачем було отримано 15.01.2013, відтак, суд дійшов висновку, що на момент вчинення оспорюваного правочину відповідач надавав фінансові послуги, що передбачають пряме залучення фінансових активів від фізичних осіб без відповідного дозволу (ліцензії).

Даний висновок суду повністю кореспондується з висновками Верховного Суду України у справі №6-40цс13 (постанова від 11.09.2013) про визнання діяльності відповідача легітимною за умови отримання відповідного дозволу.

Частиною 1 ст. 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 7 Постанови №9 пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Викладені вище обставини дають суду підстави для неприйняття, як неспроможних, доводів представника відповідача, що його діяльність, на момент укладення спірного договору, не підлягала ліцензуванню, оскільки не існувало жодного нормативно-правового акту, а також не існувало ліцензійних умов. За наведених вище підстав, суд дійшов висновку, що таким нормативно-правовим актом, що встановлював обов’язок отримувати ліцензію для зайняття діяльністю, що пов’язана з адмініструванням фінансових активів, був Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання недійсною угоди №313362 від 16.03.2010, укладену між ним та ТОВ «Авто Просто» та стягнути з ТОВ «Авто Просто» на його користь сплачені ним 32167 грн 54 коп. на виконання недійсного правочину.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з ТОВ «Авто Просто» слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 321 грн 68 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 215, 216, 227 ЦК України, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції Закону на момент виникнення спірних відносин), суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсною угоду №313362 від 16.03.2010, укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Авто Просто».

Стягнути з ТОВ «Авто Просто» на користь ОСОБА_1 сплачені ним 32167 (тридцять дві тисячі сто шістдесят сім) гривень 54 копійок на виконання недійсного правочину.

Стягнути з ТОВ «Авто Просто» на користь держави судовий збір у розмірі 321 (триста двадцять одної) гривні 68 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

          Суддя: