ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 24.06.2008                                                    16  год. 42 хв.                    Справа № 4/339 

 

За позовом

1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 4)ОСОБА_4

 

До	1)Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 2)Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

 

Провизнання протиправною бездіяльність та зобов`язанням перерахувати та виплатити щорічну разову допомогу на оздоровлення

                                                       Суддя Вовк П.В.

                                                       Секретар судового засідання Камінська Т.О.

Представники:

Від позивача

1) ОСОБА_1. -паспорт: НОМЕР_1, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 25.11.1999 2) ОСОБА_2. -паспорт НОМЕР_2, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 24.12.1998 3) ОСОБА_3-паспорт:НОМЕР_3, виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві 26.06.2007 4)ОСОБА_4 -паспорт: НОМЕР_4, виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 07.10.1999

 

Від відповідачів

1) не прибув, 2) не прибув

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.06.2008 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

 

                           

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі -Позивач-1), ОСОБА_2 (надалі -Позивач-2), ОСОБА_3 (надалі -Позивач-3), ОСОБА_4 (надалі -Позивач-4) звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач-1) про визнання протиправною бездіяльність Відповідача-1 та зобов`язання перерахувати і виплатити за 2004 -2007 роки щорічну разову допомогу на оздоровлення виходячи з розмірів мінімальної заробітної плати, що діяла на момент належної виплати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2008 відкрито провадження у адміністративній справі №4/339 та на підставі ст. 52 КАС України залучено до участі у справі іншого відповідача -Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі Відповідач-2).

В судовому засіданні 24.06.2008 Позивачі позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідачі в судове засідання не прибули, проте просили суд розглядати справу за їх відсутності, Відповідач-1 у клопотанні, поданому 19.06.2008, а Відповідач-2 у запереченнях на позов.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до абз. 3 та 7 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Позивачі-1, 2 як учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та мають право на отримання щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, а Позивачі-3, 4 як особи евакуйовані з зони відчуження в 1986 році мають право на отримання допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Відповідач-1 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог виходячи з того, що згідно ст. 62 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» порядок застосування цього Закону визначається Кабінетом Міністрів України, рішення якого відповідно до ст. 117 Конституції України є обов'язковими для виконання.

Розміри компенсаційних виплат (щорічної допомоги на оздоровлення), встановлені постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 (були чинними до липня 2005 року) та Постановою Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»було встановлено новий розмір щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У зв'язку з чим Позивачам було виплачено щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до зазначених постанов.

Також, Відповідач-1 ще наголосив на тому, що розміри мінімальної заробітної плати підвищувалась Законами України, зокрема, про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 та 2002 роки, у нормах яких встановлено, що  Кабінету Міністрів надано право здійснювати застосування норм, у яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи з реальної можливості видаткової частини Державного бюджету України на поточні роки.

Відповідач-2 заперечив з тих же підстав.

Крім того, Відповідачі відзначили, що Позивачами пропущений річний строк на звернення до суду, передбачений ст. 99 КАС України, з заявлених позовних вимог про перерахунок  щорічної допомоги на оздоровлення за 2004-2007 роки.

Дослідивши матеріали справи, суд -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивачі перебувають на обліку у Відповідача-1 і отримують щорічну допомогу на оздоровлення передбачену ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”№796-XII від 28.02.1991 (надалі -Закон №796-XII).

Оскільки вищезазначений факт Позивачі в судовому засіданні, а Відповідачі у запереченнях на позовну заяву не оспорюють, судом на підставі ч. 3 ст. 72 КАС України вказані дані прийняті як достовірні.

Позивачі-1, 2 мають статус учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, а Позивачі-3, 4 є особами евакуйованими з зони відчуження у 1986 році, що підтверджується копіями посвідчень наявних в матеріалах справи.

Абзацами 2, 7 ч. 4 ст. 48 Закону №796-XII  встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам І і IІ групи учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у розмірі п'ять мінімальних заробітних плат, а особам евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати. До того ж розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (ч. 7 ст. 48 Закону N 796-XII).

Слід відзначити, що такі розміри щорічної допомоги на оздоровлення було встановлено ст. 48 Закону №796-XII  з 06.06.1996 згідно змін внесених Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»»№230/96-ВР такі розміри діяли до моменту набрання чинності змін внесених Законом України «Про Державний бюджет на 2008 рік» №107- VI від 28.12.2007, тобто до 01.01.2008.

