Головуючий у 1 інстанції - Морозова С.М.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Іменем України

19 листопада 2008 року                                                                                                                        справа № 22-а-13228/08

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

В С Т А Н О В И В :

                У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених сум на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати. 

                Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 було задоволено, дії першого відповідача щодо нарахування позивачу допомоги на оздоровлення визнані неправомірними, з Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради на користь позивача стягнуто зазначений вид заборгованості за зазначений термін у загальній сумі 7924 грн. 90 коп.   

                Не погодившись з таким судовим рішенням, перший відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: без урахування розміру цього виду допомоги, встановленого постановою КМУ № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою КМУ від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Всі виплати, передбачені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі виплати щорічної допомоги на оздоровлення, і які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачується у розмірах, встановлених вказаними постановами КМУ.

                Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі  ЧАЕС), категорія 1, має 2 групу інвалідності, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам другої групи в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: з 1 січня 2003 році - 185 грн., з 1 грудня 2003 року - 237 грн., з 1 січня 2004 року - 205 грн., з 1 вересня 2004 року - 237 грн., з 1 січня 2005 року - 262 грн., з 1 квітня 2005 року - 290 грн., з 1 липня 2005 року - 310 грн., з 1 вересня 2005 року - 332 грн., з 1 січня 2006 року - 350 грн., з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року - 400 грн., з 1 квітня 2007 року - 420 грн., з 1 липня 2007 року - 440 грн. та з 1 жовтня 2007 року - 460 грн., з 1 січня 2008 року - 515 грн., з 1 квітня 2008 року - 525 грн., з 1 жовтня 2008 року - 545  грн., з 1 грудня 2008 року - 605 грн. 

                В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено за 2003-2005 роки - 26 грн. 70 коп. за кожний рік, за 2007, 2008 роки - 120 грн. за кожний рік.  

                Таким чином, суд першої інстанції вирішив, що фактично за 2003-2005, 2007, 2008 роки відповідачем було недоплачено позивачеві сума щорічної разової допомоги у розмірі 7924 грн. 90 коп. 

                       Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. 

                Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 23.10.1996 року, наявною у матеріалах справи.

                З 15.09.2006 року безстроково позивач має 2 групу інвалідності за захворінням, яке пов'язане з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою МСЕК сер. 2-20 СУ № 0066836, наявною у матеріалах справи.     

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, які є інвалідами 2 групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 2 групи в 26,70 грн., а з 2005 року - постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 562), якою розмір зазначеної допомоги інвалідам 2 групи встановлений в 120 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

                Зазначеними постановами №№ 836, 562 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів 2 групи - 26,70 грн. та з 2005 року - 120 грн.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, а не постанови №№  836, 562, згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» від 27.06.1996 року (зі змінами) стосовно преюдиції нормативних актів.

                       Конституція - Основний Закон України і має найвищу юридичну силу, а тому колегія суддів приходить до висновку, що у зазначеній ситуації, суд першої інстанції вірно застосував конституційні положення щодо пільг, компенсацій і гарантій, які Держава надає громадянам.

                Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26,70 гривень за 2003, 2004, 2005 роки та у розмірі 120 грн. за 2007, 2008 роки, суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.

            Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів). Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету. 

Відповідно до ст. 48 спеціального Закону та приписів п.п. 1-3  Порядку використання коштів Державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України  № 936 від 20.09.2005 року у управління праці та соціального захисту населення з'явився обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

             Тому, звернення з позовними вимогами до Управління праці та соціального захисту населення щодо стягнення щорічної допомоги є обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються, а тому постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року у справі № 2-а-275/08 - залишити без задоволення.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 16 вересня 2008 року у справі № 2-а-275/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, Головного управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2003-2005, 2007, 2008 роки - залишити без змін. 

                Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення, а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин, з дня складення в повному обсязі. 

              Головуючий:                                                                                  І.В. Геращенко

                Судді:                                                                                            Т.Г. Арабей

                                                                                                                                   С.А. Малашкевич