ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

м. Київ

 13.10.2008 р.                                                                                                     № 4/375 

 

За позовом

ОСОБА_1

 

До	Державного комітету України у справах національностей та релігій

 

Про	визнання неправомірним, скасуванням рішення №188 від 27.11.2007 та зобов'язання вчинити дії

                                                                                   Головуючий суддя: Вовк П.В.

                                                                                                           Судді: Винокуров К.С

                                                                                                                       Кротюк О.В.

                                                                  Секретар судового засідання Жовтяк Я.В.

Представники:

Від позивача

ОСОБА_1, ОСОБА_2.

 

Від відповідача

Григор`єва М.А. -довіреність №9/1-21-783 від 02.10.2008

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 13.10.2008 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 13.10.2008.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі Відповідач) про визнання неправомірним, скасуванням рішення №188 від 27.11.2007 та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2008 відкрито провадження в адміністративній справі № 4/375.

В судовому засіданні 13.10.2008 Позивач позов підтримав. Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Відповідача №188 від 27.11.2007 було відхилено скаргу Позивача від 18.04.2007 на рішення Управління міграційної служби в м. Києві про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання Позивачу статусу біженця. Позивач вважає рішення Відповідача незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Представник Відповідача проти позову заперечує та просить суд у задоволені позову відмовити. Відповідач зазначив, що рішення №188 від 27.11.2007 відповідає нормам закону та нормам міжнародного права.

Дослідивши матеріали справи, суд -

 

ВСТАНОВИВ:

Позивач 28.03.2007 звернувся до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.

Управління міграційної служби у м. Києві видало наказ №194 від 16.04.2007, яким було відмовлено Позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні з підстав зазначених у висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців Заплацінської Х.С. від 16.04.2007, а саме у зв'язку з тим, що заява Позивача є необґрунтованою, відсутні побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань та у зв'язку з тим, що Позивач до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні.

27.11.2007 Відповідач прийняв рішення №188 від 27.11.2007, яким відхилив скаргу Позивача на рішення Управління міграційної служби у м. Києві про відмову в оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні.

Відповідно до частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21.06.2001 (надалі Закон № 2557-III) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 10 Закону № 2557-III статус біженця не надається особі:

-          яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

-          яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

-          яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

-          стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;

-          яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

-          яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ст. 14 Закону № 2557-III рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону. Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання заявника і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.

Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається”, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

-           заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

-           усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

-           твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

-           заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

-          встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, крім обставин, передбачених ст. 10 Закону № 2557-III рішення про відмову у наданні статусу біженця спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції відповідає Директивам Європейського Союзу у тому числі Директиві «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», а саме Позивач не подав заяву про міжнародний захист у як можливо коротший строк, та ним не були доведені поважні причини неподання такої заяви відразу після прибуття в Україну, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, як вбачається з особової справи Позивача, копію якої долучено до матеріалів справи під час співбесід, проведених працівниками міграційної служби 11.04.2007, Позивач зазначає, що в 1996 році залишив країну свого перебування -Пакистан, громадянином якої він є, до приїзду в Україну перебував у Туркменістані протягом місяця.

Тобто, Позивач прибув до України з Туркменістану, де Позивач не був жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, судом встановлено, що Позивач не надав Відповідачу доказів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у разі повернення Позивача до Пакистану, що також не було здійснено Позивачем при розгляді його особової справи Управлінням міграційної служби м. Києва.

Відповідно до вищезазначеного, суд не вбачає порушень Відповідачем чинного законодавства щодо відмови Позивачу у наданні статусу біженця, відповідно до цього вимоги Позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи доведено правомірність рішення Відповідача про відмову у наданні Позивачу статусу біженця.

Керуючись ст. ст. 2, 158-163  КАСУ, суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

 

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Суддя                                                                                                          Вовк П.В.