Однак, дію абз. 2, 7 ч. 4 ст. 48 Закону №796-XII було зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»№3235-ІV від 20.12.2005.

Зупинення Верховною Радою дії ст. 48 Закону №796-ХІІ на 2006 рік не було визнане таким, що не відповідає Конституції України, у зв'язку з чим,  відсутні підстави у здійсненні виплат Позивачам щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2007 р. N 107-VІ, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати допомоги.

З 01.01.2007 дію зазначених абзаців, також, було зупинено у відповідності до п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» №489-V  від 19.12.2006 в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян)) зупинення дії абз. 2, 7 ч. 4 ст. 48 на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України від 19.12.2006 №489-V було визнане таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Натомість, згідно приписів ст. 62 Закону №796-ХІІ роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Отже, порядок обчислення щорічної допомоги на оздоровлення   визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Таким чином, згідно змісту вищенаведених норм, ст.48 Закону №796-ХІІ надавала право постраждалим громадянам від Чорнобильської катастрофи на щорічну допомогу на оздоровлення, а ст.ст. 62, 67 - регламентували, що порядок застосування цього Закону визначається КМ України, рішення якого є обов'язковими для виконання, у зв'язку з чим Відповідачі діяли відповідно чинного законодавства та в межах наданих їм повноважень.

Крім того слід відзначити, що у відповідності до ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»Кабінету Міністрів України у 2007 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами,  яке і реалізовано Кабінетом Міністрів України шляхом  застосування у 2007 році соціальних виплат, встановлених Постановою КМ України № 562  від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», саме у спосіб не внесення змін,  не скасування, не визнання її нечинною.

Статтею 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»не передбачено жодних вказівок або доручень  Кабінету Міністрів України вчинити у певний термін будь-які активні дії щодо зміни розміру соціальних виплат.

Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України суб'єктом права на конституційне подання, крім іншого було порушено питання щодо неконституційності статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат. Проте, конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»припинено на підставі пункту 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України»у зв'язку з тим, що народні депутати України, оспорюючи положення статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»не навели правового обґрунтування тверджень щодо її неконституційності.

Отже, положення ст. 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка надає КМ України право у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат є чинними і неконституційними не визнавалися.

Суд прийшов до висновку, що КМ України

що застосовуючи до правовідносин у сфері соціальних виплат Постанову № 562  від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Відповідачі діяли відповідно чинного законодавства, наданих їм повноважень  та з дотриманням принципів встановлених ст. 2 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, Відповідачі правомірно обчислювали та виплачували Позивачам щорічну допомогу на оздоровлення у відповідності до прийнятих Кабінетом Міністрів  України Постанов №836 від 26.07.1996 та №562 від 12.07.2005 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які до речі були чинними на момент виплати допомоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України  у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачами не доведено суду та не надано належних доказів на підтвердження протиправності бездіяльності Відповідача-1, яка полягає у не застосуванні мінімальної заробітної плати для обчислення розміру щорічної допомоги на оздоровлення.  

З огляду на викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають, як не обґрунтовані та безпідставні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачі до 2008 року не зверталися до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з заявами про перерахунок і виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення, щодо розміру якої були обізнані. Крім того, норми законодавства, на які посилаються Позивачі як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та діяли у період отримання ними допомоги.

А тому, суд вважає за необхідне обчислювати річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів з моменту отримання Позивачами щорічної допомоги на оздоровлення, виплата якої, як зазначено ними в судовому засіданні, здійснювалась щорічно у відповідному році на момент виплати.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідачі наполягають на відмові у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку та виплати Позивачам щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 -2007 роки з підстав пропуску строку звернення до суду.

Поважність причин пропущення строку Позивачами не наведено і судом не встановлено.

Враховуючи те, що Позивачі звернулися з позовом до адміністративного суду 25.02.2008, позовні вимоги за 2004-2006 роки не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.100 КАСУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оскільки Позивачі звільнені від сплати судового збору відповідно до п. 18 ст. 4 Декрету КМ України «“Про державне мито»№7-93 від 21.01.1993, судові витрати (судовий збір) згідно вимог ст. 94 КАС України стягненню з Відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 158-163 КАС України, суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

 

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

 

Суддя

П.В.Вовк